WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Концептуально-теоретичні аспекти історичних досліджень російських істориків ХІХ – початку ХХ століття - Дипломна робота

Концептуально-теоретичні аспекти історичних досліджень російських істориків ХІХ – початку ХХ століття - Дипломна робота

відображення в праці "Росія і Європа". М.М.Михайловський і П.Лавров висунули положення про двоякий характер історичного процесу. М.Туган-Барановський і П.Б.Струве заклали основи теорії, яка пізніше буде названаВ.Огборном теорією "культурного відстоювання" [37, с.52]
В той час більшої популярності набувають історико-соціологічні дослідження. Вже В.Ключевський в своєму "Курсі російської історії" зауважив: "Історичне вивчення побудови суспільства, організації людських союзів, розвитку і спрямування їх окремих елементів - складає задачу особливої галузі історичного знання науки, про суспільство, яку можна виділити із загального історичного вивчення під назвою історичної соціології" [11, кн.1 с.5]. В історичній соціології він виділив такі "основні сили співжиття": особистість, суспільство, природа країни, фізіологічні, економічні, юридичні, політичні і духовні елементи. Пізніше історико-соціологічний підхід візьме до свого методологічного інструментарію відомий російський історик Сергій Федорович Платонов (1860 - 1933), хоча і заперечуватиме можливість використання в історичній науці більшості методів соціології, так як остання, на його думку, має на меті розкрити загальні закони розвитку суспільного життя, а історія є передусім конкретною наукою. Він вважав, що "перша умова для будь-якої вірної оцінки історичного діяча, історичної події - це відсторонення від тенденційності" [17, с.12]. А для того щоб дати науково точну і художньо цілісну картину якої-небудь епохи народного життя чи повної історії народу, необхідно:
1) зібрати історичні матеріали;
2) дослідити їх достовірність;
3) точно відновити окремі історичні факти;
4) вказати між ними прагматичний зв'язок;
5) звести їх в загальний науковий вигляд чи в художню картину. А головною метою історії має стати систематичне зображення розвитку і змін життя окремих історичних суспільств [17, с.19]
На думку Платонова, російський історик має передусім збирати факти і давати їм першу наукову обробку (це вже крок назад порівняно з методологічними розробками В.Ключевського, В.Герьє - В.М.) і тільки "там, де факти уже зібрані і висвітлені ми можемо піднятися до деяких історичних узагальнень" [17, с.20]. Задача вченого полягає в тому, щоб додати суспільству розумне знання, а використання цього знання вже не залежить від нього". І тому він критикує марксистів (М.Рожков, М.Покровський), консерваторів (Д.Іловайський), лібералів В.Ключевський, П.Мілюков ) так як в їх наукових дослідженнях наявні партійні "заангажовані" точки зору, що не знаходять необхідного підтвердження в джерелах. [77, с.117]. Очевидно причина цього полягає в позитивістських світоглядних установках вченого. Зрештою він сам у 1930 р визнавав: "Позитивізм звільнив мене від тих умовностей і метафізики, що володіли умами істориків - моїх вчителів (Соловйов, Чичерін, Ковелін і ін.), привив мені методи дослідницької ученої праці, далекі від апріорних висновків" [77, с.116].
Ряд російських істориків кінця ХІХ - початку ХХ ст в якості методологічної платформи обрали історіософію марксизму - "історичний матеріалізм". Основні положення марксистської методології історії можна звести до наступних положень:
- загальноісторичний процес як нерозривний розвиток і вдосконалення природи людини;
- у центрі історії поставлено людину ("Історія - не що інше, як діяльність людини, що переслідує свої цілі" [46, Т.2, с.98])
- природа людини є активною, діяльною: вона пізнає світ, перетворює його і в цьому процесі зазнає особистих змін;
- "теорія п'яти суспільно-економічних формацій";
- інтегральний підхід до розуміння та накопичення історичних явищ і процесів. [41, с.133-136]
Засновником марксистської історичної науки в Росії став Георгій Валентинович Плеханов (1856 - 1918) - автор праць "Соціалізм і політична боротьба", "До питання про розвиток моністичного погляду на історію", "До питання про роль особистості в історії", "Про матеріалістичне розуміння історії", в яких висловив такі важливі міркування:
- головну увагу історик має приділяти вивченню стану продуктивних сил і економічних відносин даної країни;
- народ, нація має бути героєм, суб'єктом історії;
- існує відносна своєрідність російського історичного процесу і т.д. [33, с.254-258]
Відомим російським марксистським істориком був і Микола Олександрович Рожков (1886 - 1927) - автор фундаментальної 12 т "Російської історії в порівняльно-методичному висвітлені" (1918 - 1926). Це була чи не перша спроба узагальнюючого огляду російської історії з соціологічної точки зору. В основу періодизації російського історичного процесу Рожков поклав еволюцію форм господарства, зміну натурального господарства грошовим:
- первісне суспільство; - суспільство диспутів; феодальне суспільство; - феодалізм; - дворянська революція; - панування дворянства; - буржуазна революція; - капіталізм [35, с.270-272]. Пізніше марксистська концепція історії була розвинута в працях М.Покровського, М.Богословського, Ю.Гоюве, Е.Тореля.
Таким чином, у працях російських істориків ХІХ - початку ХХ ст було порушено чимало методологічних проблем, зроблено спробу вдосконалити методологію наукових досліджень і методику організації наукової і навчально-виховної роботи. Методологічні інновації В.Татіщева, М.Костомарова, В.Ключевського заклали методологічний фундамент для подальших наукових досліджень.
Було сформовано категоріальний і методичний апарат історичної науки, розроблено поняття співвідношення "одиничне-загальне", "типове-оригінальне", поняття історичних законів і закономірностей, ідею прогресу в історії людства. Водночас визначено особливості історичних досліджень на макро- і мікрорівні, почала широко використовуватись ідея міждисциплінарного підходу. Все це свідчило про поступальний розвиток російської історичної думки, вихід її на рівень історіософського переосмислення минулого, високу методологічну культуру тогочасних дослідників.
Розділ ІІ
Внесок російських дослідників у джерелознавчу
й історіографічну традицію.
ХVІІІ, а особливо ХІХ ст - епоха зародження і розвитку російської історіографії і джерелознавства, накопичення величезного за обсягом фактичного матеріалу, становлення методики історичних досліджень, чому посприяла невтомна діяльність в бібліотеках і архівах декількох поколінь російських істориків. Особливо великий внесок в історіографічну думку та джерелознавчу традицію зробили В.Татіщев, М.Карамзін, М.Польовий, С. Соловйов, В.Ключевський, С.Платонов, [50, Т2, с.548]. На жаль, до наших днів немає спеціального дослідження, в якому б висвітлювалися перші спроби історіографічних та джерелознавчих пошуків російських науковців ХІХ - початку ХХ ст.
Зауважимо, що вже Василь Микитович Татіщев (1685 - 1750) прийшов до думки, що успішне дослідження історії Росії неможливе без добреорганізованого і продуманого видання джерел, в тому числі і творів іноземних авторів. У 1740 р. він запропонував
Loading...

 
 

Цікаве