WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Індокитайський конфлікт: витоки, сутність, урегулювання - Реферат

Індокитайський конфлікт: витоки, сутність, урегулювання - Реферат

Л.Джонсона повністю припинили бомбардування ДРВ.
Новий господар Білого Дому Річард Ніксон продовжив переговорний процес уже на чотиристоронній основі: США, ДРВ, Народний фронт визволення Південного В'єтнаму і сайгонський режим. А 25 липня 1969 р. на прес-конференції на о.Гуам Р.Ніксон виклав нову зовнішньополітичну доктрину США. Вона зводилася до того, що, як і раніше, Америка буде брати участь в обороні й сприяти економічному розвитку своїх союзників, але вже не в змозі це робити в повному обсязі. Конкретним виявом "гуамської доктрини" Р.Ніксона стала політика "в'єтнамізації", що полягала в продовженні Індокитайської війни без участі американських збройних сил, у крайньому разі - сухопутних військ, та покладанні основного тягаря війни на сайгонську армію. Саме реалізація "гуамської доктрини" Р.Ніксона привела до виведення американських військ із В'єтнаму. На весну 1972 р. усі наземні сили США знаходились на тилових позиціях.
Оскільки офіційні паризькі переговори явно "буксували", паралельно зпочатком виведення американських військ у французькій столиці почалися неформальні зустрічі радника президента СІЛА з питань національної безпеки Г.Кіссінджера і спеціального представника ДРВ Ле Дик Тхо. На них здійснювався зондаж позицій і пророблення можливих компромісів. На початку 1972 р. Вашингтон поновив бомбардування території ДРВ і розгорнув "дипломатичний наступ" на Ханой, спрямований на нормалізацію відносин із КНР. Але хоча США скинули на В'єтнам 8 млн.т бомб (у два з половиною рази більше, ніж на всіх фронтах Другої світової війни), їм довелося повернутися за стіл паризьких переговорів і піти на компроміс. Лише в другій половині грудня 1972 р. американська авіація втратила 34 стратегічних бомбардувальники Б-52, кожен вартістю 8 млн.дол.
27 січня 1973 р. у Парижі була підписана угода про припинення війни й відновлення миру у В'єтнамі. Вона зафіксувала поважання незалежності, суверенітету, єдності й територіальної цілісності країни, визначила умови припинення бойових дій, зберігаючи за сторонами на Півдні зони, що знаходилися під контролем комуністів і сайгонського режиму, а також встановила, що в 60-денний строк із Південного В'єтнаму будуть виведені американські й північнов'єтнамські війська. Учасники Паризької угоди підтвердили чинність Женевських угод 1954 р. по Камбоджі й Женевських угод 1962 р. по Лаосу.
Переговори між представниками прокомуністичного Патріотичного фронту Лаосу і нейтралістського уряду Суванна Фуми увінчалися підписанням 21 лютого 1973 р. у В'єнтняні Угоди про відновлення миру й досягнення національної згоди в Лаосі. Вона передбачала створення Тимчасового уряду національної єдності та Національної патріотичної консультативної ради, а також проведення країною нейтралістської зовнішньої політики. Але реалізувати Угоду вдалося лише у квітні 1974 р., коли комуністичні сили розгорнули широкий наступ на позиції сайгонського режиму. На той час американський Конгрес уже відмінив "тонкінську резолюцію" 1964 р. і відмовив адміністрації Р.Ніксона у терміновому виділенні Сайгону додаткової військової допомоги. Участь в Індокитайському конфлікті коштувала США більше 350 млрд.дол. і забрала життя 58 тис. американських солдат, важко підрахувати моральні збитки Вашингтона. Залишений заокеанськими союзниками напризволяще, режим Тхієу впав 30 квітня 1975 р., двома тижнями раніше в Пномпень увійшли війська "червоних кхмерів", а 2 грудня того ж року Національний конгрес народних представників Лаосу проголосив ліквідацію монархії та створення Лаоської Народно-Демократичної Республіки. 2 липня 1976 р. на першій сесії Національних зборів у Ханої було проголошено об'єднання В'єтнаму й створення Соціалістичної Республіки, "теорія доміно" Д.Ейзенхауера, принаймі частково, спрацювала, Установлення на всій території В'єтнаму та Лаосу комуністичного режиму супроводжувалося розгортанням політичних репресій. Понад 1 млн. мешканців Південного В'єтнаму, передусім політично "неблагонадійних", було вислано до сільської місцевості. Націоналізація торгівлі змусила до еміграції понад 140 тис. китайців, лише протягом 1980 р.
більше півмільйона "людей у човнах" морем утекло з В'єтнаму. Лаос унаслідок економічних експериментів за в'єтнамським зразком опинився в десятці найбідніших країн світу.
Ще трагічніше розвивалися події у Камбоджі, де лідер "червоних кхмерів" Пол Пот вирішив здійснити "стовідсоткову повну соціалістичну революцію". З Пномпеня та інших міст країни протягом 72 годин було виселено 3,5 млн. чол., закрито всі святині, школи, ліквідовано телебачення, заборонено видання книг, газет і журналів, відмінено гроші. Усе населення, починаючи з 14 років, виконувало трудову повинність, за запізнення до роботи відрубувано пальці. Суспільні групи, призначені до цілковитого фізичного знищення ("прислужники капіталізму"), включали колишніх учителів, студентів, монахів, офіцерів, проституток і жебраків.
Кількість жертв полпотівського режиму в 1975-1979 рр. оцінюється у 1,5-3 млн. чол. з 7-мільйонного населення Камбоджі, понад 40 % уцілілого після комуністичних експериментів населення було серйозно хворе. Оскільки Пол Пот підтримав Пекін у суперечці з Ханоєм, 200-тисячна в'єтнамська армія у грудні 1978 р. розпочала наступ на позиції "червоних кхмерів". Уже 7 січня 1979 р. в'єтнамці взяли Пномпень і встановили контроль над більшістю території країни, тоді ж було створено маріонетковий уряд Хун Сена, який засудив попередні комуністичні злочини й уклав союзницькі угоди з В'єтнамом. Але впродовж наступного десятиліття у Камбоджі тривали з різною інтенсивністю бої між в'єтнамцями та полпотівцями, які переховувалися у важкодоступних джунглях на кордоні з Таїландом.
Лише у вересні 1989 р. в'єтнамські війська були виведені з Камбоджі, що відкрило шлях до Міжнародної паризької конференції, яка увінчалася через 2 роки підписанням угоди про політичне урегулювання в країні. Після загальних виборів у травні 1993 р., організованих під егідою ООН, були сформовані нові парламент і уряд, прийнята конституція та відновлене королівство Камбоджа на чолі з королем Н.Сіануком. На той час і в'єтнамське керівництво, що залишилося після розпаду СРСР без фінансової підтримки, змушене було погодитися на обмежені реформи. Прийнята у 1992 р. конституція дозволила приватногосподарську діяльність і декларувала певне розширення громадянських прав, однак у політичному житті продовжувала зберігатися монополія компартії на владу.
Loading...

 
 

Цікаве