WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Системність до-вестфальського світоустрою - Реферат

Системність до-вестфальського світоустрою - Реферат

підкорення Греції. Притаманна Середземномор'ю мультиполярність та різноманітність за дуже короткий час по завершення останньої, Третьої пунічної війни, змінилася гегемонією Риму, що тривала аж до падіння міста у 476 р.
Перемогу Риму у Пунічних війнах інодітлумачать як зверхність теллурократії із притаманними їй авторитаризмом, військово-політичною гегемонією, орієнтацію на сухопутні комунікації над талассократичною міццю Карфагену, заснованій на морській торгівлі, підприємницькій ініціативі та відносній свободі.
Римська гегемонія спиралася на декілька специфічних груп ресурсів. По-перше, звичайно, військово-технічні та транспортні можливості. Здатність мобілізувати високоякісні війська та порівняно швидко доставити їх у потрібне місце була необхідною для підтримки політичної єдності імперії в той час так само, як і сьогодні. Цікаво, що економічне значення метрополії було порівняно незначним. Рим не був великим центром торгівлі, насамперед виступаючи адміністративним, політичним та стратегічним пунктом. Тому із занепадом імперії місто швидко втратило свій статус та мешканців, на відміну від міст, розташованих на перетинах важливих торгівельних шляхів, скажімо, Константинополя. По-друге, Рим створив і ефективно використовував систему права для поширення та підтримки свого політичного впливу. Завдяки римському праву вдавалося розповсюджувати цивільний устрій Риму на нові провінції. Цікаво, що схожу роль відігравало у Середньовічній Європі християнство, під час експансії Арабського халіфату - іслам, а сьогодні це називається "експортом цінностей" або "м'якою силою".
Характеризуючи античну Середземноморську регіональну систему міжнародних відносин, можна відзначити високий рівень її організованості. На відміну від Близькосхідної системи, вона характеризується постійними контактами між державами, підтримкою зв'язків як під час війн, так і в мирний час. Держави Середземномор'я були пов'язані спільними торгівельними, культурними, релігійними, а час від часу - і політичними зв'язками. Це збільшувало ступінь взаємозалежності в системі, що, в свою чергу, допомагало вирішувати конфлікти мирним шляхом, в той же час підвищуючи ціну війни для всіх учасників. Тут не виникло своєї Ассирії - держави, що існувала б за рахунок виключно пограбування сусідів. Регіональні гегемони намагалися створити та підтримати тривалі форми імперського управління.
Зрештою той факт, що Римові вдалося організувати лише частину геополітичного простору, нехай і дуже велику, став однією з причин його падіння. Інша група причин мала внутрішній характер і є цілком справедливою до сьогодні: імперії та інші форми однополярної організації втримати важко. Із падінням Західної Римської імперії руйнується система міжнародних відносин в Середземномор'ї, а з початком Середньовіччя виникають три різні її наступниці: нова система міжнародних відносин в Західній Європі, система відносин Візантійської імперії із її сусідами та дещо пізніше - політична гегемонія Арабського халіфату в Північній Африці та на Близькому Сході. Всі ці системи взаємодіяли між собою, надто під час великих "цивілізаційних" конфліктів на кшталт Хрестових походів, активно торгували, але все ж таки залишалися автономними.
Найбільш своєрідною серед них стала гегемонія халіфату - величезної теократичної держави - на просторі від Атлантичного океану до Середньої Азії. В основі швидкої експансії арабів лежало розповсюдження релігійних цінностей. Отже, в його результаті утворилася "наддержава", всередині якої співіснували підкорені народи, різні національності, поєднані спільною релігією. Схожу картину, але далеку від політичної єдності, можна було спостерігати в цей час в Західній Європі. Систему відносин, що сформувалася в халіфаті не можна в повному розуміння назвати "міжнародною". Однак їй притаманні були внутрішня боротьба, періоди анархії та розколів. Об'єднуючим елементом виступав іслам, але межі його об'єднавчого впливу, як з'ясувалося, визначалися військовими можливостями армій халіфів. Зіткнувшись із своїми могутніми сусідами - Візантійською імперією, державою франків (Карл Мартелл зупинив просування арабів вглиб Європи в битві при Пуат'є у 732 р.), китайцями та, пізнише, імперією монголів - Арабський халіфат втрачав свою основну перевагу - ідеологічну. Західна Європа та Візантія мали власні стійкі системи цінностей, на відміну від швидко ісламізованих та підкорених Персії або Єгипту. Експансія монголів поклала край історії халіфату. Відтоді на Сході підтвердився європейський досвід: спільна релігія не долає анархічність міжнародної системи.
Регіональні системи міжнародних відносин, що склалися навколо Візантійської імперії та у Західній Європі, є більш "типовими". У першому випадку сформувалася система гегемоністичного типу, в якій гегемон поступово занепадав. Візантійська імперія використовувала гегемоністичні переваги із тим щоб розповсюдити свій вплив, поширюючи його на варварів, що її оточували. Найефективнішим засобом для цього було розповсюдження християнства, яке стало офіційною релігією імперії. Підтримка гегемонії Візантії спиралася також на високоякісну дипломатію, що використовувала взаємну ворожнечу варварських племен та королівств, а також - традиційно - на збройні сили. Однак втриматися довго така гегемонія не могла. Найбільші успіхи зовнішньої політики Візантії, а отже і періоди найефективнішого здійснення гегемонії в міжнародній системи співпадають із розповсюдженням православного християнства та "ромеїзацією" сусідніх варварських держав. Це не завжди приносило успіх. Виклик гегемонії Візантії кинули Персія, Болгарія, Арабський халіфат та, зрештою, Османська імперія. Окрім того, ромеям довелося відбивати напади словян (в тому числі Київської Русі) та хрестоносців, які тимчасово захоплювали Константинополь. Очевидно, що політична доля гегемона не була безхмарною. Навіть піднесення візантійської держави, як за часів Юстиніана, мали тимчасовий характер - великі території, що захоплювалися, не ставали єдиним простором імперії, контроль над ними був нестабільним. Майже із самого початку - тобто від перенесення столиці Римської імперії до Константинополя - Візантія була у важкому становищі гегемона, що занепадає. Постійні війни, що велися талановитими візантійськими полководцями та базилевсами (імператорами) були тим, що пізніше Роберт Джилпін назве hegemonic wars (війни за гегемонію). В таких умовах регіональні системи приречені на нестабільність та постійний структурний конфлікт.
В Західній Європі гегемоністична міжнародна система не склалася, не дивлячись на численні спроби її створити. Найактивніше намагалися наблизитися до статусу колишнього Риму нові "імператори Заходу" - королі нових держав - та римські папи. Досвід колишньої гегемонії Риму настільки захоплював їхню уяву, що імперії, далекі від цього міста, все одно проголошувалися "Римськими".
Loading...

 
 

Цікаве