WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Сербські землі в ХІХ ст. - Реферат

Сербські землі в ХІХ ст. - Реферат

перші сербські органи державного управління - створюється "Урядовча рада Сербська ", до якої увійшло поодному представникові від кожного округу (нахії). Раду очолив Матія Ненадович. Загострюються суперечності між повстанськими ватажками, а також між окремими областями. Яков Ненадович проголошує себе верховним начальником округів Валевського, Шабацького, Ужицького та Сокоського; Міленко та Петар Добрняки - областей за нижньою течією Морави; Мілан Обренович - округів Рудницького та Пожезького.
Коли протоієрея Сербської православної церкви Матію Ненадовича під час його перебування в Петербурзі запитали, хто є верховним правителем Сербії, він відповів, що серби не мають єдиного правителя, але кожна нахія має свого начальника, й ці начальники нахій поміж собою домовляються та радяться.
Конфронтація між Урядовчою радою, яка прагнула перебрати на себе всю повноту влади, та Карагеоргієм, котрий вважав, що одноосібним верховним правителем у Сербії має бути тільки він, дедалі більше загострювалася. Це призвело до ослаблення єдності в сербському повстанському таборі.
У квітні 1809 р. воєнні дії між Росією і Османською імперією відновилися. Для сербів, котрі пов'язували з цією війною великі сподівання, такий розвиток подій виявився нещасливим. Поки основні сили російської армії билися з армією Наполеона, османи розгорнули масований наступ на сербських повстанців, яким у цей вирішальний момент забракло як збройних сил, еквівалентних турецьким, так і єдності планів і дій. Форсоване просування османських військ тривало все літо; під реальною загрозою опинилися Белград і Крагуєвац, але наступ росіян на іншому фронті дав змогу сербам виправити ситуацію і швидко повернути щойно втрачені області.
На дальший хід Першого сербського повстання вирішальний вплив справили зміни в співвідношенні сил великих держав - Австрії, Франції та Росії, що брали участь у подіях на Балканах. Розчаровані поведінкою Росії влітку 1809 р., серби зробили спробу знайти підтримку відразу в трьох європейських столицях - Відні, Парижі, Петербурзі, погоджуючися навіть на протекторат над Сербією будь-якої з великих держав. Ситуація, проте, склалася таким чином, що допомагати сербським повстанцям взялася тільки Росія, можливості якої щодо цього виявилися досить обмеженими після підписання в травні 1812 р. в Бухаресті мирного договору з Портою.
Пункт восьмий Бухарестського договору спеціально присвячувався "сербському питанню". Султан брав на себе зобов'язання оголосити амністію учасникам антитурецького повстання й надати Сербії автономію, про конкретні рамки якої турки і серби мали домовитися між собою додатково. Водночас Порті дозволялося повернути свої залоги в сербські міста й зруйнувати збудовані сербами під час повстання укріплення. Такий стан речей навряд чи влаштовував сербів, які після восьми років виснажливої боротьби фактично поверталися на рівень домовленостей 1807 р., але нічого іншого Росія не могла запропонувати за умов, що склалися у Європі в 1810-ті роки. Сербська сторона відмовилася прийняти положення Бухарестського миру, намагаючись у двосторонніх переговорах - спочатку з Петербургом, а згодом зі Стамбулом - домогтися кращих для себе умов, але без підтримки великих держав серби не мали серйозних аргументів у суперечці з набагато сильнішим противником.
Позиція Порти поступово ставала жорсткішою, а влітку 1813 р. переговори взагалі було перервано, й три великі турецькі армії рушили на Сербію вщразу по трьох напрямах: з південного сходу від Ніша, зі сходу від Відина та із заходу від Дрини. Сильний опір, що його серби чинили загарбникам спочатку, незабаром майже припинився, бо після кількох перших поразок дух війська та його ватажків підупав. Турки швидко просувалися вперед до серця Сербії - Белграда, практично без боротьби захоплюючи міста й містечка, які незадовго перед тим самі серби штурмували з великою відвагою та самовідданістю.
21 вересня 1813 р. керівники Першого сербського повстання, в тому числі й Карагеоргій, проголошений у 1811 р. "верховним вождем сербського народу", залишили Белград і втекли до Австрії, кинувши країну й народ напризволяще, Порта відновила повний контроль над сербськими територіями, влаштувавши жорстоку розправу над учасниками повстання й тими, хто це повстання підтримував. Терор тривав півтора року, поки Белградський пашалик та інші області, заселені сербами, перебували під османською зверхністю.
Перше сербське антитурецьке повстання, хоча й не досягло поставленої мети, а зазнало поразки, відіграло важливу роль у відновленні сербської державності й визволенні сербів та інших балканських народів з-під турецького панування. Воно привернуло увагу Європи до проблеми балканських народів як невід'ємної складової "східного питання" й започаткувало низку аналогічних повстань на півострові.
Для самих сербів повстання, крім іншого, мало велике значення ще й тому, що воно сформувало нову військово-політичну еліту, здатну очолити стихійний народний рух, а також виробило нові механізми опору антинародному режимові.
2. Друге сербське повстання. Здобуття Сербією автономії
У квітні 1815 р. сербське населення, яке перебувало під османською зверхністю, знову взялося до зброї. Розпочалося Друге сербське повстання. Як і в 1804 р., перші виступи мали стихійний характер, повстанці виступали не проти султана й турецької влади взагалі, а проти утисків, що їх чинив призначений Портою правитель Белградського пашалику Сулейман-паша.
Друге сербське повстання очолив Мілош Обренович, один із небагатьох ватажків Першого повстання, котрі залишалися в Сербії після його придушення, і якого турки призначили "старшим князем " Рудницької нахії. На відміну від Карагеоргія, котрий у кожній ситуації був передусім воїном, Мілош вирізнявся дипломатичним хистом, мав природний дар політика. Ці особливості своєї вдачі Обренович виявив ще на підготовчому етапі, коли одночасно проводив дуже складні, ризиковані для власного життя переговори з османами, заспокоюючи їх, і намагався заручитися підтримкою Австрії на той випадок, коли стихійний бунт населення не вдасться стримати.
Мілош не встиг завершити всю підготовчу роботу. Народ прислухався до думки рудницького "обер-князя", який мав великий авторитет, але османи поводилися надто жорстоко, й перші антитурецькі виступи відбулися вже 8-Ю квітня. 11 квітня Мілош мусив зробити те, чого від нього чекали: проголосити початок повстання.
Збройні сутички повстанських і османських загонів тривали протягом квітня-липня з перемінним успіхом. Повстання поволі набирало розмаху; перемоги повстанців ставали дедалі частішими й переконливішими: вони взяли місто Чачак у травні, Пожаревац у червні, здобули переконливу перемогу над авангардом турецького війська під проводом Ібрагім-паші в липні.
Від перших днів повстання Мілош поводився дуже обережно, намагаючись не дратувати султана й постійно
Loading...

 
 

Цікаве