WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Системність до-вестфальського світоустрою - Реферат

Системність до-вестфальського світоустрою - Реферат

по-перше, у включенні західноєвропейської регіональної міжнродної системи до більш широкого контексту, а по-друге, у обєднанні зусиль різних європейських монархів задля спільної мети. Клермонський собор 1095 року, на якому папа Урбан ІІ закликав європейців звільнити християнські святині Єрусалиму, поклав початок активній експансії європейців за межі континенту та спробам створити європоцентричний світ. Крім цього, наслідком Хрестових походів стало утворення специфічних міжнародних субєктів: лицарських орденів.
Мабуть, немаєнічого дивного в тому, що варварське минуле середньовічних європейських королівств далося взнаки. Хрестові походи стали своєрідним продовженням традицій набігів на високорозвинених сусідів з метою грабунку. Держави, що тимчасово створювалися на Близькому Сході хрестоносяцями, були нестабільними та здебільшого виконували функцію політичного прикриття грабунків та насильства. Із системної точки зору Хрестові походи сприяли розширенню регіональних систем міжнародних відносин, створюючи передумови для формування системи глобальної. Цьому ж сприяло й піднесення приблизно в цей період Київської Русі, прийняття нею християнства та включення цієї словянської держави до різноманітних міжнародних зносин.
Інституалізація папської влади призвела до утворення одного із полюсів західноєвропейської регіональної системи. Іншим полюсом була влада імператора, який контролював простір в центрі Європи. Поряд із цим на периферії континенту виникали майбутні потужні гравці: національні держави, централізовані, під владою абсолютних монархів: Англія і Франція.
Обєднання всієї Англії під владою короля, який приборкав усіх дрібніших феодалів, відбулося 1066 року - після норманського завоювання країни. Норманський герцог Гвільом, ставши королем Вільгельмом І Завойовником, створив централізовану державу із сильною владою монарха. Це дозволило англійцям вже наприкінці ХІІ ст. брати активну участь у Третьому хрестовому поході під проводом Річарда І Левого Серця. Посилення Англії мало далекосяжні наслідки в першу чергу тому, що кидало виклик традиційним формам політичної організації, що втілювалися в інститутах папства та імперської влади.
Обєднання Франції просувалося повільніше, міста - осередки економічної та політичної централізації - були слабкими, а влада в країні була розпорошена серед численних герцогів: Бургундії, Аквітанії, Прованса, Бретані та ін. Лише на початку XIV ст. французьким королям вдалося через тривалу "внутрішню дипломатію" централізувати державу.
Централізовані Англія та Франція втягнулися у конфлікт, що увійшов в історію як Столітня війна (1337-1453 роки). Характерною особливістю цього конфлікту був його династичний характер: війна розпочалася як боротьба за французький престол між різними династіями, до одної з яких належав король Англії; а завершилася як протистояння "національних інтересів". Вийшовши із Столітньої війни, Західна Європа знайшла себе в умовах нових структурних особливостей міжнародних відносин.
Основною такою особливістю стало розповсюдження всією Європою абсолютизму, виникнення та консолідація монархій. Причини такого розвитку подій полягали у зростанні та зміцненні міст, які руйнували традиційний феодальний лад, втручаючись у врегульовані відносини феодалів між собою та із кріпосними. Саме на підтримку вільних міст розраховували королі, намагаючись приборкати власних феодалів, і отримували таку підтримку, оскільки централізація країн сприяла розвитку торгівлі, відходу від натурального господарства та економічному розвитку.
Внаслідок цих процесів до початку XVI ст. коло елементів міжнародної системи звузилося. Занепали лицарські ордени, зменшилося значення династій. Також було в цілому завершено боротьбу між релігійною та світською владами на користь останньої. Крім цього, внаслідок нашестя монголо-татар у XIII ст. центр тяжіння європейських політичних процесів змістився на захід. В Європі скалалася система міжнародних відносин, яка була близькою до мультиполярної.
Приблизно двохсотлітній період XV-XVI ст. був завершальним в історії до-Вестфальського світового порядку. В Західній Європі, яка вже тоді перетворювалася на центр міжнародної системи, він відзначений процесом Реформації, наслідками Великих географічних відкриттів та останньою спробою встановлення гегемонії Священної римської імперії під проводом Карла V Габсбурга.
Низка системних трансформацій політичних процесів в Європі бере свій початок за її межами. Хрестові походи європейців мимоволі сприяли піднесенню в Малій Азії Османської імперії, експансія якої поклала край могутності Візантії, сприявши, так само як і нашестя монголо-татар, занепаду Східної Європи. На початку XV ст. володіння Османської імперії вже охоплювали території на південному сході Європи. Константинополь, наймогутніша фортеця та колишній символ величі Східної римської імперії, був оточений землями османів. 1453 року місто врешті було захоплено. Системність міжнародних відносин, що зросла, далася взнаки: падіння Константинополя зачепило інтереси всіх європейських держав, аж до найвіддаленіших. З цього часу торгівля з Індією була ускладнена. Європейці потребували нових торгівельних шляхів.
Їхній пошук призвів до масштабних змін в політичній карті світу. Відкриття Америки не лише сприяло швидкому, хоча й нетривкому зростанню могутності Іспанії та Португалії, але мало набагато більш далекосяжні наслідки. Розпочиналася епоха колоніалізму, а разом із нею - боротьба за морські комунікації. Перемога в цій боротьбі стане підгрунтям швидкого економічного розвитку, як це сталося із Англією та Нідерландами. Економічний фактор відіграє дедалі більшу роль у політичному житті Європи та світу.
Процес Реформації змінив європейську міжнародну систему не менш радикальним чином. Позиції римо-католицької церкви не були домінуючими: змагання із імператорами завершилося в цілому не на користь папи, до того ж централізація європейських монархій дедалі звузила можливості Риму розповсюджувати свою владу. Одже, біполярність політичної організації в Європі зникла вже у ХІІІ ст. Натомість, біполярні політичні структури склалися всередині ряду держав, а насамперед - Священної римської імперії.
Якщо подивитися на процес Реформації з цієї точки зору, то значення його полягає в тому, що релігійні імперативи зовнішньої політики були зруйновані. Міф про "християнський світ" в Західній Європі було розвяіно, і на зміну спільними релігійним настановам прийшла концепція "державного інтересу". Це відбулося не водночас. Реформація розпочалася із публікації Мартином Лютером "95 тез" у 1517 році. Державні інтереси як основний імператив зовнішньої політики утвердилися наприкінці Тридцятилітньої війни 1618-1648 років. Між цими подіями в європейських країнах тривала політична боротьба. Її мінливі результати час від часу фіксувалися у різних релігійних
Loading...

 
 

Цікаве