WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Близькосхідний регіон у другій половині 40-х – середині 60-х рр. - Реферат

Близькосхідний регіон у другій половині 40-х – середині 60-х рр. - Реферат


Реферат
на тему:
Близькосхідний регіон у другій половині 40-х - середині 60-х рр.
?
1. Створення держави Ізраїль і перша арабо-ізраіїльська війна 1948-1949 років.
Після початку Другої світової війни єврейські організації вирішили тимчасово припинити політичний тиск на британський уряд. З таким рішенням не погодилася ультранаціоналістична організація "Іргун цвай леумі" (Національна військова організація), що виникла у 1937 р. шляхом виходу понад 600 осіб на чолі з Даніелем Резіслем з "Хагани". У 1940 р. з "Іргун цвай леумі" виділилася ще одна група радикалів - "Лехі", або "Штерн ґанг" (Група Штерна), які намагалися шляхом особистого терору добитися проголошення єврейської держави. Очолив розкольників колишній учитель з Італії Авраам Штерн, відомий своїми виступами за расово чисту єврейську державу. Хоча сам А. Штерн у 1941 р. був убитий британською поліцією, терористична організація продовжувала напади на британців та арабів. Найголоснішою акцією, здійсненою "Штерн ґанг'' було вбивство у 1944 р. у Каїрі британського міністра лорда Мойна. Після вбивства з різкою заявою виступив В.Черчілль, заявивши зокрема, що британський уряд, можливо, змушений буде переглянути свою позицію щодо євреїв.
Зважаючи на загальне послаблення британських позицій у ході війни, лідери сіоністських організацій переорієнтувалися на США. Ще весною 1941 р. було створено Американський політичний комітет у складі 270 конгресменів, що серед цілей своєї діяльності задекларував зокрема "організацію моральної підтримки американського народу створенню єврейської держави в Палестині". У травні 1942 р. на зібранні 600 представників сіоністських організацій США та Європи, шо відбувалося в нью-йоркському готелі "Білтмор", було прийнято програму створення єврейської держави в Палестині. Пункт про підтримку "Білтморської програми" включили до своїх передвиборних програм обидві конкуруючі політичні партії Сполучених Штатів. Президент США Франклін Д. Рузвельт прохолодно ставився до сіоністського руху та його вимог. У 1942 і 1944 роках президент відмовився виступити з вимогами про якнайшвидше створення єврейської держави.
Друга світова війна призвела до активізації політичного життя арабських суспільно-політичних
сил. Особливих успіхів досягли національно-патріотичні рухи в Сирії (185 тис. кв. км, 16 млн. чол. на 2000р.) та Лівані (10,4 тис. кв. км, 3,5 млн. чол. на 2000 р.). Після військової поразки Франції улітку 1940 р. на території цих країн було розміщено італійську військово-технічну комісію, яка мала стежити за дотриманням умов перемир'я. Зважаючи на стратегічне значення Сирії та Лівану, 8 червня 1941 р. англійські та французькі війська "Вільної Франції" розпочали військову операцію зі звільнення їх від підпорядкованих урядові Віші військ. Вступивши на територію Лівану, командуючий англо-французькими силами генерал Катру, від імені уряду "Вільної Франції" заявив, що метрополія відмовляється від мандату і в майбутньому не буде заперечувати проти перетворення цих країн у повністю незалежні. До французької декларації згодом приєдналася й Англія.
Після припинення бойових дій проти вішистів генерал Катру 27 вересня 1941 р. виступив із заявою про проголошення незалежності Сирії, а 30 листопада - Лівану. Умови перехідного періоду врегульовувалися міждержавними франко-сирійськими та франко-ліванськими угодами. Унаслідок парламентських виборів 1943 р. в Сирії та Лівані до влади прийшли національно-патріотичні сили, що виступали за негайне надання цим країнам повної незалежності. Незважаючи на спротив французів, 8 листопада 1943 р. ліванський парламент прийняв постанову про вилучення з конституції країни тих її статей, що узаконювали у привілейоване становище в Лівані Франції. Французька адміністрація вдалася до репресій, заарештувавши уряд і розпустивши парламент. У відповідь в багатьох місцях розпочалося антифранцузьке повстання. Не бажаючи ескалації конфлікту уряд "Вільної Франції" відкликав французького представника в Лівані і відновив дію парламенту та уряду. 22 грудня І943 р. було підписано угоду про поступову передачу всієї повноти влади урядам Сирії та Лівану, починаючи з 1 січня 1944 р.
Зважаючи на реальні досягнення в антиімперіалістичній боротьбі та початок деколонізації у регіоні під час Другої світової війни зросло значення ідеології панарабізму. Базуючись на творах арабських громадсько-політичних діячів XIX ст. Джамаль аль-Діна аль-Афгані та Абд ар-Рахмана аль-Кавакібі, ця ідеологія проголошувала ідеї створення єдиної держави на всіх заселених арабами територіях. Поштовхом до реалізації панарабістських ідей стали декларації англійського міністра закордонних справ Ентоні Ідена, зроблені в травні 1941 та лютому 1943 років. Ініціатором створення загальноарабського політичного об'єднання став Єгипет. У вересні 1944 р. в Олександрії було скликано підготовчу конференцію, яка оголосила про намір створити всеарабський політичний пакт. Остаточно Лігу Арабських держав було створено сімома країнами (Єгипет, Саудівська Аравія, Ірак, Ємен, Ліван, Сирія та Трансйорданія) 22 березня 1945 р. в Каїрі.
Після закінчення Другої світової війни ситуація в Палестині різко загострилася. Бажаючи привернути увагу світового співтовариства до палестинської проблеми, єврейські воєнізовані формування розгорнули широкомасштабну диверсійну та терористичну діяльність. 31 жовтня 1945 р. загони "Хагани", знищивши в кількох місцях колії та станційні споруди, паралізували систему залізничного сполучення країни. У річницю проголошення декларації Бальфура, 2 листопада, було влаштовано безпорядки в Тель-Авіві. Через рік, 17 червня 1946 р., у ході блискавичної акції було зруйновано всі 10 мостів, що з'єднували Палестину із сусідніми арабськими країнами. Оскільки не сталося жодної урядової реакції на ці дії, бойовики перейшли до індивідуальних терористичних актів проти представників британської адміністрації.
Британська армія здійснила контрудар 29 червня 1946 р., заарештувавши силами 17 тис. солдат понад 3 тис. бійців "Хагани", включаючи майже весь її керівний склад. Водночас арешти було проведено серед лідерів ''Єврейського агенства". У відповідь євреї підірвали 24 липня 1946 р. єрусалимський готель "Цар Давид", у якому розташовувалися штаб британських військ та офіси цивільної адміністрації. У результатні вибуху загинуло 17 англійців та 50 арабських і єврейських службовців. Англійці відповіли новими арештами, в січні 1947 р. у Яффі висаджено будинок перестарілих та місцеву філію британського "Барклайз банку", в результаті чого загинуло понад 20 людей. У Єрусалимі бомба вибухнула в готелі "Семіраміс". Зважаючи на такий розвиток подій, у січні 1947 року британці змушені були розпочати евакуацію з Палестини своїх підданих, а в лютому в Тель-Авіві та Єрусалимі уведено військовий стан. Бажаючи припинити постійні напади, англійці стратили за вироком військово-польового суду трьох єврейських терористів. У відповідь 31 серпня 1947 р. бійці "Хагани" викрали в Тель-Авіві простоз кав'ярні двох англійських солдат. Коли британський патруль, знайшовши їх повішеними за містом почав знімати тіла, вибухнула, поранивши ще кількох осіб, замаскована бомба.
Ця подія стала останньою краплиною, що переповнила чашу терпіння британської громадськості. Британією
Loading...

 
 

Цікаве