WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Близькосхідний регіон у другій половині 40-х – середині 60-х рр. - Реферат

Близькосхідний регіон у другій половині 40-х – середині 60-х рр. - Реферат

погіршили ситуацію. Чинником підриву декларованих панарабістами ідеалів загальноарабської єдності була напруженість між Іраком та колишнім британським протекторатом Кувейтом (18 тис. кв. км, населення - 2 млн. чол. на 2000 р.), що отримав у 1961 р. незалежність. Певні надії на відновлення інтеграційних процесів з'явилися у 1963 р. після двох переворотів баасистів у Іраку та Сирії. Однак спроби реанімувати міждержавний союз швидко припинилися.
В історії Ємену (площа - 528 тис. кв. км, населення - 17,5 млн. чол. на 2000 р.) новий період розпочався 19 вересня 1962 р., коди помер імам країни Ахмед. Спадковим правителем став принц Мухаммад аль-Бадра. Скориставшись зміною імама група пронасерівськи налаштованих офіцерів, очолена Абдаллахом ас-Салямом, учинила 26 вересня державний переворот. Створений заколотниками уряд негайно був визнаний Єгиптом, а на початок листопада 1962 р. проголошену в країні Єменську Арабську Республіку вже визнало 26 країн. Однак колишній імам аль-Бадр емігрував до Саудівської Аравії, де, користуючись підтримкою місцевої династії та англійців, почав формувати антиреспубліканські сили. Побоюючись посилення пронасерівських симпатій у своїх країнах, аль-Бадра згодом підтримали Йорданія та Ірак. Ас-Салям звернувся за допомогою до Г.А.Насера, й уже в жовтні 1962 р. до Ємену надіслано 5000 єгипетських солдат. Республіканський уряд ас-Саляма оголосив широку програму суспільних реформ, було конфісковано земельні володіння та майно імама, членів його родини та відомих монархістів, скасовано рабство, шаріатські суди замінено світськими, почалася реформа освіти. Більшість населення країни, що загалом перебувала на родоплемінному рівні розвитку, вороже сприйняла реформи нового уряду. Республіканський режим контролював лише міста та кілька сільських районів. На території Саудівської Аравії в Джидді було створено еміграційний уряд колишнього імама, у відповідь ЄАР оголосила, що перебуває в стані війни з Саудівською Аравією, а авіація Єгипту здійснила нальоти на табори монархістів, у тому числі на саудівській території. На кінець 1962 р. на території Ємену знаходилося понад 13000 єгипетських солдат з важким озброєнням.
На початку січня 1963 р. Саудівська Аравія оголосила мобілізацію й звернулася за допомогою до США, Вашингтон надав Ер-Ріяду великі партії сучасної зброї та прислав інструкторів. Не бажаючи втрачати ініціативу, в лютому-березні 1963 р. єгипетські війська здійснили масовану операцію проти сил монархістів на сході та північному сході країни. Ці бої ввійшли до історії під назвою наступу в Рамадан, монархісти використали цей наступ у пропагандистських цілях, поширивши серед відсталого населення прикордонних племен чутки про те, що нова республіканська влада за підтримки єгиптян взагалі збирається заборонити сповідування ісламу. Разом з тим за мовчазною згодою Британії монархістам удалося завербувати значну кількість європейських найманців, які суттєво зміцнили антиреспубліканські сили.
Після невдалої операції літа 1964 р., коли єгипетські війська не змогли заблокувати кордон із Саудівською Аравією, президент Г.А.Насер змушений був піти на поступки. На початку 1965 р. в Ємені було зосереджено близько 50 тисяч єгипетських солдат, а в боях з монархістами та європейськими найманцями загинуло майже 15 тис. осіб. Президент Г.А.Насер зустрівся з королем Саудівської Аравії Фейсалом у Джидді та підписав 24 серпня 1965 р. угоду з мирного врегулювання у Ємені. Переговори відбулися за відсутності обох єменських сторін конфлікту. Передбачалося поступове виведення єгипетських військ узамін за припинення саудівської допомоги монархістам. Долю майбутнього устрою країни повинен був вирішити плебісцит. Ас-Салям та монархісти спочатку погодилися з таким планом, але вже на початку 1966 р. бої в країні відновилися. Незважаючи на те, що єгипетський експедиційний корпус на той час складав уже 70 тис. солдатів, республіканський уряд реально контролював територію лише в межах невеликого трикутника між містами Сана - Таіз - Ходейда.
Палестинський рух опору ще на початку 50-х рр. створив перші групи партизанів - "федаїнів" ("тих, хто жертвує собою"), шо здійснювали напади на ізраїльську територію з сектора Гази. У 1956 р. з ініціативи Ясира Арафата виникла організація ФАТХ (зворотнє прочитання абревіатури "Харакат ат-Тахрір аль-Філастині" - Рух за національне визволення Палестини), у 1958 р. на окупованих арабських землях виникла підпільна організація "Аль-Ард" (Земля). Рішення створити Організацію Визволення Палестини (ОВП) було прийнято в січні 1964 р. на Першій нараді голів арабських держав у Каїрі, ідея належала Г.А.Насеру. Утворення ОВП кардинально змінило ситуацію навколо палестинської проблеми, оскільки було спростовано ізраїльську тезу про втручання в палестинські справи сусідніх арабських держав. ОВП стала спочатку в арабському, а згодом і в цілому світі повноправним представником інтересів вигнаного з Палестини арабського населення. Кількома місяцями пізніше, 28 травня 1964 р., в арабській частині Єрусалима зібралася Перша сесія Палестинської національної ради. На зібрання прибуло 388 делегатів від палестинських комітетів та земляцтв Сирії, Йорданії, Лівану, Іраку, еміратів Перської затоки та сектора Гази. На нараді було створено ОВП і прийнято Палестинську національну хартію, у ній, зокрема, визначалося, що усі палестинці с членами ОВП, а "палестинський народ є основою цієї організації". Щодо Ізраїлю, хартія заперечувала право на існування єврейської держави на Близькому Сході. Голови арабських держав привітали створення ОВП і навіть запросили її першого голову Ахмеда аль-Шукейрі взяти участь у роботі наради голів арабських держав, що відбувалася в серпні 1964 р. в Александрії. Починаючи з вересня 1964 р. одночасно в Сирії, Єгипті та Іраку почалося творення загонів Армії Визволення Палестини. Перша успішна акція сил ОВП відбулася. 1 січня 1965 р., започаткувавшидовгу смугу взаємних ударів та таємної війни й терору.
Скориставшись, як приводом, діями ОВП, ізраїльська армія вчинила в травні 1965 р. глибокі рейди на західний берег річки Йордан. Сутгєво позначився на зростанні ізраїльсько-арабської напруженості судовий процес, що відбувся в Сирії над ізраїльським розвідником Еліа Когеном. Незважаючи на прохання численних впливових міжнародних інституцій та державних діячів, 18 травня 1965 р. Е.Когена повісили. Наступного року ізраїльська розвідка провела таємну операцію, внаслідок якої арабським пілотом-християнином було викрадено з Іраку найсучасніший літак-винищувач "МІГ-21". Складними були стосунки між Ізраїлем та Йорданією, головним чином через оголошені євреями на початку 60-х рр. плани збудувати греблю на річці Йордан і відповідний канал для зрошення пустелі Негев. Йорданія, сільське господарство якої значною мірою залежало від води Йордану, виступила з різким протестом проти ізраїльського проекту. Нестійка рівновага сил між сторонами Близькосхідного конфлікту, що виникла в середині 60-х рр., не могла забезпечити міцного та тривалого миру. У атмосфері ворожості та недовіри, яка панувала в регіоні, всі спроби мирного полагодження кризи закінчувалися невдачею. Як Ізраїль, так і арабські країни планували в майбутньому силою зброї розв'язати нагромаджені суперечності.
Loading...

 
 

Цікаве