WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Здобуття незалежності країнами Тропічної та Південної Африки - Реферат

Здобуття незалежності країнами Тропічної та Південної Африки - Реферат

66% учасників референдуму проголосували за цю пропозицію, вибори до нового парламенту, що відбулися в 1984 р., бойкотувало майже 80% кольорового населення ПАР. Незадоволені половинчатістю запропонованого розв'язання проблеми расової дискримінації, лідери АНК розпочали у вересні 1984 р. акції громадської непокори, що переросли в масові безпорядки та вуличні зіткнення. Не справляючись із хвилею насильства, уряд увів у країні в червні 1985 р. надзвичайний стан. Виступи чорношкірої більшості сер. 80-х рр. відзначалися надзвичайною брутальністю та жорстокістю, У багатьох районах справжні вуличні бої відбувалися між прихильниками АНК та "Інкати". Популярним способом страти політичних противників стало практиковане обома сторонами конфлікту спалення людей живцем усередині залитих бензином автопокришок, що одягалися на тіло жертви.
Масові безпорядки 1984-1986 рр. суттєво вплинули на рівень економічного розвитку ПАР, унаслідок припинення співпраці з ПАР банків Британії та США було підірвано довіру інвесторів і почався відтік капіталу. Лише на початку 1987 р. урядові вдалося стабілізувати ситуацію та спинити економічне падіння. Реакцією на масові безпорядки став ріст популярності серед білого населення крайніх правих. У 1988 р. на виборах до парламенту перемогла Консервативна партія, що виступала за більш жорстоке поводження з чорношкірими, але її лідер Фредерік де Клерк, якого вважали прихильником "сильної руки", не виправдав покладеного на нього ультраконсерваторами довір'я, продовживши згортання політики апартеїду. У 1990 р. він дозволив легалізувати АНК і випустив із в'язниці його лідера Нельсона Манделу. Через рік було скасовано останні закони, на які спиралася система апартеїду. У ході переговорів "круглого столу" Н.Манлела та Ф. де Клерк досягнули порозуміння про порядок проведення перших у ПАР загальних виборів, що відбулися 26-28 квітня 1994 р. АНК отримала на цих виборах 62%, "Інката" - 10%, а Національна партія білої меншини - 20% голосів.
9 травня 1994 р. президентом ПАР обрано Н. Манделу, причому Ф. де Клерк став його другим заступником. Після виборів ООН скасувала всі обмеження на торгівлю та співпрацю із ПАР, визнавши тим самим остаточну ліквідацію режиму расової дискримінації в цій країні. Основою діяльності уряду АНК (з 16 червня 1999 р. президентом і главою уряду став керівник АНК Табо Мбекі) є стратегія "Зростання, зайнятість, перерозподіл"), що передбачає проведення у країні масштабних соціально-економічних перетворень в інтересах африканського населення.
4. Проблеми й перспективи постколоніальної Африки.
За даними Міжнародного валютного фонду, в 1993 р. сукупний національний дохід на душу населення в країнах "чорної Африки" був нижчим, аніж у 1970 р. У кінці 80-х років сукупний валовий продукт майже 50 африканських держав (без ПАР) становив близько 150 млрд. доларів, що можна співставити з аналогічним показником однієї Бельгії. На континент приходиться 33 із 48 найбідніших держав світу, за межею бідності живуть 54 % мешканців, причому навіть у тих країнах, де спостерігається зростання ВВП, він не встигає за темпами збільшення населення.
Екстенсивний розвиток сільського господарства, а також політика хаотичного позичання грошей за кордоном (сукупний борг африканських країн становить понад 300 млрд. Доларів, що у 2,5 рази більше сукупної вартості африканського експорту) призвели до руїни національну економіку більшості з нових незалежних країн континенту. Величезну шкоду африканцям спричинила примусово накинута місцевим жителям політика сільськогосподарських монокультур, які відігравали роль експортного товару, однак порушували традиційний баланс продуктових культур. У Судані, Ефіопії, Сомалі. Анголі, Ботсвані. Замбії та Зімбабве впродовж останніх років постійно скорочуються площі сільськогосподарських угідь, Африка, в якій мешкає понад 14% населення світу виробляє заледве 1 % світової промислової продукції та 6% - продуктів харчування. Країни континенту лише на 80% забезпечують свої потреби в продуктах харчування. Труднощі із забезпеченням продуктами харчування особливо актуальні на тлі швидкого демографічною зростання в Африці. Населення континенту в 1990 р. становило 642 млн. осіб, у той час як у 1960 р. - лише 279 млн.
Характерною для чорного континенту є проблема поширення авторитарних тенденцій у політичних системах країн регіону. У перші роки після здобуття африканськими державами незалежності Західний світ дивився крізь пальці на диктаторські режими континенту, вважаючи їх даниною перехідних періодів, а подекуди й необхідною умовою уникнення етнічних, релігійних та соціальних конфліктів. На думку європейських політологів, диктаторські режими в африканських країнах були необхідним злом, спричиненим надзвичайно низьким рівнем загальної політичної культури населення, що "не доросло" до демократії. У зв'язку з цим країни Заходу толерували навіть таких одіозних правителів, як напівбожевільного диктатора Іді Аміна в Уганді(1971-1979 рр.) чи імператора-канібала Бокассу в Центральноафриканській Республіці (1976-1980 рр.). Прямим наслідком авторитарних методів правління стали військові перевороти та громадянські війни. Лише в 1960-1990-х рр. в Африці сталося понад 70 державних переворотів, 15 великих громадянських воєн і близько двох десятків міжнародних конфліктів, у ході котрих загинуло 10 млн. чол.
Характерними для Африки є крайні ступені обожнювання лідерів країн, що виявляється, зокрема, в їх пишних титулах: Гастінс Камузу Банда в Малаві - "Спаситель", Мобуту Сесе Секо в Заїрі -"Великий леопард" тощо. Загальною практикою є поєднання однією особою кількох, а іноді й кільканадцяти ключових державних посад. Основою для творення бюрократичних олігархій в Африці стають, як правило, національні або родинно-кланові об'єднання.
Загальною тенденцією для нових незалежних держав континенту є спроби адміністративно запроваджувати штучно скомпоновану державницьку ідеологію. Як правило, уряди африканських країн роблять акцент на поверненні до передколоніальних національних традицій. Ліквідація колоніальної спадщини в сфері національної культури часто набуває карикатурних форм і негативно впливає на розвиток суспільства. Серед нових ідеологічних систем, які з'явилися в постколоніальній Африці, виділяється запропонований лідером Танзанії Джуліусом Камбараге Ньєрере "соціалізм уджамаа" (на суахілі - "як єдина родина"), що полягав у суцільній колективізації та творенні сільських комун з цілком усуспільненим майном. Експеримент виявився невдалим, починаючи з 1980 р. Танзанія перебуває в стані перманентної стагнації.
Ознаки демократичних змін в Африці з'явилися на початку 90-х років. Упродовж 1991-1994 років у 12 країнах континенту відбулися демократичні вибори. Причиною цих змін став розпад СРСР та притінення ідеологічно вмотивованої підтримки прокомуністичних режимів, з одного боку, а також остаточне засудження практики апартеїду країнами Заходу та політичні зміни в ПАР, з іншого. Серед країн, які намагаються побудувати демократичне суспільство, є навіть такі "аутсайдери" континенту, як Бенін, Гвінея, Малі, Нігер, Центральноафриканська Республіка. Поряд із цим авторитарні режими утримуються при владі в Нігерії, Гані, Танзанії, Зімбабве та Сенегалі. Порівняно успішно розвиваються Кенія, Уганда, Республіка Конго, Габон та Замбія. Однак навіть в цих країнах економічне зростання забезпечується, як правило, експортом сировини, а рівень життя населення є надзвичайно низьким.
Loading...

 
 

Цікаве