WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Сербські землі в ХІХ ст. - Реферат

Сербські землі в ХІХ ст. - Реферат

системи державного управління (обмежив роль Скупщини й запровадив особистий контроль над Радою), причому робив це законним шляхом, через внесення змін і доповнень до наявних документів.
У реалізації власних проектів Михайло Обренович спирався на консервативних політиків, не розуміючи й не сприймаючи ліберальних ідей. На чільні ролі в керівництві країною повернувся Ілія Гарашанин, який продовжив формування армії, а також розгорнув активнудіяльність, спрямовану на втілення в життя основних положень "Начертанія". Добре усвідомлюючи неспроможність Сербії самотужки протистояти Османській імперії, Гарашанин, підтримуваний князем Михайлом, зосередив зусилля на встановленні тісних зв 'язків з іншими народами Балкан, на їх об'єднанні під принципово новим гаслом: "Балкани - балканським народам ".
Після несподіваної смерті Михайла Обреновича від рук змовників, яких, за офіційною версією, спонукали не політичні, а приватні мотиви (травень 1868 р.), князем Сербії став онук Єврема Обреновича (брата Мілоша) - Мілан (1868- 1889), котрому на той час виповнилося тільки чотирнадцять років. Мілана, виходячи з власних інтересів, привів до влади тогочасний міністр оборони Мілівоє Петрович Блазнавац, який, разом із Йованом Ристичем і Йованом Гавриловичем, увійшов до складу відновленого Намісництва - органу, де в 1869-1872 рр. зосереджувалися реальні важелі управління державою.
Намісництво не набуло популярності в народі. У галузі зовнішньополітичних відносин його діяльність також не була плідною: міжнародний престиж Сербії після смерті князя Михайла помітно підупав, ускладнилися відносини з Болгарією, у зв'язку з ліквідацією Сербської патріархії в місті Печ погіршилася ситуація на південносербських землях.
Чи не єдиним здобутком Намісництва стало прийняття нової Конституції в червні 1869р., згідно з якою Сербія проголошувалася конституційною монархією. Уперше запроваджувалася постійно діюча Скупщина, її роль у політичному житті країни зростала. Три чверті складу Скупщини становили народні посланці, чверть депутатів призначав князь. Створювалася ще одна державна інституція - Державна Рада, якій надавалися певні функції адміністративного суду та верхньої палати парламенту. Ухвалення конституції означало безумовний крок вперед, проте її гостро критикували за недостатню ліберальність.
Висновок
Таким чином, підготовка до повстання розпочалася раніше й тривала протягом 1802-1803 рр., але вона ще далеко не набула форми конкретної програми дій, коли життя внесло корективи до планів, що розроблювалися. Після "різні князів " перебіг подій прискорився, і вже в середині лютого 1804 р. було сформовано перший повстанський загін. Його очолив Георгій Петрович на прізвисько Карагеоргій, торговець худобою з містечка Топола, колишній молодший офіцер австрійського війська, людина малоосвічена, але, як виявилося згодом, справжній лідер.
На перших порах повстання обмежувалося однією областю - Шумадією. Повстанці зберігали лояльність султану, всіляко підкреслюючи той факт, що б'ються не проти нього, а тільки проти султанських зрадників - дахіїв та яничарів, і прагнуть лише повернення пільг та привілеїв, наданих фірманами 1793-1794 рр.
Чисельність учасників повстання, за умов максимального загострення антиосманських настроїв у масах, швидко зростала. Перші успіхи в сутичках з окремими яничарськими загонами додали сербам упевненості у власних силах. Протягом березня-червня 1804р. повстання охопило всю територію Белградського пашалику. Повстанські загони в березні зайняли міста Рудник і Валево й витіснили турків з усіх округів на північ від Морави. У середині квітня вони захопили міста Шабац і Ягодина, в травні й червні - Пожаревац та Смедерево. Після цього військо повстанців майже в повному складі зосереджується під Белградом.
Вдалими й послідовними діями в перші місяці повстання серби не тільки домоглися серйозних успіхів у збройній боротьбі - влітку 1805 р. вони вже поставили перед собою завдання зовсім очистити пашалик від присутності турків, - а й привернули до себе увагу всіх провідних міжнародних чинників, присутніх у регіоні.
1806 р. приніс повстанцям нові воєнні перемоги. їхні загони переносять свої дії за межі Белградського пашалику; протягом лютого-серпня вони тричі розбили османські війська; наприкінці року після тривалої облоги повсталі заволоділи Белградом. Під час перемир'я формуються перші сербські органи державного управління - створюється "Урядовча рада Сербська ", до якої увійшло по одному представникові від кожного округу (нахії). На дальший хід Першого сербського повстання вирішальний вплив справили зміни в співвідношенні сил великих держав - Австрії, Франції та Росії, що брали участь у подіях на Балканах. 21 вересня 1813 р. керівники Першого сербського повстання, в тому числі й Карагеоргій, проголошений у 1811 р. "верховним вождем сербського народу", залишили Белград і втекли до Австрії, кинувши країну й народ напризволяще, Порта відновила повний контроль над сербськими територіями, влаштувавши жорстоку розправу над учасниками повстання й тими, хто це повстання підтримував. Терор тривав півтора року, поки Белградський пашалик та інші області, заселені сербами, перебували під османською зверхністю.
У квітні 1815 р. сербське населення, яке перебувало під османською зверхністю, знову взялося до зброї. Розпочалося Друге сербське повстання. Як і в 1804 р., перші виступи мали стихійний характер, повстанці виступали не проти султана й турецької влади взагалі, а проти утисків, що 'їх чинив призначений Портою правитель Белградського пашалику Сулейман-паша.
Збройні сутички повстанських і османських загонів тривали протягом квітня-липня з перемінним успіхом. Повстання поволі набирало розмаху; перемоги повстанців ставали дедалі частішими й переконливішими: вони взяли місто Чачак у травні, Пожаревац у червні, здобули переконливу перемогу над авангардом турецького війська під проводом Ібрагім-паші в липні.
До кінця 1820-х років Мілош Обренович завдяки мудрій політиці всередині країни, де остаточно утвердилося його одноосібне правління (заради цього він навіть убив Карагеоргія, котрий улітку 1817 р. повернувся до Сербії), та вдалому маневруванню у відносинах з Портою і провідними європейськими державами домігся розширення сербської автономії.
Список використаної літератури
1. История Югославии: В 2 т. Москва, 1963.
2. История южньїх и западньїх славян: В 2 т. Москва, 1998. Т. 1.
3. Никифоров К. В. Сербия в середине XIX в. Москва, 1995.
4. Хрестоматия по истории южньїх и западньїх славян: В 3 т. Минск, 1987. Т. 2.
5. Шемякин А. Л. Идеология Никольї Пашича. Формирование и зволюция (1868-1891). Москва, 1998.
6. Энциклопедический словарь Брокгауза и Зфрона. Т. 58. Ст. "Сербия", "Сербская ли-тература", "Сербьі". Исторща српског народа. Београд, 1987.

 
 

Цікаве

Загрузка...