WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Близький Схід у першій половині ХХ ст. - Реферат

Близький Схід у першій половині ХХ ст. - Реферат

Палестини. На думку У. Шоу, спроби Єврейського агентства присвоїти собі незалежні адміністративні функції були тривожним сигналом. Щодо ролі арабів комісіянаголосила на деструктивній позиції, яку зайняло в конфлікті мусульманське духовенство, а також недостатньому характері зусиль Великого муфтія Єрусалима Хаджа аль-Хусейні. скерованих на запобігання антиєврейським ексцесам та агітації. Друга комісія Хоупа-Сімпсона також рекомендувала накласти заборону на подальшу купівлю євреями землі та встановити квоту на в'їзд до Палестини емігрантів-євреїв.
У жовтні 1930 р. англійський уряд виступив із "Білою книгою" - офіційною заявою про англійську політику в Палестині. У цьому документі підтверджувалися головні висновки обох парламентських комісій та декларувався намір надалі значно більше уваги приділяти вимогам арабського населення. Лондон оголошував про "рівноцінність" своїх обов'язків перед арабами та євреями. Урядові заяви викликали критику сіоністських кіл, для заспокоєння яких у лютому 1931 р. англійський прем'єр надіслав до президента ВСО X. Вейцмана лист з підтвердженням зобов'язань Великобританії щодо сприяння єврейській імміграції та створенню єврейських поселень.
Напружені стосунки між євреями та арабами виявлялися у взаємному економічному бойкоті. Тим часом світова економічна криза різко збільшила кількість бажаючих переїхати до Палестини, а британський уряд, у свою чергу, на початку 30-х років збільшив щорічні квоти для єврейських емігрантів. Ще більше потік переселенців посилився після приходу до влади в Німеччині Адольфа Гітлера. Якщо у 1930-1934 роках до Палестини в'їхало близько 90 тис. осіб, то лише в одному 1935 р. - 62 тис. Разом з тим у другій половині 30-х років різко посилилася нелегальна еміграція. За єврейськими даними до початку Другої світової війни до Палестини нелегально в'їхало 15,5 тис. осіб. Для потреб нелегальної еміграції "Хагана" створила розвідувальну службу "Шерут Єдіот" (ШАІ) - зародок майбутньої державної служби безпеки.
Призначений у кінці 1931 р. новий британський комісар Артур Вочоп намагався налагодити діалог між євреями та арабами, але не досягнув помітних успіхів. У жовтні 1933 р. Арабський виконавчий комітет, звинувативши колоніальну адміністрацію в таємному сприянні євреям, організував антианглійські виступи. У Єрусалимі та Яффі сталися сутички з поліцією, в результаті яких загинуло 25 арабів та 1 англійський поліцейський. Проведено було низку арештів та показових судових процесів. У свою чергу, єврейські екстремісти вбили кількох лідерів єврейського руху, які допускали можливість порозуміння з арабами.
Навесні 1936 р. у Яффі знову почалися поодинокі вбивства євреїв та англійців, які згодом поширилися практично на цілу територію країни. Арабське населення міст розпочало загальний страйк, що значною мірою паралізувало діяльність комунальних служб, торгівлі й транспорту. Страйк тривав 173 дні. У сільській місцевості відбувалися напади на єврейські поселення. Початкове керував рухом єрусалимський муфтій Хадж аль-Амін, але досить швидко виступи вийшли з-під його контролю. Лишень перекинувши до Палестини додаткові військові підрозділи, англійці змогли в кінці 1936 р. опанувати ситуацію.
Тоді для вивчення причин конфлікту та розробки рекомендацій щодо шляхів подолання арабо-єврейського протистояння англійський уряд створив слідчу комісію на чолі з лордом Пілом. У свою чергу, арабські уряди Трансйорданії, Іраку та Саудівської Аравії закликали палестинських арабів до витримки і поміркованості. Головною думкою опублікованої у липні 1937 р. доповіді комісії Піла була констатація ''нежиттєздатності мандату в його існуючій формі". Комісія рекомендувала розділити Палестину, створивши на її території арабську та єврейську держави, котрі б були пов'язані з Великобританією двосторонніми угодами. Велика зона центральної Палестини, визначена як район світового культурного надбання (включно з Єрусалимом і Бейт-Лахмом (Вифлеємом), Назаретом, Тиверіадським озером з коридором до Яффи), мала залишитися під прямим контролем Англії. Євреям припадали переважно північні райони країни, а арабам - південні. Великобританія зобов'язувалася підтримати обидві новопосталі країни в питанні їх майбутнього вступу до Ліги Націй.
Англійські пропозиції викликали бурхливі відгуки як у самій Палестині, так і далеко за її межами. У серпні 1937 р. XX конгрес ВСО у Цюріху 300 голосами проти 158 підтримав ідею поділу Палестини, мотивуючи своє рішення тим, що вперше на міжнародному рівні прозвучало питання створення незалежної єврейської держави. Водночас конгрес різко висловився проти негативних оцінок наслідків єврейської колонізації комісією Піла та за значне розширення території майбутньої єврейської держави.
Проект був беззастережно підтриманий правителем Трансйорданії Абдаллахом та деякими іншими арабськими силами за межами Палестини, арабське ж населення Палестини відмовилося від запропонованого поділу країни. Загальноарабська позиція щодо палестинського питання була вироблена на всеарабській конференції у Блудані біля Дамаску, що почалася 8 вересня 1937 р. Конференція одноголосно прийняла резолюцію, що виключала будь-яку форму поділу Палестини, вимагаючи водночас скасування декларації Бальфура. Арабські лідери пропонували створити, у Палестині лише арабську державу, декларуючи намір дотримувати права єврейської меншості країни. На тлі цих подій комісар А. Вочоп подав у відставку.
У ситуації, що склалася, британський уряд без подальших консультацій зі сторонами палестинського протистояння випустив у травні 1939 р. другу "Білу книгу", то визначала державну політику на Близькому Сході. У ній зокрема було сказано, що "Уряд Його Королівської Величності не може зараз чітко визначити, яких саме конституційних форм набере уряд Палестини", однак "метою англійського уряду є створення незалежної Палестинської держави. Це буде держава, у якій два народи Палестини - - араби та євреї - поділять владу в уряді так, що забезпечить головні інтереси кожній із груп". Передбачалося, що повну незалежність Палестина отримає після 10-річного терміну, визначеного для періоду поступового залучення до управління країною арабських та єврейських представників. Упродовж перших 5 років перехідного терміну допускалася еміграція 75 000 євреїв, що довело б кількість єврейських поселенців до 1/3 загального числа мешканців країни. Разом з тим встановлювалися обмеження на купівлю євреями земель у певних місцевостях або цілковита заборона на визначених територіях. Після 5 років країна мала прийняти перехідну конституцію.
Зафіксовані в "Білій книзі" нові підходи до вирішення палестинського питання засвідчували намагання Британії забезпечити стабільність на Близькому Сході перед реальною загрозою світової війни. Араби прийняли запропонований проект, але євреї його відкинули. Передачі проекту на затвердження до Ліги Націй завадив початок Другої світової війни.
Loading...

 
 

Цікаве