WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Наслідки революції 1848-49 рр. для слов’янських земель - Реферат

Наслідки революції 1848-49 рр. для слов’янських земель - Реферат

тис. вояків) проти угорців. Наступ здійснювався двома напрямками. Перший загін словаків наступав у напрямку Тєшин-Жиліна й незабаром оволодів північною частиною Середньої та Східної Словаччини. Другий загін взаємодіяв з австрійськими військами в Південно-Західній Словаччині. Проте, незважаючи на участь Відня у воєнній операції проти революційної Угорщини, розв'язати "словацьке питання" так і не вдалося.
Після придушення за допомогою російської армії революції в Угорському королівстві габсбурзький уряд навіть не згадував про автономію чи інші вимоги словаків. У березні 1849 р. від імені Словацької національної ради імператорові Францу Йосифу І була подана петиція, в якій містилася вимога надання Словаччині автономії на основі етнічного принципу в складі Австрійської імперії. Але австрійська влада використала перемогу над революційною Угорщиною лише для зміцнення власних позицій, а політична програма національних сил щодо здобуття автономії словацькими землями так і залишилася гаслом до Першої світової війни.
4. Наслідки революції для хорватів
В імперії Габсбургів після революції 1848-1849 рр. розпочалася доба політичної реакції. Імператором став молодий франц Йосиф, початок правління якого ознаменувався десятиліттям (1850- 1860 рр.) найжорстокішого абсолютизму. Хорвати ці зміни відчули найпершими, причому дуже болісно: було скасовано всі прогресивні інституції, що виникли на хвилі революційного піднесення; закрито багато періодичних видань; обмежено свободу слова; заборонено хорватський трикольоровий прапор. У школах та органах влади всіх рівнів запроваджувалася німецька мова. До Хорватії введено частини австрійської жандармерії.
З погляду адміністративного підпорядкування Хорватію та Славонію було відокремлено від Угорщини, й вони дістали статус самостійної частини імперської "корони". Хорватам повернули місто Рієку.
Австрійський уряд не відновлював феодальні відносини, але спеціальним імператорським "патентом" (указом) 1854 р. передбачав відшкодування дворянству збитків, яких воно зазнало внаслідок звільнення селян і втрати маєтків. Це відшкодування мало фінансуватися за рахунок селянства, котре, згідно з указом, зобов'язувалося сплачувати колишнім господарям вартість одержаної землі.
У 1853 р. Л. Гай, який тоді потрапив у дуже скрутну ситуацію, мусив продати колишній орган іллірійського руху - "Народну газету", символ хорватського національного відродження, - австрійському урядові. Газета видавалася і згодом, але під іншою назвою: "Імператорська офіційна народна газета". Перемога абсолютистського центру здавалася цілковитою й остаточною.
Період абсолютизму в Австрії скінчився внаслідок поразок імператорських військ в Італії під Маджентою й Сольферино в 1860 р. Народи Ґабсбурзької монархії знову отримали деякі права та свободи. Хорвати нарешті здобули власні органи адміністративного самоврядування, незалежні від угорських. Проте, згідно з ухваленою в лютому 1861 р. конституцією країни, обмежувалися права регіональних парламентів - у тому числі й хорватського Сабору, - а також посилювався вплив центральних органів влади на ситуацію в регіонах.
Висновок
Отже, революційні події завершилися обмеженою аграрною реформою (скасуванням панщини за викуп при збереженні ряду селянських повинностей) та репресіями проти учасників селянського руху він відштовхнув від революції селян, а великодержавницькими тенденціями - неугорські національності (хорватів, сербів, словаків, українців, румунів та ін.), спричинивши цим перехід керівництва їх національних рухів на бік Габсбургів у період війни за незалежність Угорщини. У вересні 1848 правлячі кола Австрії приступили до ліквідації угорської революції. Проти Угорщини виступив хорватський бан Й.Єлачіч, а згодом і головні австрійські військові сили. Готуючись до захисту країни, угорський уряд знову висунув революційні лозунги, від яких раніше відмовився. Боротьбу за незалежність очолив утворений парламентом Комітет захисту Батьківщини під керівництвом Л.Кошута. Велику роль в організації народних мас на боротьбу відіграли радикальні демократи Ш.Петефі, М.Шанчіч, польський генерал Ю.Бем. Після тимчасових невдач угорська армія у березні 1849 перейшла в наступ і у квітні майже повністю визволила країну від австрійських військ. 14.4.1849 була проголошена повна незалежність Угорщини від Габсбургів. 2.5.1849 правителем-президентом країни обрано Л.Кошута, Але революційна Угорщина не змогла вистояти перед об'єднаними силами противників. У серпні 1849 австрійські війська спільно з армією царської Росії, до якої звернулись за допомогою Габсбурги, придушили революцію в Угорщині.
З перших же місяців революції широкий революційний і національно-визвольний рух охопив слов'янські провінції Австрійської монархії. Початок зробила Чехія. у Празі Слов'янського з'їзду 1848. На з'їзді, на який з'їхались делегати від слов'янських народів Австрійської держави та кілька гостей від зарубіжних слов'ян, визначились два головних угруповання. Помірковано-ліберальне, до якого належали керівники з'їзду (Ф.Палацький, П.Шафарик), дотримувалось австрославістської програми; радикально-демократичне (К.Сабіна, Й.Фріч, К.Лібельт та ін.) виступало за спільні дії з радикально-демократичним рухом Німеччини та Угорщини. Одностайності було досягнуто лише в питанні про відмову від включення слов'янських народів в об'єднану Німецьку державу. Роботу з'їзду перервали події, пов'язані з Празьким повстанням 1848 (12-17.6.1848), придушеним військами. Після поразки повстання ліві сили Чехії були розгромлені, а праві та ліберали пішли на угоду з Габсбургами.
Революціязнайшла широкий відгомін у слов'янських землях, що входили до складу Угорщини. Під впливом березневих подій у Відні і Пошті, у Загребі (Хорватія), Варажині та ін. містах відбулися демонстрації.
У Словаччині початок угорської революції народні маси зустріли з піднесенням. У містах і селах відбувались маніфестації солідарності. Однак проведена угорським урядом обмежена аграрна реформа, репресії проти учасників селянського і робітничого руху посіяли у словаків недовіру до Будапешта.
Великого розмаху набув національно-визвольний рух на польських землях, що входили до складу Австрії, зокрема Зх.Галичини, на яких жила значна кількість польського населення.
Революція широко відлунила на підвладних Австрії західноукраїнських землях. У Галичині активною революційною силою виступило селянство, яке добивалось радикального розв'язання аграрного питання. Невдоволене обмеженою аграрною реформою, воно бойкотувало панські фільварки, силою повертало собі захоплені дідичами землі, ліси і пасовища. Найактивніші селянські виступи австрійська влада влітку 1848 та весною 1849 втихомирила з допомогою військ.
Список використаної літератури
1. Историография истории южньїх и западных славян. - М., 1987.
2. История Чехословакии: В 3 т. - М., 1959. Т. 2.
3. История южньїх и западньїх славян: В 2 т. - М., 1998. Т. 1.
4. Краткая история Венгрии. - М., 1991.
5. Краткая история Чехословакии. - М., 1988.
6. Кузьмин М. Н. Школа и образование в Чехо-Словакии. - М., 1991.
7. Культура народов Центральной и Юго-Восточной Европы в эпоху Просвещения. - М., 1988.
8. Освободительное движение народов Австрийской империи. Период утверждения капитализма. - М., 1981.
9. Хрестоматия по истории южных и западных славян: В 3 т. - М., 1989.
Loading...

 
 

Цікаве