WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Близький Схід у першій половині ХХ ст. - Реферат

Близький Схід у першій половині ХХ ст. - Реферат

англійську фінансову, технічну та продовольчу допомогу. На території країни змісцевих бедуїнів було сформовано Арабський легіон - першу військову одиницю сучасного типу на Близькому Сході, згодом він неодноразово використовувався для придушення антианглійських виступів, у тому числі за кордоном.
2. Об'єднання Аравії.
На Аравійському півострові після закінчення Першої світової війни існувало 5 незалежних арабських держав: Хіджаз (Мекка), Неджд (Ер-Ріяд), Асір (Ет-Таїф), Джебель-Шаммар (Хаіль) і Ємен (Ходейда). Територія Аравії видавалася західним державам надто бідною, аби витрачати сили та матеріальні засоби для її завоювання. Лише на крайньому півдні півострова містилися багаті на нафту англійські колонії Аден, Маскат, Кувейт, Катар та інші дрібніші емірати.
Визнаним духовним лідером Аравії у той час був керівник секти ваххабітів Азіз ібн Сауд, правитель створеної 1902 р. у Неджді теократичної держави зі столицею у Ер-Ріяді. Подібно до Хусейна, під час війни він вів переговори з англійцями і навіть підписав з ними 1915 р. угоду про спільні антитурецькі дії, але через особисту неприязнь до хашимітів не взяв участі в боях.
У червні 1919 р. Ібн Сауд розпочав бойові дії проти Хусейна. У битві біля оази Тураба хашимітська армія сина Хусейна Абдаллаха зазнала важкої поразки. Лише вбитими прихильники Хусейна втратили близько 2000 осіб, що було велетенською цифрою для Аравії. Оскільки конфлікт почав розростатися, а Лондон остерігалися нападів релігійних фанатиків-ваххабітів на підмандатні їм території, британський уряд запропонував скликати конференцію держав Близького Сходу для врегулювання суперечливих питань. Конференція, в якій взяли участь делегації Хіджазу, Неджду, Іраку та Трансйорданії, діяла з 17 грудня 1922 року по 26 січня 1923 року. Спроба досягнути порозуміння зазнала невдачі, а частина учасників переговорів покинула їх ще під час конференції.
Незадоволений спробами англійського посередництва Ібн Сауд напав на Ірак, а Хусейн проголосив себе 7 березня 1924 р. халіфом. На той час халіфат у Туреччині, який зберігали Османи з 1517 р., вже було скасовано, тому Хусейна як духовного главу ісламу визнали Сирія, Палестина, Трансйорданія та Ірак. Решта мусульманського світу, особливо в неарабських країнах, нового халіфа не визнали. Ібн Сауд отримав зручний привід розправитися зі своїм давнім суперником, тому 29 серпня наказав військам саудитів напасти на Хіджаз. Метою походу Ібн Сауд називав зміщення "узурпатора". Після перемоги, 8 січня 1926 р. збори мусульманських старійшин проголосили Ібн Сауда королем Хіджазу та султаном Неджду (з 23 вересня 1932 р. - Саудівська Аравія, площа - 2 млн. кв. км, населення - 22 млн. чол. на 2000 р.).
3. Виникнення Палестинської проблеми.
Встановлення англійського мандату над Палестиною створило сприятливі можливості для активізації єврейської імміграції на Близький Схід. Першим верховним комісаром у Палестині став Ґерберт Семюель, який ще в ході світової війни виділявся своїми про єврейськими настроями. За його протекцією євреї та приязно наставлені до сіоністів особи отримали майже всі головні посади в апараті колоніальної адміністрації. За час його перебування на посаді єврейське населення Палестини подвоїлося, досягнувши в січні 1925 р. 121725 осіб.
Під час урядування Семюеля постійно відбувалися конфлікти місцевих арабів з євреями. Арабо-єврейське протистояння розпочалося з нападу арабів на єврейських емігрантів у Яффському порту в травні 1921 року. Серед арабського населення почали поширюватися поголоски про те, що Британія збирається перетворити Палестину в повністю єврейську територію. Для того, щоб заспокоїти арабське населення Палестини в червні 1922 р. міністр колоній Уінстон Черчілль виступив з меморандумом, у якому пояснив позицію британського уряду щодо майбутнього Палестини, зауваживши, зокрема, що про створення єврейської держави не йдеться, а інтенсивність подальшої єврейської еміграції визначатиметься "економічною ємністю країни".
Тим часом євреї розпочали у Палестині творення системи політичних та господарських установ - основу майбутньої політичної та економічної інфраструктури держави, Створено низку політичних партій, товариства взаємодопомоги, загони єврейської самооборони "Хагана". Надпартійною організацією палестинських євреїв став створений у 1920 р. "Гістадрут" (загальна федерація трудящих Палестини, що нині налічує 1,5 млн. чол.). Мета діяльності федерації визначалася як координація зусиль, скерованих на поширення єврейською економічного контролю над Палестиною, трудова взаємодопомога і виховання молоді в сіоністському дусі.
Спираючись на розгалужену мережу "Гістадруту", євреї розпочали в 20-х роках дві економічні кампанії: "завоювання землі" та "завоювання праці". Кампанії полягали в скуповуванні земель (для цього на додаток до існуючого з 1901 р. Єврейського національного фонду у 1921 р. створено в Лондоні Палестинський установчий фонд) та у створенні підприємств з виключно єврейським капіталом і робочою силою. Темпи скуповування землі були надзвичайно швидкі. У 19І9 р. загальна площа єврейського земельного фонду "ішува" становила 650 тис. дунамів, а в 1929 р. - 1 164 тис. Землі скуповували про запас. На початок 30-х років близько 60% купленої євреями землі не оброблялося, хоча єврейські поселенці постійно отримували фінансову й матеріальну допомогу.
Органами єврейського самоуправління у Палестині стали Зібрання депутатів ("Асефат гашвхарім") та його виконавчий орган ("Ваад леумі"). Свого часу сіоністам вдалося добитися включення до тексту британського мандату положення про Єврейське агентство - представницький орган євреїв Палестини при колоніальній адміністрації. У серпні 1929 р. Лондон визнав агентство як представницький орган євреїв Палестини. В організаційному плані арабське населення Палестини було представлене значно гірше. Існував Арабський виконавчий комітет, який об'єднував арабів мусульман та християн.
Тоді ж розпочалися масові безпорядки в Єрусалимі, оскільки євреї влаштували маніфестацію біля Стіни Плачу (залишків легендарного храму Соломона, що водночас є частиною мусульманського храмового комплексу Харам аль-Шаріф, де знаходиться третя в мусульманському світі після Мекки та Медини святиня - мечеть аль-Акса). Демонстрація в безпосередній близькості від мусульманської святині викликала негайну реакцію арабів, У ході вуличних зіткнень у Єрусалимі та наступних єврейських погромів було вбито 133 євреїв. Англійці, застосувавши війська, придушили антиєврейські виступи. У багатьох місцях у сутички з мусульманами вступала "Хагана".
Для розслідування подій серпня-вересня 1929 р. створено дві незалежні слідчі комісії. Утворена палатою депутатів комісія Уолтера Шоу навела в своєму звіті цифрові дані про невідповідність єврейської імміграції економічним можливостям країни. Виходячи з цього, комісія рекомендувала пригальмувати потік єврейських переселенців до
Loading...

 
 

Цікаве