WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Концептуально-теоретичні аспекти історичних досліджень російських істориків ХІХ – початку ХХ століття - Дипломна робота

Концептуально-теоретичні аспекти історичних досліджень російських істориків ХІХ – початку ХХ століття - Дипломна робота

видати окремими випусками:
1)"древні закони"; 2) духовні грамоти великих князів; 3) "деякі старовинні грамоти"; 4) матеріали про собори Русі. [28, с.276].
Пізніше з його ініціативи були видані "Руська правла", судебник 1550 рр,"Книга Большого чертежа". [29, Т.7, с.38-45, 203-294]. В результаті Татіщев започаткував російську археографію та заклав її основи . Він вперше в російській історичні науці запропонував критично підходити до джерел, для того щоб "разработать припасы годных, гнилье от здоровых", "басен за истину и неудобных за бытие не принять". [27, Т1, с.82] Татіщев також вперше вказав на значення історичної хронології, історичної географії і генеалогії.
Для своєї "Історії Російської" за підрахунками А.П.Пронштейна, він використав понад 300 творів російських та іноземних авторів. Причому після переліку і загальної характеристики використаних джерел Татіщев завжди дає їх конкретний опис: визначає місце знаходження, час і місце виникнення, мова і стиль, піднімає питання про попередників Нестора (пізніше це питання досліджуватимуть В.Ключевський, О.Шахматов, О.Пресняков, Б.Рибаков, П.Толочко - В.М.). В основу оцінки джерел науковець поклав надійність і достовірність їх відомостей. Зокрема він виділив такі групи джерел:
І. "Загальні і генеральні" - літопис Нестора, "Степенная книга", хронографи, Синопсис.
ІІ. Місцеві літописи - Московський, Новгородський, Псковський та інші.
ІІІ. "Дипломатичні грамоти" - з козацьких, сибірських, астраханських та інших архівів.
ІV. Приватні - "Жизнь царя Ивана Грозного", "Хождение митрополита Пимена в Константинополь" [27, Т1, с.84-85]
За "вірогідністю опису" виділив:
1) автор - сучасник описуваної події;
2) автор - очевидець події;
3) автор, який писав пізніше, але на основі документів;
4) автор-співвітчизник, що знає мову і користувався достовірними джерелами [27, Т1, с.81].
Основним джерелом Татіщев вважав літописи, на друге місце ставив законодавчі пам'ятники, ще нижче цінив іноземні джерела. Він висловив думку, що до Нестора були літописці, крім Йоакима, "да книги погибли или есче где хранятца" [27, Т.1, с.87].
Характерною є і така деталь, яку помітив дослідник життя і творчості В.Татіщева А.Кузьмін: Татіщев першим побачив "що в руських літописах часто спостерігається зміщення дат через те, що слов'янський березневий рік доводилось підлаштовувати під візантійський вересневий. Цього не помічав цілий ХІХ вік. Знову це відкриття було повторено лише в ХХ ст". [62, с.344] Правда ж, Татіщев допустив і ряд історичних помилок. Зокрема він відніс складання "Степної книги" до часу митрополита Кипріана, приписав історію проведення Казані священику Іоанну Глазатому, Ігнатію - розповідь про подорож митрополита Пімена в Цареград. В цілому, В.Татіщев заклав основи російського джерелознавства.
Гідним продовжувачем справи В.Татіщева на ниві джерелознавства став Микола Михайлович Карамзін (1766-1826) - автор 12 т "Історії держави Російської", особливе наукове значення якої полягає відомостях поданих у її "Примітках". Так як він був "офіційним історіографом", для нього були доступні державні і приватні книгосховища, архіви і бібліотеки, в тому числі фонди Синодамської бібліотеки, зібрання рукописів Мусіна Пушкіна. Йому належить заслуга введення в науковий обіг великої кількості джерел: Інотівський, Лаврентівський, Троїцький (загинув у пожежі 1812 р. - В.М.), Волинський, Хлебніковський, Ростовський списки літописів. Для написання своєї "Історії" він використав новгородські, псковські літописи, Корисну книгу, Судебник Івана ІІІ, "Слово о полку Ігоревім", "Повчання Мономаха", твори Плано Карпіні, Герберштейна, Горсея, Таубе, Крузе, тощо. [50, Т.1, с.285] Карамзін також використав виписки з архівів Ватикана, зроблені О.І.Туггенєвим. [53, с.92]
Такий величезний джерельний матеріал і прекрасний художній стиль викладу історичного матеріалу спричинились до того, що, як писав Пушкін, "300 екземплярів розійшлися в один місяць ... світські люди кинулись читати історію своєї Вітчизни ... Протягом деякого часу ні про інше і не розмовляли" [20, Т.V, с.37].
Характерним був і такий факт: вперше в російській історичній науці до праць по історичній Росії були введені спеціальні розділи, присвячені джерелам. М.Карамзін не погодився з класифікацією джерел, що запропонували його попередники, і запропонував свою класифікацію:
І група. Літописи (Іпатіївський, Хлебніковський, Кенінгсберзький, Львівський, Николаївський).
ІІ група. "Степная книга" Макарія.
ІІІ група. Хронографи.
ІV група. Життія святих.
V група. Особливі записки ("Сказання про Олександра Невського", записки А.Курбського).
VІ група. Розряди (розподіл воєвод по полкам).
VІІ група. Родославна книга.
VІІІ група. Письмові каталоги митрополитів і єпископів.
ІХ група. Послання святителів до князів, духовенства і мирян.
Х група. Древні монети, медалі, надписи, казки, пісні.
ІХ група. Грамоти.
ХІІ група. Зводи статейних списків.
ХІІІ група. Іноземні літописи: візантійські, скандинавські, німецькі, угорські, польські разом із записками мандрівників.
ХІV група. Державні папери іноземних архівів. [3, кн.1, с.ХV-ХVІІ]
М.Карамзін робить внесок і у жанр історичної біографії. Для нього історія, за образним висловом В.Й.Ключевського, - театр, який представляє думки та почуття історика, а історичні особи - "люди різних хронологічних періодів, але однакового історичного віку" [10, с.488-489]. Отже Карамзін і порівнює особливості Івана ІV з Калігулою., Нероном, Людовіком ХІ, а Годунова з Кромвелем. Його бібліографічні оповіді явно провіденціалістські, а описи або знаходяться під сильним впливом суб'єктивного відношення - як позитивного (Володимир Мономах), так і негативного (Борис Годунов), і є відверто дидактичними [3, Т1, с.454-458].
Більш надійними і історико-осмисленими є джерелознавчі пошуки і напрацювання Сергія Михайловича Соловйова (1820 - 1879). Серед попередників Соловйова не можна назвати ні одного вченого (це аж ніяк не применшує джерелознавчий пошуків Татіщева, Карамзіна, Польового - В.М.), який би ввів у пошуковий обіг таку масу нових джерел і фактів. Особливо необхідно відмітити заслуги Соловйова в області систематичної розробки архівних матеріалів ХVІІ - ХVІІІ ст, багато з яких ніхто до нього невивчав. Він у своїх працях використовував як опубліковані, так і архівні джерела. В його працях ми зустрічаємо багато спостережень про датування духовних і князівських грамот [21, кн.І, с.351, 691-694], літописних повідомлень [21, кн.І, с.208, 231], задумується над питанням про можливості запозичень чи іноземних впливів [21, кн.І, с.138]. Часто історик розмірковує і над причинами, чому джерело мовчить про ті чи інші події [21, кн.І, с144, с.307-308]. Цікаві і співставлення Соловйовим російських і іноземних джерел, в яких мова іде про одні і ті ж історичні факти. [21, кнІ, с.160, 312]. При наявності в різних літописних
Loading...

 
 

Цікаве