WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Країни Латинської Америки в першій третині ХХ ст. - Реферат

Країни Латинської Америки в першій третині ХХ ст. - Реферат


Реферат
на тему:
Країни Латинської Америки в першій третині ХХ ст.
1. Міжнародне становище латиноамериканських держав на поч. ХХ ст. Створення Панамериканського союзу.
На рубежі ХІХ-ХХ ст. Л.А. стала об'єктом посиленої експансії іноземного капіталу, що супроводжувалася нав'язуванням нерівноправних договорів, збройними інтервенціями, підтримкою реакційних сил усередині країн регіону - латифундистів, крупної торговельної буржуазії, верхівки військових та клерикалів. До початку Першої світової війни капіталовкладення провідних держав у Л.А. склали 10 млрд. дол., з них на частку Великої Британії припадало 4,9 млрд. дол., США - 1,7 млрд., Франції - 1,2 млр. дол. Почалася переорієнтація економіки латиноамериканських країн в інтересах Лондона, Вашингтона, Парижа і Берліна. Аргентина і Уругвай стали найбільшими постачальниками на зовнішній ринок пшениці, м'яса, шерсті, Бразилія - кофе і каучука, Болівія - олова, Чилі - міді, Мексика - срібла, олова, нафти, Перу - кольорових металів, Венесуела - нафти.
Для означення політики масштабної експансії фінансової олігархії США в країнах Л.А. президент ВільямТафт у 1912 р. навіть використав термін "дипломатія долара", але в розглядуваний період Білим домом набагато частіше застосовувалося пряме втручання у внутрішні справи держав регіону, включно з військовою інтервенцією. Як правило, воно здійснювалося під прапором "панамериканізма" та гаслами "континентальної солідарності" й "історичної спільності" доль Західної півкулі. Держсекретар США Олні заявив у 1895 р.: "Сьогодні Сполучені Штати є фактично повним володарем на цьому континенті, а їхня поведінка - законом в усіх тих справах, у котрі вони втручаються".
Вашингтон спритно приховував свої цілі, пропагуючи економічний і політичний союз американських держав, перший крок до котрого був зроблений ще наприкінці 1889 р. на Вашингтонській конференції. Обраний тоді постійний виконавчий орган Міжнародного союзу американських республік для збору і обміну комерційною інформацією - Комерційне бюро - офіційно знаходився у віданні держдепартаменту США. На 2-й Міжнародній конференції американських держав 1901-1902 рр. у Мехіко Комерційне бюро було наділене додатковими адміністративно-організаційними функціями й переіменоване в Міжнародне американське бюро. Членами його керівної ради стали дипломатичні представники латиноамериканських країн у Вашингтоні, а постійним головою - держсекретар США. На четвертій конференції 1910 р. в Буенос-Айресі бюро було переіменоване в Панамериканський союз, а Міжнародний союз американських республік - у Союз американських республік.
Найвідомішим проявом силової латиноамериканської політики США на початку ХХ ст. стала Панамська криза. Ще в 1855 р. північноамериканські підприємці на основі попередньої угоди з урядом Нової Гранади побудували через Панамський перешийок залізницю, що приносила США величезні прибутки. Франція, скориставшись американо-британським суперництвом за контроль над регіоном, у 1880 р. розпочала прокладання міжокеанського каналу. Але акціонерна компанія, очолювана відомим будівельником Суецького каналу Фердінандом Лессепсом, збанкрутіла і з великим скандалом була ліквідована (термін "Панама" став власним іменем для крупних крутійств і афер). У 1902 р. її права і майно перейшли до США, що форсували підготовку до захоплення території для будівництва каналу, попередньо добившись згоди на це Британії.
Коли сенат Колумбії відкинув запропонований США нерівноправний договір про канал, Вашингтон вирішив використати рух за автономію Панами. 2 листопада 1903 р. до Панамського перешийку було відряджене американське військово-морське угруповання, що блокувало колумбійську армію, а наступного дня в Панамі спалахнуло повстання і проголошена її політична незалежність. Вашингтон негайно визнав Панамську республіку і уклав з нею 18 листопада кабальну угоду. За нею США узурпували право "гарантувати незалежність" Панами, а остання змушена була поступитися їм правом підтримувати громадський порядок у двох головних містах та прилеглих до них районах. У 1904 р. конституція Панами дозволила США висаджувати свої війська в будь-якій частині країни. Президентські вибори в Панамі 1908, 1912 і 1918 рр. відбувалися під наглядом американських військ, усі зовнішні позики Панами були розіщені у США, а в 1918 р. Вашингтон узяв під контроль фінанси цієї країни.
Політика "великого кийка" ("Big stick policy"), як її охрестив американський президент Теодор Рузвельт у 1904 р., стала невід'ємною рисою зовнішньополітичного курсу наймогутнішої держави Західної півкулі. Її проявами були окупація морською піхотою США Домініканської республіки (1904, 1914, 1916-1924 рр.), Куби (1906-1909, 1912, 1917-1922 рр.), Гондурасу (1905, 1907, 1911, 1912 рр.), Гаїті (1915-1934 рр.), Нікарагуа (1912-1933 рр.) та ін. Лише в 1933 р. президент Франклін Рузвельт оголосив про відмову від політики "великого кийка" і запровадив політику "доброго сусіда".
2. Мексиканська демократична революція 1910-1917 рр. та її значення.
З розвитком капталізму в Л.А. загострилася боротьба між прогресивною національною буржуазією та іноземним капіталом, підтриманим олігархами і латифундистами. Лідер уругвайської партії "Колорадо" Хосе Батльє-і-Ордоньєс під час свого президентства у 1903-1907 і 1911-1915 рр. наполегливо проводив політику протекціонізму і обмеження впливу британського капіталу, обмежив поміщицьке землеволодіння, запровадив 8-годинний робочий день і закон про пенсійне забезпечення, визнав право робітників на страйк, поліпшив систему народної освіти і відокремив її від церкви.
Уже згадуваний керівник Громадянського радикального союзу Іполіто Ірігойен, який був президентом у 1916-1922 і 1928-1930 рр., також запровадив 8-годинний робочий день, націоналізував нафтову промисловість, здійснив демократичні університетську і адміністративну реформи та реформу муніципального урядування, активно виступав проти втручання США у внутрішні справи країн Л.А. Не випадково він був усунений від влади реакційними військовими.
У Мексиці селянська боротьба за землю і загальнонаціональний рух проти перетворення країни в колонію Великої Британії та США переросли у другу народну Революцію 1910-1917 рр. Справа в тому, що генерал Порфіріо Діас, відомий замолоду як переконаний прибічник лібералізму і герой руху опору франко-іспанській інтервенції, у 1876 р. встановив жорстоку диктатуру, що спиралася на армію, поліцію та адміністративний апарат. Конституція і громадянські свободи були фактично ліквідовані, конгрес позбавлений будь-якої влади, під виглядом розмежування і освоєння "пустошів" відбувалася масова експропріація селянських земель (у 1910 р. безземельне селянство становило біля 97 % його загальної чисельності), рудна і нафтова промисловість, а також залізнична мережа опинилися в рках британських і американських підприємців.
Опозиційні диктаторському режиму сили об'єдналися навколо створеної в 1905 р. Ліберальної партії та поміщика ФрансіскоМадеро, що висунув програму демократичних перетворень, у т.ч. повернення селянам відібраних у них земель. У листопаді 1910 р. у багатьох районах Мексики спалахнули збройні повстання, найактивніше діяли партизанські загони під командуванням Франсіско Вільї на півночі та Еміліано Сапати на півдні. У травні 1911 р. під тиском революції Діас утік з Мексики, а презинтом невдовзі було обрано Мадеро, що запровадив протекціоністські заходи на захист національної економіки. Але зволікання з проведенням аграрної реформи позбавили його селянської підтримки, чим негайно скористався реакційна військова верхівка, - у лютому 1913 р. за участю посла США стався державний переворот, у результаті якого Мадеро загинув і
Loading...

 
 

Цікаве