WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Близькосхідний регіон у другій половині 40-х – середині 60-х рр. - Реферат

Близькосхідний регіон у другій половині 40-х – середині 60-х рр. - Реферат

аеродромах було знищено понад 140 сучасних літаків єгипетських ВПС. Позбавлені авіаційної підтримки єгипетські підрозділи на Синаї почали відступати, обидві ізраїльські ударні групи зустрілися 5 листопада у Шарм аль-Шейху на крайньому півдні Синаю. Ще раніше, 3 листопада, було захоплено сектор Гази. Тим часом продовжувалися бомбардування єгипетських позицій англо-французькою авіацією, а в Суецькій затоці англійський крейсер потопив єгипетський фрегат "Акка". Британські та французькі парашутисти, висадившись 5 листопада у Порт-Саїді та Порт-Фуаді, незважаючи на запеклий опір (боронилося й цивільне населення, якому роздали зброю), до вечора наступного дня оволоділи цими містами.
Уряд СРСР ще 31 жовтня зробив у ООН заяву з пропозиції здійснити термінові заходи для припинення агресії проти Єгипту. Надзвичайна сесія ООН прийняла 2 листопада резолюцію з вимогою негайного припинення вогню. Після висадки союзницького десанту 5 листопада радянський прем'єр Микола Булганін надіслав Франції та Британії попередження про готовність "вдатися до рішучих кроків" у тому випадку, коли агресію не буде припинено. Тоді ж фактично бойові дії було припинено у ніч з 6 на 7 листопада.. До 22 грудня французькі та англійські війська залишили Єгипет. Ізраїльтяни вивели свої підрозділи із Синаю в січні, а із сектора Гази - в березні 1957 р. Після цього на пропозицію Канади ООН створила спеціальні міжнародні сили з підтримання миру.
Офіційне визнання західними країнами націоналізації Суецької о каналу відбулося в квітні 1958 р. на переговорах у Римі. Єгипет зобов'язався сплатити колишнім власникам компанії компенсацію. Президент Єгипту не зупинився на досягнутому, здійснивши невдовзі після успішного завершення римських переговорів націоналізацію майна філій англійських та французьких банків і страхових компаній. Пізніше було націоналізовано австралійські, бельгійські та італійські підприємства фінансово-кредитної сфери. Ще в січні 1957 р. закон про "єгиптизацію" економіки конфіскував майно 2,5 тис. англійців та 3,5 тис, французів, яких примусили виїхати з країни. Незважаючи на військові невдачі, Суецька криза завершилася для Єгипту дипломатичною перемогою. Надзвичайно зріс в арабському світі особистий авторитет Г.А.Насера. У багатьох країнах Близького Сходу з'явилися політичні сили, що вимагали змін державного ладу, за взірцем єгипетських.
3. Палестинський рух опору та арабський світ наприкінці 50-х - у першій половині 60-х рр.
Особливо відчутними пронасерівські симпатії були в Йорданії (площа - 89 тис. кв. км, населення - 5 млн. чол. на 2000 р.). На початку березня 1956 р. під тиском населення король Хусейн змушений був вислати з країни Дж.Глабба та низку інших британських офіцерів та службовців державної адміністрації, У жовтні того ж року на хвилі проєгипетських симпатій на виборах у Йорданії переміг уряд Сулеймана Наблусі, який декларував наміри розвивати рух загальноарабської єдності та протиставитися диктату країн Заходу. С.Наблусі оголосив про припинення з 14 березня 1957 р. угоди з Британією, після чого Лондон змушений був розпочати виведення з країни своїх військ. Новий етап близькосхідної кризи розпочався 5 січня 1957 р. декларацією президента США Дуайта Ейзенхауера про принципи американської зовнішньої політики на Близькому Сході. Заява ввійшла у історію під назвою Доктрини Ейзенхауера, або Доктрини заповнення силового вакууму. На думку президента, після усунення з країн регіону британських впливів виникав "силовий вакуум", заповнити який бажав Радянський Союз. З метою забезпечення регіону від поширення радянських виливів, Д.Ейзенхауер пропонував реалізувати велику програму військового співробітництва, на яку було виділено 200 мли. доларів і використовувати силу проти дестабілізуючих рухів у країнах, що потрапляли у загрозливу ситуацію. Доктрину відкинула більшість країн регіону, її підтримали лише Ізраїль, Ірак та Ліван.
Незважаючи на поразку, завдану Єгипту під чає Суецької війни, авторитет єгипетського лідера у арабському світі не лише не було підірвано, але навіть зміцнено. Посилення інтеграційних тенденцій виявилося у зближенні Єгипту й Сирії, країни, в якій з середини 50-х років усе більшого впливу набирала Партія арабського соціалістичного відродження (БААС). 1 лютого 1958 р. проголошено створення Об'єднаної Арабської Республіки (ОАР) в складі Єгипту га Сирії. Арабський світ зустрів цю пропозицію із захопленням, з пропозицією приєднання до ОАР виступив Ємен. 8 березня його пропозиція була задоволена, однак зв'язок Єгипту та Сирії з Єменом був швидше номінальним. Бажаючи протиставити якусь альтернативу зорієнтованій на СРСР ОАР, Сполучені Штати і Британія інспірували проголошення 14 лютого 1958 р. династичного Арабського Хашимітського Союзу в складі Іраку та Йорданії, який також був лише формальним об'єднанням.
У травні 1958 р. у Лівані спалахнуло повстання друзів проти уряду Шамуна. Розпочавшись у Тріполі, бойові дії швидко перекинулися й на інші райони країни, президент Шамун звернувся до Ради Безпеки ООН зі скаргою па втручання ОАР у справи Лівану і допомогу повстанцям. У липні до Лівану повітряним шляхом перекинуто близько 1000 іракських солдат, що, однак, не змінило ситуації на користь уряду. 15 липня 1958 р. до Бейрутського порту увійшли кораблі 6-го флоту США. З них висадився десант, а із ФРН 18-ма великими транспортними літаками перекинуто додаткові підрозділи. Загалом десантні сили налічували 14000 солдат. 17 липня розпочалася операція перекидання британських військ з Кіпру до Йорданії.
Але дві бригади іракської армії, які перебували в літніх таборах під Багдадом, отримавши наказ йти на Йорданію, підняли заколот. На світанку 14 липня 1958 р. війська, очолені членами підпільної організації "Вільні офіцери", створеної а іракській армії в 1956 р., увійшли до столиці. Було захоплено королівський палац і всі стратегічні об'єкти міста. Король Фейсал II і спадковий принц Абдул Іллах були вбиті. Через два дні вбито прем'єра країни Нурі Саїда. Новий уряд країни очолив генерал Абдель Керім Касем, його заступником і міністром внутрішніх справ став Абдель Салям Ареф. Суспільну платформу уряду становив Фронт національноїєдності. Спочатку уряд А.Касема зберігав добрі стосунки із західними державами і навіть купував у них зброю, однак 24 березня 1959 р. зробив заяву про вихід зі структур Багдадського пакту. З країни було усунуто британську військову місію та евакуйовано військові бази в Хаббанії та Шуайбі. Пізніше Ірак в односторонньому порядку денонсував угоди, укладені Фейсалом II із США. Наприкінці 1958 - на початку 1959 рр. було підписано низку угод про економічне, торгове, військово-технічне та культурне співробітництво між Іраком та СРСР. Ірак отримав велику позику від Радянською Союзу.
Однак на початку 60-х рр. надії Г.А.Насера на розгортання панарабського руху зазнали фіаско. Через дискримінацію призначеними в Каїрі чиновниками місцевого сірійського населення та спроби обмежити самостійність баасистів, у вересні 1961 р. в Сирії стався військовий переворот, у результаті якого Сирія вийшла з ОАР. Єгипет зберіг за собою цю назву (до вересня 1971 р.), хоча згодом і Ємен відмовився від участі в об'єднанні. Спроби покращити зовнішньополітичний імідж Єгипту втручанням у громадянську війну в Ємені лише
Loading...

 
 

Цікаве