WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Країни Латинської Америки в першій третині ХХ ст. - Реферат

Країни Латинської Америки в першій третині ХХ ст. - Реферат

була встановлена диктатура генерала Вікторіано Уерти.
Ці події призвели до ще більшого загострення громадянської війни в країні: проти урядової політики реставрації виступили селянські армії Сапати і Вільї (на контрольованих ними територіях почався розподіл конфіскованих поміщицьких земель), профспілкові робітничі організації, що створили "червоні батальйони", широкі кола національної буржуазії, очолювані соратником Мадеро - Венустіано Каррансою. У липні 1914 р. диктатура Уерти, незважаючи на відкриту підтримку американських військ, впала, тимчасовим президентом країни став Карранса, котрий вважав революцію закінченою. Проте збройна боротьба продовжувалася, тільки вже між ліберальним і селянським таборами, Сапата і Вілья наприкінці 1914 р. навіть на короткий час оволоділи Мехіко.
Карранса змушений був видати у січні 1915 р. закон про аграрну реформу і запровадити прогресивний трудовий кодекс, а також скликати 31 грудня 1916 р. Установчі збори. 7 січня 1917 р. був підписаний декрет, який забороняв іноземним компаніям розробляти на території Мексики нафтові родовища без дозволу міцевої влади, а 5 лютого - оприлюднена одна з найдемократичніших на той час у світі конституція, що завершила революцію і діє донині. Вона гарантувала 8-годинний робочий день, мінімум заробітної плати, право на створення профспілок, проведення страйків, визначила умови надання іноземцям прав на використання національних багатств та ін.
Таким чином, Мексиканська революція 1910-1917 рр. сприяла зміцненню демократично-республіканського ладу, попередила загрозу перетворення Мексики в іноземну колонію чи протекторат, створила сприятливі передумови для швидкого капіталістичного розвитку і зміцнення національного суверенітету країни.
3. Перша світова війна і активізація боротьби за політичну та соціально-економічну демократію.
Під час Першої світової війни між США, Великою Британією і Німеччиною розгорілося гостре суперництво за вплив у країнах Л.А. Зокрема, у травні 1915 р. Лондон сприяв оформленню союзу Аргентини, Бразилії та Чилі з урегулювання будь-яких конфліктів (договір "АВС"), але угода не набула чинності, оскільки загострилися відносини між Бразилією, що проголосила війну Німеччині, та Чилі й Аргентиною, котрі їй співчували. Німеччина намагалася схилити Мексику до військового союзу проти США, обіцяючи сприяти поверненню їй територій, загарбаних Вашингтоном у результаті війни 1846-1848 рр. Але відповідна секретна інструкція, направлена міністром закордонних справ Німеччини Ціммерманом послу в Мехіко, була перехоплена британською розвідкою, передана США, розшифрована і оприлюднена 1 березня 1917 р. Цей факт був зручно використаний американською дипломатією в якості приводу для вступу у війну на боці Антанти, хоча Мексика зі свого боку заявила про збереження нейтралітету.
У квітні 1917 р., услід за США, проголосили війну Німеччині Панама і Куба, в жовтні - Бразилія, а в 1918 р. - Гаїті, Гватемала, Гондурас, Коста-Ріка і Нікарагуа. Ресурси Л.А. відіграли велику роль у забезпеченні Антанти і США стратегічною сировиною та продовольством, а скорочення імпорту європейських промислових товарів сприяло розвиткові національної економіки та зростанню обсягів зовнішньої торгівлі Бразилії (там було збудовано біля 6 тис. промислових підприємств), Аргентини, Венесуели, Колумбії, Куби, Мексики, Перу, Чилі.
На хвилі загальнореволюційного підйому, що почався в Європі наприкінці війни, трудящим Л.А. вдалося добитися важливих соціальних завоювань. Так, у Бразилії в 1919 р. була дозволена діяльність профспілок і прийняті закони про відповідальність підприємців за нещасні випадки на виробництві, відміну штрафів та поліпшення санітарних умов. 8-годинного робочого дня добилися працівники Коста-Ріки, Аргентини та Куби. У Чилі в 1920-1925 рр. крім того були запроваджені обов'язкові недільний відпочинок та соціальне страхування. В Аргентині у середині 20-х рр. розгорнулася масова кампанія за націоналізацію родовищ нафти, що й було здійснене у 1929 р.
У Бразилії та Нікарагуа зіткнення прогресивних і реакційних сил у 20-і - на початку 30-х рр. набуло форми збройної боротьби. У середовищі молодшого офіцерства бразильської армії тоді виник патріотичний і антиолігархічний рух тенентистів (португальською tenente - лейтенант). У липні 1922 р. вони організували повстання у форті Копакабана в Ріо-де-Жанейро, через 2 роки - в Сан-Паулу і утримували місто протягом трьох тижнів, а колона повстанців під командуванням капітана-інженера Луїса Карлоса Престеса, застосовуючи тактику маневреної партизанської війни, за 2,5 роки пройшла 25 тис. км з південного сходу на північ 14-ма штатами країни, завдавши півсотні поразок кращим генералам урядової армії, непереможною вона в лютому 1927 р. відступила на територію Болівії.
Частина тенентистів підтримала очолюваний губернатором штату Ріу-Гранді-ду-Сул Жетуліу Варгасом "Ліберальний альянс", який виступав з націонал-реформістських позицій, користувався авторитетом серед трудящих і мав тісні зв'язки зі США. Внаслідок т. зв. "Ліберальної революції" у жовтні 1930 р. Варгас став президентом Бразилії, а реакційна "кофейна олігархія" була усунена від влади, що відкрило шлях до перетворень. Нова конституція 1934 р. декларувала принцип обов'язкової більшості бразильців в апараті управління національним банком, промисловим чи торговельним підприємством, містила статті про 8-годинний робочий день, право робітників і службовців укладати колективні договори, 2-тижневі відпустки для працюючих.
Варгас широко використовував соціальну демагогію, виставляючи себе засновником "держави справедливості". Декрети про націоналізацію компанії "Ллойд бразилейру" (квітень 1936 р.), що належала британському капіталу, та нафтових родовищ (квітень 1938 р.), а також декрети про мінімум зарплати, пенсії для промислових робітників та підвищення зарплати їхнім окремим категоріям використовувалися для галасливої реклами про настання "нової ери" в історії країни. Своє головне завдання Варгас, чия влада після розпуску наприкінці 1937 р. конгресу і заборони діяльності політичних партій стала фактично диктаторською, вбачав у стимулюванні розвитку державного сектора економіки.
У Нікарагуа в травні 1926 р. ліберальна опозиція також піднялася на боротьбу проти реакційного режиму,невдовзі до армії лібералів приєднався повстанський загін під проводом робітника Аугусто Сесара Сандіно, що продовжив бойові дії після того, як опозиція через рік склала зброю. Восени 1927 р. за участю добровольців майже з усієї Л.А. на півночі країни почала формуватися партизанська армія, яка завдала чимало прикрощів урядовим військам і підрозділам морської піхоти США. Зрештою, обраний у листопаді 1932 р. президентом Нікарагуа від партії лібералів Сакаса погодився піти на переговори із Сандіно.
Той погодився на роззброєння за умови, що всі війська США будуть виведені з території країни (до початку 1933 р. вони дійсно були евакуйовані), а уряд відмовиться від укладення з іноземними державами нерівноправних угод. У лютому 1933 р. відповідна домовленість з президентом Сакасою була підписана, але через рік під час нових переговорів у Манагуа Сандіно і його соратники були по-зрадницькому заарештовані й розстріляні за наказом командувача створеної США національної гвардії - генерала Анастасіо Сомоси, який через 2 роки встановив диктаторський терористичний режим.
Світова економічна криза 1929-1933 рр. завдала Л.А. серйозних збитків, різке падіння попиту на світовому ринку на товари латиноамериканського експорта призвело до згортання виробництва, масового банкротства банків і фірм, погіршення економічного становища народних мас і різкого зростання безробіття.
Loading...

 
 

Цікаве