WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Віденська система міжнародних відносин - Реферат

Віденська система міжнародних відносин - Реферат

є система, у свою чергу, тим більше в ній поміркованості та стабільності. У гомогенній системі держави можуть бути противниками, але не ворогами. Саме такими й були відносини між державами європейського концерту.
Проте взаємні протиріччя, зростаннянаціонально - визвольних рухів призвели до руйнації Священного союзу, яка, фактично, відбулася після революцій 1848 року. в Європі.
З появою цілісних Італії й Німеччини та формуванням згодом ворожих блоків і, кризою системи, гомогенність перестала бути характеристикою Віденської системи. Ця система характеризувалася радше гетерогенним характером інтересів її акторів.
15. Для більш повного розуміння Віденської системи міжнародних відносин доречно виокремити та розглянути основні етапи її розвитку, зосереджуючи увагу на притаманних для того чи іншого етапу особливостях, конфігурації співвідношення сил.
В процесі розвитку будь-якої системи міжнародних відносин виокремлюється кілька етапів, відмінних за змістом, структурою, характером взаємовідносин між її складовими компонентами. Віденська система послідовно проходила фази становлення, консолідації, стійкого розвитку, кризи і розпаду. Ці етапи можна розглядати як типи структурної організації системи, що розвиваються за власним алгоритмом, характерним для даної історичної епохи.
В процесі своєї еволюції Віденська система пройшла 5 етапів розвитку:
1. Етап становлення (1814-1815 рр.);
2. Етап консолідації (1815-1822 рр.);
3. Етап стійкого розвитку (1822-1848 рр.);
4. Період кризи (1848-1871 рр.);
5. Етап занепаду та ліквідації (1871-1914 рр.).
Етап становлення Віденської міжнародної системи
Етап становлення Віденської міжнародної системи співпав у часовому вимірі з проведенням Віденського конгресу, який вперше розробив систему договорів, що регулювали міжнародні відносини і закріплювали кордони у масштабах всієї Європи, а також зафіксували нове співвідношення сил на континенті. Віденським Конгресом закінчено війни коаліцій європейських держав з Наполеоном І та встановлено однойменну систему міжнародних відносин. Після розгрому наполеонівської імперії, 30 травня 1814 р. підписано Паризький мир між Францією і країнами - учасницями шостої антифранцузької коаліції. Він передбачав скликання у Відні конгресу всіх європейських держав. Офіційні його засідання почалися 1 листопада 1814 р. й закінчилися 9 червня 1815 р. У Відні збиралося 216 представників усіх європейських держав (за винятком Туреччини) на чолі з переможцями Наполеона - Росією, Великою Британією, Пруссією й Австрією.
Для участі у конгресі прибули два імператори (російський та австрійський), чотири королі (Пруссії, Данії, Вюртембергу й Баварії), два спадкових принци, три герцоги, 215 князів, не враховуючи міністрів, канцлерів, інших політичних діячів.
Провідну роль у конгресі відіграли імператор Росії Олександр I, австрійський канцлер К.Меттерніх та Ш.Ф.Талейран, що представляв переможену Францію.
Таких блискучих і багатолюдних дипломатичних зборів в Європі доти ще не відбувалося.
Відень був обраний місцем засідань конгресу через центральне положення Австрії в Європі. Окрім того, позиція К.Меттерніха, що виступив у ролі посередника, балансувала між Францією і Росією, тому він і отримав можливість впливати на хід переговорів. Попередні домовленості передбачали вирішення основних питань у вузькому колі ініціаторів з подальшими консультаціями з Францією й Іспанією. Однак завдяки дипломатичним зусиллям французької дипломатії, яка вдало грала на суперечностях між союзниками, Франції дозволили фактично нарівні з державами-переможницями брати участь у переговорах.
Усі питання обговорювалися на раді п'яти держав, на неофіційних прийомах, а також у спеціальних комітетах і комісіях. Були утворені комітет з італійських проблем, німецький комітет, комітет у швейцарських справах, комісії зі свободи навігації, з відміну работоргівлі, статистична та ін.
З найважливіших питань були засновані спеціальні комітети/комісії. Переговори велися в обстановці свят, балів, урочистих прийомів та інших розваг, що дало привід князю де Лин назвати ці збори дипломатів і государів "танцюючим конгресом"; Однак за всім цим галасом й розгулом велася складна дипломатична гра.
Унаслідок роботи конгресу укладено низку договорів про державні кордони, прийнято численні декларації й постанови, значна частина яких увійшла до заключного генерального акту Віденського конгресу.
Головними завданнями Віденського конгресу були:
- відновлення засад державного устрою, що існував в Європі до Великої французької революції;
- відновлення феодальних порядків із реставрацією правлячих династій у монархіях, що були підкорені Наполеоном;
- затвердження військової поразки Франції, її дипломатичне послаблення, унеможливлення відновлення наполеонівської імперії та інших спроб завоювання Європи, надання і підтримання відповідних взаємних гарантій;
- переділ деяких територій Європи і колоній в інтересах держав-переможниць.
Головними завданнями Віденського конгресу були:
- відновлення засад державного устрою, що існував в Європі до Великої французької революції;
- відновлення феодальних порядків із реставрацією правлячих династій у монархіях, що були підкорені Наполеоном;
- затвердження військової поразки Франції, її дипломатичне послаблення, унеможливлення відновлення наполеонівської імперії та інших спроб завоювання Європи, надання і підтримання відповідних взаємних гарантій;
- переділ деяких територій Європи і колоній в інтересах держав-пере-можниць.
У більшості цих питань представники всіх держав дійшли згоди, але у питанні задоволення територіальних вимог думки розійшлися.
Росія. Росію на конгресі представляв імператор Олександр І, дипломати А.К.Разумовський, К.В.Нєссєльроде, Г.О.Штакєльберг.
Ясно, що російська делегація поставила питання про створення такої політичної рівноваги в Європі, яка б надала Росії можливість впливати на європейські справи і унеможливила створення проти неї ворожої коаліції європейських держав. Росіяни хотіли зберегти суперництво Австрії і Пруссії, що послабляло політичні вагу і вплив кожної з них, у той самий час воліли не допустити надмірного послаблення Франції, завдяки чому могли занадто посилитися німецькі держави.
Олександр I був зацікавлений у подальшій долі Польщі щодо її приєднання до своєї імперії зі статусом автономного Царства Польського з власною конституцією і збереженням мікрополітичного устрою (владної структури на місцях). Надати ж полякам державну самостійність в їхніх етнографічних межах не збирались ні Австрія, ні Пруссія, ні Росія. Олександр I знав, що його проект приєднання Польщі має зустріти опір Великої Британії,
Loading...

 
 

Цікаве