WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Концептуально-теоретичні аспекти історичних досліджень російських істориків ХІХ – початку ХХ століття - Дипломна робота

Концептуально-теоретичні аспекти історичних досліджень російських істориків ХІХ – початку ХХ століття - Дипломна робота

Польщі, Швеції, Бельгії, Німеччини, Австрії, Чехії [12, кн.1, с.231]. Новими на той час було те, що "Костомаров один з перших серед учених Росіїпробував відстоювати ідею історії народу, історії мас, пробував осмислити історію через вивчення духовного життя народа" [57, с.176]. Увага Костомарова до народної історії різкоконтрастувала з позицією як офіційної дворянської історичної думки (М.Устрялов, М.Погодін), так і державної школи (С.Соловйов, Б.Чичерін). Конкретним вираженням ідеї народної історії (а це була загальноєвропейська тогочасна тенденція, згадаймо хоча б О.Тьєррі - В.М.) стали праці "Думки про федеративне начало Древньої Русі" (1861) і "Дві руські народності" (1861), в яких він стверджує, що природний історичний розвиток Древньої Русі вів до федерації руських земель, так як руський народ був носієм общинного начала [52, с.57]. У більш як 158-и оригінальних історичних публікаціях М.Костомаров порушив і інші методологічні проблеми: необхідність боротьби з міфологізацією історії, народ як суб'єкт історії, професійна відповідальність історика, необхідність розробки багатьох проблем історії України, культурно-історичний та етнографічний підхід. [12; 13; 14]
Представником історико-побутового і історико-археологічного напрямів в російській історіографії був Іван Єгорович Забєлін (1820 - 1908).
Теоретичним проблемам присвячені його праці "Розмірковування про сучасні задачі руської історії і древностей" (1860), "Сучасні погляди і напрями в російській літературі" (1863), "Історія міста Москви" (1905), "Домашній побут руського народу в ХVІ і ХVІІ ст". В цих працях на увагу заслуговують такі положення:
- "народ ... є духовний організм" [52, с.69]
- потрібно не займатися "різного роду розмальовуванням історії", а подавати правду про повсякдення життя народу [52, с.10];
- історик має використовувати соціологічний аналіз, використовувати "мікроскоп історичний" [52, с.10]
- теза "яка держава - такий народ, а який народ - така ж і держава" .[52, с.76];
- реформа Петра була "витвором найкращих і найздоровіших" діячів народу [52, с.71];
- "без осіб немає історії, без одиночного життя немає загального життя" [52, с.67];
- мікроісторія має таке ж значення, як і макроісторія, а тому важливе дослідження побуту народного життя на рівні малих соціальних груп (сім'я, рід).
У 1850 р. він пише статтю "Математичний метод в історії" в якій критикує примітивізм "математичного методу" М.Погодіна, хоча і погоджується з останнім, що "історія стає наукою і такою ж точною наукою, як і всі науки математичні", причому "як поняття про історію невіддільне від поняття про життя, так і поняття про життя невіддільне від поняття про розвиток" [93, с.63-64].
В дусі позитивізму І.Забєлін відзначає: "Вся історія є розвиток людини, не як худобини (!), а як особистості (!!!), розвитком серця і розуму" [93, с.64]. Критикує він і С.Соловйова за нагромадження архівних фактів, перенасиченість деталями його праць, так як "історія є проникненням вглиб, а не збиранням на верх фактів" [93, с.65], тобто виступає прихильником філософських узагальнень, створення узагальнюючих комплексних праць.
Найбільш ґрунтовно і повно методологія історії була розроблена в працях Василя Осиповича Ключевського (1841 - 1911). У своїх працях "Давньоруські житія святих як історичне джерело", "Боярська дума Давньої Русі", "Курс руської історії", лекційних курсах він розглядає цілий комплекс методологічних проблем. Вперше читати курс "Методології" ( вперше в історії викладання в університетах Росії - В.М.) В.Ключевський почав у 1884/1885 рр. Постає питання: Чому раптом виникла потреба вводити спецкурс методології історії? На нашу думку, причин цього було декілька.
По-перше, попередніми істориками був нагромаджений величезний фактичний матеріал, що вимагав філософського узагальнення, побудови структурних концептуально-теоретичних схем, а це вимагало розробки методологічного інструментарію.
По-друге, вплив мали ідеї методології Й.Дройзена та позитивістскої методології О.Конта і Г.Спенсера, з науковою творчістю яких був ознайомлений В.Ключевський.
По-третє, в той час в російській історичній науці не було "метода", а самі російські історики, за висловом В.Ключевського, "не займались серйозними питаннями" [65, с.206], що, звичайно не могло задовольняти такого серйозного історика, яким був В.Ключевський.
Вплив на розробку спецкурсу "Методології" В.Ключевського мали ідеї Т.Бокля (вирішальна роль географічного фактора), Г.Спенсера (ідея органічного розвитку), Я.Щапова, П,Лаврова, неокантіанців. Курс "Методології" складався з 19 лекцій, в яких розкривались такі категорії як "цивілізація", "історичний рух", "філософія історії", "культурно-історичний підхід", "Історичний закон", подавалась характеристика методів історичного пізнання.
Історію Ключевський визначав як "науку про спільні закони побудови людських суспільств" [7,Т1, с.39]. З цього випливає важливість вивчення історії, як науки, що дає "оковимір середовища", "відчуття хвилини" [7, Т1,с.62], дозволяє побачити основні тенденції сучасності та їх адекватно осмислити. Тому стверджує В.Ключевський, "кожен з нас повинен бути хоча трохи істориком, щоб стати свідомим і добросовісно діяльним громадянином" [7, с.62]. Цікавою є його думка про те, що "історія вчить навіть тих, хто у неї не вчиться, вона їх проучує" [9, Т9, с.307].
В методології історії Ключевського вперше в російській історичній думці зустрічається і поняття "цивілізація", складовими якого є: "1) елементи загальнолюдські; 2) елементи місцеві, національні". [8, с.361]. Ми погоджуємось з думкою Н.В.Щербань про те, що Ключевський перший в російській історичній думці застосував цивілізаційний підхід щодо пояснення динаміки історичного процесу [101, с.67]. Так, вивчення його публікацій, щоденників, денних виступів дозволяє виокремити такі компоненти, які властиві цивілізаційному підходу в широкому смислі слова:
1) цілісне вивчення історії Росії в конспекті світової цивілізації;
2) висунення комплексу критеріїв історичного розвитку в їх єдності взаємозв'язку;
3) співставлення історії і сучасності при виясненні глобальних тенденцій розвитку.
Методами історичного пізнання він вважав поєднання "культурно-історичного підходу" (виявляє сукупність розвитку в народі - В.М.) і "історичної соціології" (соціально-історичний аналіз суспільства - В.М.) [11, кн.,с5]. Це дозволило схоплювати в єдине ціле всі сфери життя суспільства. І тим самим закладались традиції поєднання конкретно-історичного і проблематичного підходів, до чого зовсім недавно "пришли" сучасні дослідники.
Комплексно підходив В.Ключевський і до проблеми "основних сил російської історії".
По-перше, він розглядає широкий спектр "людських союзів" - сім'я, рід, плем'я, народ, держава, стани, класи.
По-друге, говорячи про "ключову роль людських спогадів", він не забуває і про "сліпі", "неусвідомлені народом"
Loading...

 
 

Цікаве