WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Китай у першій половині XX ст. - Реферат

Китай у першій половині XX ст. - Реферат


Реферат
на тему:
Китай у першій половині XX ст.
?
1. Перемога Сіньхайської революції.
На поч. XX ст. Китай був величезною країною із площею більшою, ніж Європа, населенням бл. 400 млн. чол., з багатовіковими історичними традиціями. Абсолютну більшість населення становили селяни, 90 % котрих були неписьменними. Із сер. XVII ст. унаслідок маньчжурського завоювання Китаєм правила династія Цін, яка перейняла традиційні китайські методи управління, але все ж сприймалася більшістю ханьців як іноземна. Існувала розвинута бюрократична система, місце в якій можна було отримати лише склавши суворий письмовий іспит. Імператорська влада, спираючись на бюрократичну систему, тривалий час забезпечувала єдність країни та добробут підданих.
Але на кін, XIX ст. окреслилася тенденція перетворення Китаю в напівколонію європейських держав та Японії. У результаті цілої низки загарбницьких війн вони обплутали країну системою нерівноправних договорів і поділили його на сфери впливу. Росії дісталася Зовнішня Монголія й Маньчжурія з Китайсько-Східною залізницею, Японія загарбала Тайвань із прилеглими островами та Ляодунський півострів, Німеччина дістала в "оренду" на 99 років область Цзяочжоу з військовим портом Ціндао, Франція - порт Гуанчжоувань Британія - порт Вейхайвей і розширила свої володіння навколо Гонконга (з 1842), Таким чином, іноземці поставили під свій контроль усі важливі торговельні порти Китаю, створили в них сетльменти і концесії, захопили митниці й зовнішню торгівлю, контролювали головні шляхи сполучення.
Другою причиною, що перешкоджала прогресивному розвитку Китаю, було феодальне гноблення й свавілля Цінської династії. Феодальні пережитки й особливо поміщицька власність на землю не лише прирікали на застій сільськогосподарське виробництво, але й зумовлювали виняткову вузькість внутрішнього ринку для китайської національної промисловості. Капіталістичному розвитку країни заважали відмежованість окремих провінцій, численні внутрішні мита на товари, свавілля уряду й здирництво абсолютної більшості чиновників. Таким чином, без повалення Цінської династії та знищення феодальних порядків неможливо було розчистити шлях для підйому економіки й капіталістичного розвитку Китаю.
Серед китайської інтелігенції, нечисленної підприємницької верстви дедалі ширше зростало переконання у необхідності модернізації країни, тим більше, що сусідня Японія котра пішла цим шляхом, уже з початку XX ст. демонструвала неабиякі успіхи, в тому числі й беручи активну участь у закабаленні Китаю. В атмосфері загального невдоволення в країні поширювалися революційні ідеї, а всі урядові спроби здійснення реформ виявилися непослідовними та безрезультатними.
Особливу роль у створенні та об'єднанні революційних організацій Китаю відіграв випускник гонконгського медичного коледжу Сунь Ятсен (1866-1925). Добре освічений і широко ерудований Сунь Ятсен, що побачив світ, намагався поєднати у своїй особі та своєму вченні традиції класичного Китаю й необхідні нововведення, запозичені із Заходу. На поч. XX ст. він висунув гасло "трьох народних принципів" - націоналізму, народовладдя та народного добробуту, що мало стати консолідуючою загальнонаціональною програмою повалення іноземної маньчжурської династії, встановлення демократичної республіки і справедливого розподілу землі між селянами. У 1905 р. Сунь Ятсен скликав у Японії установчий з'їзд "Об'єднаного союзу" ("Тунминхой"), що взяв курс на підготовку збройного повстання, розраховуючи на підтримку численних китайських таємних товариств.
Тим часом політична криза в країні загострювалася, в 1908 р. по смерті імператриці Цисі правителем було проголошено її онука - дворічного Пу І, а реальну владу захопила маньчжурська знать, яка усунула з вищих посад китайську аристократію. У травні 1911 р. уряд передав право на будівництво залізниць у ряді провінцій спільному британо-франко-німецько-американському консорціуму, відібравши його у китайських акціонерних компаній. Це викликало хвилю невдоволення і спровокувало повстання у Сичуані, а увечері 10 жовтня виступили революційно налаштовані солдати гарнізону в Учані. "Тунминхой" очолив ці повстання й поширив їх на сусідні провінції - почалася Синьхайська революція (від назви за китайським календарем року з 30 січня 1911 р. до 17 лютого 1912 р.).
29 грудня 1911 р. представники 17-ти повсталих провінцій у Нанкіні проголосили Китай республікою й обрали Сунь Ятсена її тимчасовим президентом. Однак республіканський уряд контролював лише частину території країни, в Китаї тривала громадянська війна. Командувач імператорськими військами генерал Юань Шикай, що свого часу мав репутацію ліберала, не приховував власних претензій на абсолютну владу. Тому, прагнучи припинити громадянську війну та уникнути іноземної інтервенції. Сунь Ятсен у середині лютого 1912 р. удався до компромісу. Він відмовився від посади президента на користь Юань Шикая, а маньчжурська династія, у свою чергу, відмовилася від престолу, хоча за нею залишалися палаци, землі, майно. Новий президент відразу ж перевів уряд із революційного півдня до Пекіна, контрольованого його військами, жорстоко придушив селянські та робітничі виступи і встановив режим особистої диктатури. Його підтримали й іноземні держави, надавши велику банківську позику.
Сунь Ятсен та інші діячі "Тунминхою" за участю частини лібералів створили 25 серпня 1912 р. нову партію - Гоміндан ("Національна партія"). Загалом вона дотримувалася "трьох народних принципів", щоправда, без вимоги зрівняльного переділу землі. Юань Шикай відразу ж розпочав переслідування гомінданівців, і тоді в липні 1913 р. Сунь Ятсен закликав народ до "другої революції". Проте повстання було придушене урядовими військами, керівники забороненого Гоміндану емігрували, а Юань Шикай, розпустивши парламент, скасував конституцію й проголосив себе військовим диктатором.
2. Проблема створення коаліції національні патріотичних сил: Гоміндан і КПК.
Після його смерті на початку червня 1916 р. реальної центральної влади в Китаї не було, у Пекіні кабінети міністрів та президенти змінювали один одного, а владу в окремих провінціях зосередили у своїх руках генерали - командувачі округами (дуцзюні). За кожним із дуцзюнів стояло певне кланове угруповання, із котрого формувався керівний апарат контрольованої території. Між дуцзюнями виникали тимчасові військові союзи, які розпадалися так само швидко, як і виникали. У повітах за владу боролися командири дрібних загонів або навіть ватажки банд розбійників чи контрабандистів. По суті це було повернення до часів ледь не Середньовіччя.
Безпосередньої участі у Першій світовій війні Китай не брав, хоча під тиском Антанти змушений був оголосити 14 серпня 1917 р. війну Німеччині, щоб затримати в портах німецькі кораблі, ліквідувати німецькі концесії та торговельні підприємства. Але Паризька мирна конференція 1919 р. віддала колишні німецькі володіння у провінції Шаньдун Японії, що спричинило посилення патріотичногонаціоналістичного руху. Особливе невдоволення це рішення викликало тому, що саме в Шаньдуні народився Конфуцій і там же знаходилися поховальні кургани напівлегендарних правителів Давнього Китаю. 4 травня 1919 р. кілька тисяч пекінських студентів вийшло на площу Тяньаньмень, протестуючи проти передачі Шаньдуню японцям, але поліція брутально розігнала демонстрацію.
Цей виступ підтримали широкі верстви молоді та інтелігенції, що сприяло оновленню Гоміндану та поповненню його новими членами. Розгорнувся культурний рух за спрощений варіант ієрогліфічного письма, що робило можливим доступ до освіти широких верств населення. Вашингтонська угода від 6 лютого 1922 р. повернула Китаю Шаньдун і Ціндао, але країна мала сплатити 53 млн. дол. компенсації. Все це підсилювало націоналістичні настрої у Китаї та збільшувало число прихильників Гоміндану.
У Гуанчжоу знаходився сформований Сунь Ятсеном ще під час світової війни гомінданівський уряд, який, спираючись на союз із частиною південних дуцзюнів, планував
Loading...

 
 

Цікаве