WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Близький Схід в останній третині ХХ ст. - Реферат

Близький Схід в останній третині ХХ ст. - Реферат

успіху.
Після "шестиденної війни" в арабських країнах почався потужний антиізраїльський та антизахідний рух. З Ізраїлем були розірвані дипломатичні стосунки, біля посольств західних країн відбувалися протестаційні демонстрації, напади на іноземців і погроми їхніх магазинів та фірм. У деяких арабських країнах було офіційно заборонено поширення західних книг, преси та кінофільмів. Підтримуючи арабів, соціалістичні країни (крім Румунії) розірвали дипломатичні стосунки з Тель-Авівом. Ще одним наслідком "шестиденної війни" стало збільшення числа арабських біженців.
Арабські країни вирішили готуватися до реваншу за програну війну. На зустрічі керівників арабських держав у Хартумі 29 серпня - 3 вересня 1967 р. було вирішено, що багаті нафтові монархії регіону (Лівія, Саудівська Аравія та Кувейт) щорічно виділятимуть Єгипту та Йорданії 135 млн. ф. ст. на потреби оборони. У відповідь Єгипет погодився вивести свої війська із Ємену, Саудівська Аравія, у свою чергу, пообіцяла припинити підтримку монархістських сил у цій країні. Було вирішено також не вести з Ізраїлем мирних переговорів і не погоджуватися на підписання мирної угоди перш, ніж будуть звільнені окуповані ізраїльтянами унаслідок "шестиденної війни" території.
Незважаючи на військову поразку; Г.А.Насер не втратив свого авторитету. Ще 10 червня 1967 р. він оголосив, що добровільно пішов у відставку, але через масові маніфестації вже наступного дня повернувся на свій пост. Вину за програну війну було покладено на військових. У лютому 1968 р. відбувся судовий процес над низкою генералів єгипетської армії, звинувачених у поразці. Президент Єгипту оголосив програму реорганізації суспільного та державного устрою країни, скерованої на модернізацію єгипетського суспільства. На референдумі 2 травня запропонована Г.А.Насером "програма 30 березня" була схвалена народом Єгипту. Радянський Союз одразу ж після війни розпочав поставки нових партій зброї, тому вже в середині 1968 р. повністю було відновлено ВПС Єгипту, а до середини 1969 р. кількість танків його армії перевищила довоєнний рівень.
Безпосереднім наслідком загострення антизахідних настроїв в арабському світі стала поява на Аравійському півострові нових незалежних держав. У 1967 р. Англія змушена була розпочати процес надання незалежності своїм колоніям у регіоні. Першим її отримав Південний Ємен, до складу якого увійшли території навколо Адена та частини створеної 1959 р. Південноарабської федерації арабських еміратів. Проголошена 1967 р. держава отримала назву Народно-демократичної республіки Ємен і в зовнішній політиці дотримувалася просоціалістичного курсу. Наступного року залишки федерації було перетворено в Союз договірного Оману, Бахрейну і Катару. Він виявився нетривким, і в 1971 р. Бахрейн (620 кв. км, 634 тис. чол. на 2000 р.) і Катар (11,5 тис. кв. км, 744,5 млн. чол. на 2000 р.) вийшли з нього, тоді ж незалежність здобув Оман (212,5 тис. кв. км, 2,5 млн. чол. на 2000 р.), залишки федерації перетворилися на Об'єднані Арабські Емірати (83 тис. кв. км, 2,4 млн. чол. на 2000 р.).
Поразка арабів у "шестиденній війні" призвела до кризи в керівництві ОВП. Ще наприкінці 1966 р. усередині ОВП стався конфлікт між Шукейрі та незадоволеними його авторитарними методами керівництва організацією. У 1968 р. було створено еміграційний палестинський парламент, а згодом сформовано Виконавчий комітет ОВП, очолений лідером найактивнішої організації "ФАТХ" Ясиром Арафатом. Організація нав'язала близькі стосунки з СРСР, який надавав їй велику матеріальну та військову допомогу.
Військова поразка арабів у війні 1967 р. спричинила зміни в тактиці палестинського руху опору. Усвідомивши неможливість прямої конфронтації з Ізраїлем, частина ОВП вирішила вдатися до терористичної діяльності як засобу тиску на окупаційний режим. 23 липня 1968 р. група з трьох бійців Народного фронту визволення Палестини (створений у жовтні 1967 р. на основі Руху арабських націоналістів), захопивши на аеродромі в Афінах Боїнг-707 ізраїльської авіакомпанії, змусила екіпаж перелетіти до Алжиру. Уряд Ізраїлю погодився обміняти 35 заручників та екіпаж на групу ув'язнених діячів палестинського руху опору. Поступки інспірували нові напади, і вже 26 грудня сталася нова спроба захоплення ізраїльського аеробуса. Цього разу Тель-Авів вирішив жорстко відреагувати й вислав до Бейрута спеціальний підрозділ командос на чолі з Аріелем Шароном. Висадившись із вертольотів у аеропорту ліванської столиці, 150 ізраїльтян упродовж півгодини висадили в повітря 13 цивільних літаків пасажирських авіаліній арабських країн і без втрат повернулися додому.
Бажаючи ліквідувати некерований палестинський партизанський рух, король Йорданії Хусейн наказав 16 вересня 1970 р. знищити палестинські підрозділи на території країни. Приводом до репресій послугували події на "Полі Доусона" - закинутому військовому аеродромі часів Другої світової війни в Йорданії. Упродовж 6-9 вересня палестинці захопили 4 цивільні авіалайнери західних країн, 3 з яких (американський, британський та швейцарський) перегнали на "Поле Доусона". Хоча після довгих переговорів палестинці випустили заручників, Хусейн був незадоволений їхніми діями.
Запеклі бойові дії між йорданського армією та палестинцями навколо Аммана та на заході Йорданії тривали протягом 10 днів. На допомогу палестинцям з півночі безуспішно намагалися пробитися сирійські танкові колони. Арабські країни висловили незадоволення акцією Хусейна, а президент Єгипту запросив палестинців та йорданців до Каїра для термінових переговорів. За активним посередництвом Г.А.Насера 27 вересня 1970 р. було досягнуто порозуміння про припинення вогню та наступну евакуацію сил ОВП з Йорданії до Лівану. У результаті цих подій виникли ультра- радикальні терористичні групи Абу Нідаля, "Хезболла" та "Чорний вересень". Розчарований усобицями в арабському таборі, Г.А.Насер наступного дня після закінчення переговорів помер від серцевого нападу. Наступником Г А. Насера став засновник організації "вільних офіцерів" Анвар Садат.
1. Четверта арабо-ізраїльська війна 1973 р. та Кемп-Девідська мирна угода.
Упродовж 1972 р. ситуація навколо арабо-ізраїльського протистояння загострилася. Під час Олімпіади в Мюнхені група з восьми бойовиків "Чорного вересня" здійснила терористичну акцію, захопивши 5 вересня заручників зі складу ізраїльської олімпійської команди. У результаті невміло проведеної німецькою поліцією операції загинули всі9 заручників та 5 терористів. Роком пізніше, після захоплення палестинцями посольства Саудівської Аравії в Парижі, французи пішли на поступки й задовольнили вимоги терористів. У відповідь ізраїльські спецслужби вбили кілька лідерів палестинського руху, а армія здійснила каральні рейди проти баз ОВП на території Лівану.
З метою протидії ескалації напруженості президент США Річард Ніксон запросив на початку 1973 р. до Вашингтона короля Йорданії Хусейна, ізраїльського прем'єра Голду Мейер та А.Садата, який прислав замість себе політичного радника Хафеза Ізмаїла. Спроба налагодження діалогу була зірвана через диверсійний рейд, здійснений 10 квітня 1973 р. ізраїльськими командос до Бейруту, під час якого було вбито кількох палестинських лідерів і висаджено в повітря штаб-квартиру ОВП (очолював операцію майбутній ізраїльський прем'єр Аріель Шарон). Крім того, до різкого погіршення зовнішньополітичного іміджу Ізраїлю спричинилося знищення ізраїльськими ВПС над Синаєм цивільного лівійського авіалайнера. Впевнений у власній військовій перевазі, Ізраїль не мав наміру йти арабам на поступки.
На початку вересня
Loading...

 
 

Цікаве