WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Польське повстання (1830-1831 рр.) Польський національно-визвольний рух (1948-1849 рр.) і наслідки цього руху - Реферат

Польське повстання (1830-1831 рр.) Польський національно-визвольний рух (1948-1849 рр.) і наслідки цього руху - Реферат

покинули Варшаву, а через деякий час і всю територію Королівства Польського.
Відразу активізувалося помірковане крило прихильників повстання,яке було готове задовольнитися обіцянками російського уряду дотримуватись Конституції Королівства Польського. Воно розпочало переговори з намісником, але припинило їх під тиском відродженого Патріотичного товариства. За сприяння вищих кіл польського суспільства, які утворили Тимчасовий уряд на чолі з А. Чарторийським, з 5 грудня диктатором повстання в Королівстві проголосили командувача польською армією, наполеонівського генерала Ю. Хпопицького. Він направив до Миколи І делегатів, сподіваючись, що цар погодиться задовольнити найважливіші для поляків вимоги: розширення Королівства за рахунок приєднання Литви, Волині й Поділля, а також обов'язкового дотримання конституції. Однак Микола І зажадав беззастережної капітуляції.
8 січня 1831 р. Ю. Хлопицький склав з себе диктаторські по-вноваження. 25 січня Патріотичне товариство організувало у Варшаві велелюдну маніфестацію на знак ушанування пам'яті страчених декабристів. Того ж дня сейм, скликаний Тимчасовим урядом, ухвалив рішення про позбавлення Миколи І польського престолу, що фактично означало проголошення війни Росії. Сейм сформував Національний уряд.
У відповідь на детронізацію російські війська під командуванням генерала І. Дібича на початку лютого вступили на територію Королівства. Проти них вирушила вдвоє менша польська армія, доповнена добровольцями. У першій битві, що відбулася 14 лютого 1831 р. під Сточеком, росіяни зазнали поразки. У генеральній битві під Гроховим (тепер один із районів Варшави) 25 лютого явної перемоги не здобула жодна зі сто-рін.
Повстання охопило й землі, що безпосередньо входили до складу Росії. Для боротьби з повстанцями в Литві, Білорусі та Україні царський уряд використовував десятки тисяч російських солдат. Польські партизани нападали на невеликі загони противника, руйнували мости, дезорганізовували рух транспорту. Повстанцям Королівства надавали всебічну допомогу співвітчизники з територій, підвладних Пруссії та Австрії. Виряджені в Литву на допомогу повстанцям загони регулярної армії, якими командували генерали Д. Хлаповський і А. Гелгуд, були змушені відійти за прусський кордон. Корпус генерала Ю. Дверницького, що діяв в Україні, також відступив до кордону і склав зброю на території Галичини. З кінця травня повстанці зазнавали поразок майже повсюдно. Найбільшою невдачею польських військ і їхнього нового командувача, генерала Я. Скшинецького, стала битва під Остроленкою 26 травня 1831р.
Скориставшися підтримкою Пруссії, яка активно сприяла придушенню повстання, російські війська під командуванням генерал-фельдмаршала І. Паскевича форсували Віслу в районі Торуня і з північного заходу наблизилися до Варшави. Організувати належний опір царським військам заважали консервативні й угодовські сили. Народні виступи в столиці 29 червня і 15 серпня призвели тільки до самосудів, однак не справили істотного впливу на співвідношення сил. Новий уряд під проводом генерала Я. Круковецького, вважаючи, що подальший опір не має сенсу, відмовився озброїти варшав'ян. Коли 6 вересня війська Паскевича штурмом оволоділи передмістям столиці - Волею, польське військо покинуло місто й відступило до Модліна. 8 вересня російська армія захопила Варшаву, а 5 жовтня головнокомандувач польською армією разом з 20 тис. вояків перетнув прусський кордон. Того ж місяця капітулювали останні вогнища опору - Модлін і Замостя.
Листопадове повстання тривало десять місяців. Протягом восьми з них - з кінця січня до початку жовтня 1831 р. - поляки відчували себе вільним народом, хоча жодна з європейських країн не визнала незалежності Польської держави. Верховна влада під час повстання належала сейму, який призначав уряд і головнокомандувача, ухвалював рішення з питань бюджету і податків. Незважаючи на те, що повстання 1830-1831 pp. нічого не змінило у внутрішньому становищі польського народу, воно стало важливим етапом боротьби поляків за національну незалежність. Повстання мало велике міжнародне значення, оскільки підривало лад, запроваджений Віденським конгресом, сприяло розвиткові національно-визвольного й демократичного руху в багатьох країнах Європи.
2. "ВЕЛИКА ЕМІГРАЦІЯ" І НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ У 30-40-Х РОКАХ ХІХ СТ.
Після придушення повстання тисячі польських вояків виїхали до Пруссії і Австрії. Емігрували також члени Національного уряду, депутати сейму, письменники, журналісти, студенти, середня та дрібна шляхта, ремісники і селяни. На відміну від старої еміграції, переважно магнатсько-шляхетської, нова еміграція за своїм соціальним складом була надзвичайно строкатою. Наприкінці 1831 р. Микола І оголосив амністію, що дозволяла біженцям повернутися на батьківщину. Однак ця амністія не поширювалася на політи-ків, а також жителів областей, що не входили до Королівства Польського.
Прусські й австрійські власті примусили багатьох рядових і підофіцерів прийняти "царську ласку" й повернутися до Королівства, де їх відразу забрали до російської армії. Проте понад десять тисяч осіб - офіцерів і солдатів, а також політичних діячів - обрали для себе долю вигнанців. Еміграція після поразки Листопадового повстання за її численність і ви-значну роль у змаганнях за незалежність, у розвитку культури й зміцненні національного духу дістала назву Великої еміграції.
Біженці оселялися в європейських державах, на співчуття яких у польському питанні вони сподівалися - в Англії, Бельгії, Швейцарії і передусім у Франції. Керівники більшості країн побоювалися, що численні угруповання емігрантів пропагуватимуть революційні ідеї, а тому намагались оселяти біженців таким чином, щоб вони не утворювали занадто великих скупчень. Попри невеличку грошову допомогу, яку уряди Франції, Англії та Бельгії надавали польським емігрантам, матеріальне становище більшості з них було вкрай скрутним.
Емігрантів об'єднували любов до вітчизни і туга за нею, але розділяли погляди на минуле і майбутнє рідної країни, на причини поразки повстання й методи подальшої боротьби за свободу, на характер майбутнього політичного устрою і соціальних перетворень. У результаті суперечок виникло кілька угруповань різної політичної спрямованості.
Аристократи, відомі політики і керівники повстання, заможні поміщики й узагалі всі противники радикальних соціальних реформ зосереджувалися навколо вже старого князя А. Чарторийського та його паризької резиденції під назвою "Готель Лямбер". Майбутня Польща уявлялася їм як конституційна монархія в кордонах 1772 p., котра б гарантувала рівність усіх громадян перед законом, а політичні права надавала лише заможним. Вони вважали, що змагання за незалежність по-новляться тільки в разі війни західних країн з Росією і поразки царату в ній. До початку такої війни слід готувати
Loading...

 
 

Цікаве