WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Вестфальська система міжнародних відносин - Реферат

Вестфальська система міжнародних відносин - Реферат

могутності Англії, тим більше, що Португалія, яка здобула незалежність від Іспанії, стала "природнім" її союзником. У трикутнику Франція-Англія-Нідерланди точитиметься боротьба за та проти гегемонії першого періоду існування Вестфальської системи міжнародних відносин.
Умовна періодизація розвитку Вестфальської міжнародної системи включає три основні етапи:
1648-1714 роки;
1714-1763 роки;
1763-1789 роки.
Змістом першого етапу була переважно боротьба між Францією, Англією та Нідерландами на Заході та консолідація Московського царства на Сході. Підсумком цих процесів стали, відповідно, війна за іспанську спадщину та Утрехтський мир 1713 року із Раштаттським миром 1714 року, й Північна війна та Ніштадтський мир 1721 року.
Як вже було зазначено, західноєвропейську підсистему Вестфальського світового порядку можна охарактеризувати як мультиполярну. Ця структурна особливість не дала можливості жодній з держав встановити регіональну гегемонію, хоча Франція за Людовика XIV була найближчою до такого статусу. Можна сказати, що історія Вестфальського світу почалася і закінчилася боротьбою Франції за всеєвропейську гегемонію.
Незважаючи на це, першим серйозним конфліктом, в якому судилося випробувати принцип силової рівноваги, стали війни без прямої участі Франції - англо-нідерландські війни. Із перервами вони тривали з 1652 до 1674 року. Перша з трьох війн була локальною, незважаючи на те, що театр військових дій охоплював Середземне море та Індійський океан, стосувалася торгівельних привілеїв та швидко закінчилася, продемонструвавши наявні переваги англійського флоту. Друга війна визначала права територіальних володінь в Америці, а отже стосувалася колоніального суперництва Франції та Англії. Нідерланди були підтримані в цій війні Францією та Данією, перемогли та повернули собі колонію Сурінам. У третій англо-нідерландській війні, згідно із теоретичними розрахунками прихильників балансу сил, противники помінялися місцями: англо-французька коаліція за підтримки Швеції та німецьких держав воювала із Нідерландами, який підтримали Іспанія, Данія, Імперія та деякі німецькі князівства. Зрештою, в ході війни коаліція Англії та Франції розкололася, а Нідерландам за її підсумками вдалося зберегти статус великої морської та колоніальної держави. Із системної точки зору, англо-нідерландські війни показали, як можуть і мають співіснувати декілька сильних держав, з яких жодна не здатна накинути власне панування іншим.
На сході Європи в цей час відбувалися дещо інші процеси. Московсько-польська боротьба за території України була біполярним протистоянням, при чому співвідношення сил сторін поступово ставало нерівним. Ці зміни було зафіксовано, зокрема, у т.зв. "Вічному мирі".
Вічний мир, 1686 - укладений 6 травня в Москві між Московською державою та Річчю Посполитою. В переговорах, які тривали сім тижнів, з польської сторони брали участь посли Гжимултовський і Огінський, з московської - Голіцин. Текст договору складався з преамбули та 133 статей.
В. м. підтвердив територіальні зміни, визначені Андрусівським договором 1667. Договір було укладено на основі Андрусівського перемир'я 1667. За В. м. Річ Посполита визнавала за Московським царством Лівобережну Україну, Київ, Запоріжжя, Чернігово-Сіверську землю з Черніговом і Стародубом. Польща відмовлялася від претензій на Київ, за що отримувала 146 тис. крб. компенсації. Брацлавщина та Південна Київщина ставали нейтральною незаселеною зоною між Польщею і Московією. Північна Київщина, Волинь і Галичина відходили до Польщі. Поділля залишалося під владою Туреччини (в 1699 було приєднано до Польщі).
Московське царство анулювало попередні договори з Туреччиною та Кримським ханством і вступило до антитурецької "Священної Ліги" (Польща, Священна Римська імперія, Венеція) зобов'язувалось організувати воєнний похід проти Кримського ханства (Кримські походи 1687 і 1689).
В. м. гарантував свободу віросповідання для православних в Речі Посполитій, визнавав за Московською державою право представлень щодо їх захисту. В. м. набирав чинності одразу, але був ратифікований польським сеймом лише в 1710.
В цих умовах настає криза регіональних систем, в результаті якої від встановлення регіональної гегемонії може врятувати лише втручання зовнішніх акторів. Кримські татари вочевидь не могли системно впливати на хід подій в цьому регіоні, підтверджуючи те, що Вестфальський світ належав сильним централізованим державам. Однак, розширюючи сфери свого впливу, Московське царство неодмінно зіштовхувалось із новими геополітичними противниками. Таким чином, до вирішального конфлікту із Швецією, який ще міг змінити структуру регіональної міжнародної системи, на Сході Європи виник потенційний гегемон, в той час як на Заході встановилася рівновага між декількома центрами сили.
Тим не менше, ця рівновага постійно випробовувалась експансіоністською та агресивною зовнішньою політикою Франції. Використання військової та кількісної переваги французької армії, нескінченні територіальні претензії та постійне втручання у справи сусідів - все це характеризує зовнішню політику Людовіка XIV, правління якого (1643-1715 рр.) майже повністю збігається із першим періодом існування Вестфальскої міжнародної системи і віддзеркалює зовнішньополітичні цілі Франції на той час.
Боротьба проти французької гегемонії спочатку була безсистемною, включала опір Нідерландів у вже згаданій війні, боротьбу окремих німецьких князівств та ворожість Іспанії та Імперії. Зрештою, система організувала себе таким чином, щоб якомога ефективніше протидіяти гегемоністським прагненням Франції. Було застосовано традиційний механізм підтримки силової рівноваги - коаліції проти спільного ворога.
Найбільш послідовною спробою такого роду було утворення т.зв. "Великого альянсу" у 1688 році. Діяльність цієї коаліції мала на меті зупинити поширення французького впливу та здійснювалась в Європі, Ірландії та Північній Америці. Провідну роль у коаліції відігравали Нідерланди та Англія - держави, для яких французька гегемонія мала прямі загрозливі наслідки. Розширене трактування Великого альянсу включає також і війну за іспанську спадщину 1701-1714 років.
Початкові дії Великого альянсу були продовженням тієї боротьби, що точилася між Францією та Нідерландами в ході Другої англо-нідерландської війни. Відмінність полягала в тому, що Англія, під проводом Вільгельма ІІІ Оранського, активно виступила на боці Нідерландів, усвідомлюючи небезпеку утвердження французької гегемонії в Європі, зокрема встановлення контролю над територією сучасної Бельгії. Це прямим чином загрожувало б безпеці Англії. Керуючись цими міркуваннями, Англія виступила проти Франції, і у 1688-1697 роках боротьба між Людовиком XIV та Вільгельмом ІІІ тривала по всій Європі, а також в Ірландії, де Яків ІІ намагався використати французів для повернення на престол.
Розширення кола союзників булообумовлено загальноєвропейським страхом французької гегемонії. Геополітична особливість ситуації полягала у тому, що Франція
Loading...

 
 

Цікаве