WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Вестфальська система міжнародних відносин - Реферат

Вестфальська система міжнародних відносин - Реферат

могла у XVII ст. чинити значний вплив на центр континенту, безпосередньо погрожувала Іспанії, німецьким землям та Англії, займаючи, таким чином, панівне становище на континенті. Це розширювало можливості, але також множило кількість противників.
Згодом до Нідерландів та Англії приєдналися континентальні суперники французів, утворивши т.зв. "Аусбурзьку лігу", яка включала також Імперію, Савойю, Іспанію та Швецію як активних учасників. Війни Аусбурзбкої ліги були взаємно виснажливими та зрештою призвели до бажаного результату - нічиєї, що закріпила існуючий status quo та заперечила французькі гегемоністичні прагнення. Ріксвікський мир 1697 року зафіксував відновлення рівноваги.
Однак майже одразу цю рівновагу було порушено внаслідок спроби Людовіка XIV встановити контроль над Іспанією. Вона спровокувала війну за іспанську спадщину, приводом до якої стала смерть бездітного іспанського короля Карла ІІ Габсбурга. На його "спадщину", що включала території самої Іспанії, землі в Італії, Південних Нідерландах, Північній та Південній Америці, Африці та ряд острівних територій, претендували король Франції та імператор Священної Римської імперії, Леопольд І Габсбург. Під впливом небезпечного та, можливо, смертельного для Англії франко-іспанського зближення, Вільгельм ІІІ Оранський ініціював утворення Великого Гаазького альянсу, в якому об'єдналися Англія, Нідерланди, Імперія та ряд дрібних європейських держав. Протягом 1701-1714 років тривала війна за іспанську спадщину, в результаті якої європейські володіння Іспанії були розподілені між різними державами, її королем став Філіп V, герцог Анжуйський, який відмовився від прав у майбутньому зазіхати на французький престол. Французькі ж Бурбони, в свою чергу, відмовилися від спроб додати Іспанію до своїх династичних володінь.
Ця війна, як і вся діяльність Великого Альянсу продемонструвала рішучість європейських монархів протидіяти будь-яким спробам нав'язати гегемонію на континенті та підтримувати силову рівновагу - запоруку виживання кожної із держав. Застосування цього принципу було вже не спонтанним, але системним. Європейські політичні діячі усвідомлювали, що діють саме в ім'я підтримання такого співвідношення сил, яке б не загрожувало європейській стабільності. Робота англійського економіста Чарльза Давенанта "Есе про силову рівновагу" стала бестселером під час підготовки мирних договорів та їхнього втілення у життя. Спроби перевірити міцність балансу сил були змістом першого етапу розвитку Вестфальського світового порядку і в цілому завершилися до 1714 року.
Ймовірно, невипадково розвиток подій у Західній Європі збігся у часі із встановленням нового співвідношення сил на Сході. Вирішальна для цього процесу Північна війна виникла в результаті тривалої дипломатичної підготовки, розрахунків сил та орієнтації на перипетії загальноєвропейських процесів. В її ході як Швеція, так і Московське царство розраховували утвердити статус провідної держави на Балтійському морі. В результаті війни, яку Швеція програла, цей статус отримала Москва, разом з ним змінивши і назву - на Російську імперію. Цим підкреслювалася та роль, що її в майбутньому розраховували грати у європейських справах російські монархи. Піднесення Росії на Сході Європи відкриває другий етап еволюції Вестфальської міжнародної системи.
Між 1714 та 1763 роками Вестфальський світовий порядок консолідується та проходить ряд серйозних випробувань. Вони пов'язані як із традиційною мінливістю співвідношення сил між великими державами, так і з виникненням нового центру сили - королівства Пруссії. Можливо, якщо б Пруссія виникла в якійсь іншій частині континенту, вплив цієї події на політичні процеси був би мінімальним. Але Пруссія розташована в центрі Європи, в зв'язку із чим перед нею відкрилися можливості консолідації німецьких територій. Така консолідація підривала ту геополітичну реальність - послаблену Німеччину - на якій будувалася вся стабільність Вестфальського світу. З цієї причини посилення Пруссії створило тривалий кризовий етап в його еволюції.
Протягом неповних п'ятнадцяти років політика Пруссії спровокувала дві масштабні війни на континенті: війну за австрійську спадщину 1740-1748 років та Семилітню війну 1756-1763 років. Обидві війни підірвали засади мирного врегулювання після Тридцятилітньої війни, але масштаби потрясінь були різними. Війна за австрійську спадщину ще могла розглядатися як відгомін старих династичних проблем. Смерть Карла VI Габсбурга, у якого не було синів-спадкоємців, ввела в дію т.зв. "Прагматичну санкцію" 1713 року - документ, що надавав права на австрійський престол доньці померлого імператора Марії Терезії. Але на той час в Європі, і насамперед в Німеччині, існували монархи, які бажали б скористатися цим приводом для подальшого послаблення імперії на власну користь. Пруссія, Баварія, Саксонія, Іспанія та Франція зайняли найбільш агресивну позицію, мобілізували війська й вторглися у володіння Марії Терезії. Блискавично захопивши Сілезію, Пруссія незабаром вийшла з війни, підписавши сепаратний Бреславльський мир із Австрією у 1742 році. Після цього Австрії вдалося поодинці розбити армії свої противників, після чого Фрідріх ІІ, прусський король, застосував принцип силової рівноваги в локальному масштабі, знову вступивши до війни. Цікаво, що підтримали Австрію ті ж самі традиційні противники французької могутності - Англія та Нідерланди. Бойові дії поширилися за межі Європи, охопивши морські комунікації та заморські території. Пізніше, у 1747 році, на бік Австрії стала і Росія, надавши війні характер всеєвропейської.
Серія битв, домовленостей та їх порушення продемонструвала дію принципу силової рівноваги на практиці. Гнучкість позицій сторін, відсутність явного гегемона робили військові цілі обмеженими, а самі війни - відносно толерантними. Мобілізовані армії були невеликими, втрати сторін - незначними. Війни слабо позначалися на соціальному та економічному житті країн-учасниць. Всі розуміли, що тотальної гегемонії досягти не вдасться, тому мобілізація ресурсів для війни була незначною.
Війна за австрійську спадщину завершилася у 1748 році підписанням Аахенського мирного договору. За ним відновлювалися довоєнні територіальні володіння сторін, за виключенням більшою частини Сілезії, яка відійшла до Пруссії, та ряду територій в Італії, контроль над якими перебрала Іспанія. Прагматичну санкцію було підтверджено й гарантовано. Чергове масштабне за географічним охопленням протистояння в Європі завершилося внічию.
Окрім піднесення Пруссії в Європі тривало зміцнення позицій Росії. У 1741-1743 роках йшла російсько-шведська війна, в якій Швеція намагалася взяти реванш за поразку у Північній війні, але натомість була змушена поступитися ще й Фінляндією за умовами Абоського миру 1743 року, а разом із Фінляндією - і статусом великої європейської держави. Після цього увага Росії доєвропейський справ зростає, а її участь у війні за австрійську спадщину сигналізує про необхідність враховувати інтереси й можливості ще одного центру
Loading...

 
 

Цікаве