WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → “Велика еміграція” і національно-визвольний рух у 30-40-х роках ХІХ ст. у Польщі - Реферат

“Велика еміграція” і національно-визвольний рух у 30-40-х роках ХІХ ст. у Польщі - Реферат

pp. викликало хвилю репресій і на території Польщі, що перебувала у складі Пруссії. З посади польського намісника в Познанському великому князівстві звільнили А. Радзивілла, а главою провінції призначили Е. Флоттвелла, відомого своїмиантипольськими поглядами. Утисків зазнали не тільки повстанці, в яких реквізували маєтки, а й уся людність Великої Польщі. В установах і школах замість польської мови вводилася німецька. На князівство поширилася прусська система мір і ваги. У поляків скуповували землі, на яких оселялись німецькі колоністи. Таку саму політику стосовно польського населення проводила й Австрія.
Поразка повстання й наступні репресії не зломили волі польського народу до змагань за національну незалежність. Від середини 30-х років пожвавішала підпільна політична діяльність у Королівстві. Першою невдалою спробою поновити збройну боротьбу стала експедиція полковника Ю. Залівського, яку організували прихильники І. Лелевеля в 1833 р. її учасники пробралися з Галичини на територію Королівства з метою підняти тут повстання, але через кілька тижнів відмовилися від свого наміру, оскільки їхні заклики не були підтримані жодним із соціальних прошарків польського суспільства. У соціально-політичній програмі й тактиці організатори й учасники експедиції Залівського повторювали лозунги повстанців 1830-1831 pp.
Протягом 30-40-х років у польських землях існувало чимало таємних організацій. Найбільші серед них у Королівстві - "Співдружність польського народу" (1835-1838), Келецько-Люблінська організація (1840-1844), яку очолював ксьондз П. Сцегенний, Організація 1848 р. тощо. У Великій Польщі, Сілезії і на Помор 7 патріоти створили "Союз плебеїв " під проводом книговидавця В. Стефанського. У Галичині діяла організація "Селянський союз".
Хоча в 1843-1844 pp. окремі таємні товариства в Польщі зазнали погрому, боротьба за незалежність не припинилася. Ті організації, що збереглися або відновили свою діяльність, установили тісний контакт з польською еміграцією і спільними зусиллями розпочали підготовку загальнопольського повстання. Його ініціатором виступило Польське демократичне товариство.
Підготовка до повстання проводилася майже на всіх польських землях. Проте арешт його керівників у прусській частині, а також невдалі спроби збройного виступу в Королівстві Польському обмежили повстання територією Краківської республіки. Бої у Кракові розгорнулися в ніч з 21 на 22 лютого 1846 р. Незабаром австрійські війська покинули місто. Повстанці сформували Національний уряд, який проголосив маніфест. У ньому містився заклик до населення брати участь у повстанні, давалися обіцянки ліквідувати станову нерівність і передати селянам землю без викупу.
Найвидатнішим діячем Краківського повстання був літературний критик і філософ, аристократ за походженням Е. Дембовський (1822-1846). Щоб привернути на свій бік селян, він організував мирну процесію, яка 27 лютого вирушила з Кракова на зустріч із людністю навколишніх сіл. Несподівано шлях їй заступили австрійські війська, які відкрили вогонь по учасниках процесії. Під час сутички загинуло багато патріотів, у тому числі й Е. Дембовський.
Незабаром повстання пішло на спад. Під час його остаточного придушення Краківську республіку окупували війська Росії, Пруссії і Австрії. Невдовзі представники трьох країн уклали спільну угоду, згідно з якою ця територія передавалася Австрії. Вона дістала назву Великого князівства Кра-ківського.
Майже одночасно із Краківським повстанням розпочалися стихійні антипоміщицькі виступи селян у Західній Галичині. Повстанці громили маєтки магнатів, захоплювали їхні землі. В цілому під час цього виступу було знищено понад 450 маєтків, загинуло близько 1 тис. осіб. Австрійська влада вміло скористалася з антипоміщицьких настроїв селянських мас, спрямувавши їх проти повстанських загонів шляхти, що подекуди створювалися в Галичині, а також проти Краківської республіки. Таким чином, селяни, самі того не усвідомлюючи, сприяли поразці повстання, а жертви з обох сторін на тривалий час затримали налагодження взаємодії між селянами і землевласниками. Протягом короткого часу австрійський уряд шляхом незначних поступок ліквідував селянський рух у Галичині.
Нове піднесення визвольної боротьби на польських землях викликала революційна хвиля, що прокотилася по Європі в 1848- 1849рр. На територіях, підвладних Австрії та Пруссії, сталися збройні виступи. У березні 1848 p., коли у Відні вибухнула революція, імператор Фердінанд І оголосив амністію і пообіцяв конституцію. У відповідь патріотичні маніфестації відбулись у Кракові, Львові та деяких інших галицьких містах. Однак, прагнучи зміцнити й розширити власні права, польські діячі проігнорували національні інтереси українського населення Галичини. Як наслідок - українсько-польські суперечності загострилися, з чого скористався щойно призначений губернатором Галичини граф Ф. Стадіон. Навіть більше, дізнавшись про наміри польських шляхтичів оголосити акт розкріпачення й таким чином привернути селян на свій бік, Ф. Стадіон вирішив випередити їх і сам виявив ініціативу, пообіцявши звільнити селян від панщини. Завдяки цій акції, австрійська влада завоювала прихильність селян і перекреслила сподівання керівників польського руху залучити широкі народні верстви до боротьби за незалежність. Невдовзі польські органи влади у Кракові та Львові припинили свою діяльність.
Найбільшого розмаху революційні події набули в Познанському великому князівстві. 20 березня 1848 р. в Познані відбулася масова антиурядова демонстрація. Того ж дня сформовано Польський національний комітет, який мав домагатися надання широких повноважень Великому князівству: віднов-лення польської мови в школах і установах, а також формування польського військового корпусу.
Складна політична ситуація - тиск революційних сил і загроза конфлікту з Росією - примусили прусський уряд погодитися на ці вимоги. У Великій Польщі виникли польське самоврядування і збройні загони під проводом Л. Мерославського. Незабаром політична ситуація змінилася, а з нею зазнала змін і позиція прусського уряду. Прусські власті запропонували поділити Велику Польщу на дві частини - польську і німецьку, а також обмежити чисельність польського війська. Після відхилення поляками цієї пропозиції Пруссія розпочала воєнні дії. Незважаючи на перемоги повстанців у битвах під Милославом і Соколувом, перевага залишалася на боці прусської армії. Польські офіцери не вірили в успіх повстання, а Мерославський, відмовившись від командування, разом зі своїм загоном склав зброю. Незабаром прусський уряд анулював усі поступки полякам і жорстоко помстився повстанцям. З придушенням революційних виступів 1848- 1849 pp. польський національно-визвольний рух пішов на спад.
Loading...

 
 

Цікаве