WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Концептуально-теоретичні аспекти історичних досліджень російських істориків ХІХ – початку ХХ століття - Дипломна робота

Концептуально-теоретичні аспекти історичних досліджень російських істориків ХІХ – початку ХХ століття - Дипломна робота

"Курсу позитивної філософії" (1830-1845) Огюста Канта.
Достойним продовжувачем справи своїх попередників став ученьТ.Грановського Сергій Михайлович Соловйов (1820-1879) -автор фундаментальної 29т "Історії Росії з найдавніших часів". У 1842 - 1844 рр він побував в Австрії, Німеччині, Франції, Бельгії, Чехії і познайомився з німецькими істориками Фрідріхом Шеллінгом, Леонардом фон Ранке, Фрідріхом Шлоссером, французькими дослідниками Франсуа Гізо, Адольфом Тьєром, Франсуа Міньє і Палацеким. [69, с98-105]. У 1841 р він пише "феологіний погляд на історію Росії", в якій висловлює такі думки:
- "на відміну від інших народів релігійний вплив в російському народі буде продовжуватися вічно і філософія російської історії (ось вплив Гегеля!" - В.М._ має носити на собі назву і характер феософії (мається на увазі теософії - В.М.);
- "Росія є перша і єдина держава, що має духовну основу свого буття" [26, с.9,34];
- "у нас дворянин всякий, хто служить вітчизні" [26, с.41]
Пізніше він від відмовиться від багатьох названих положень, хоча і надалі гегельянство пронизуватиме всю його наукову творчість. В руслі ідей діалектики Гегеля історик підходить до європейської історії як до єдиного взаємопов'язаного процесу, в якому сучасне є закономірним наслідком і результатом минулого. Розвиток суспільства розуміється як поступове його наближення до християнських ідеалів. Звідси оцінка феодальної роздробленості і монголо-татарського іга як "благодіяння Божого" [26, с.161] Вслід за Гегелем Соловйов розуміє розвиток будь-якого об'єкта як боротьбу протилежностей (рід - держава, завойовники - покорені), причому кожна наступна сходинка більш прогресивна, ніж попередня. В державі він вбачає вищу ступінь розвитку цивілізації, так як "історія являється тільки в державах" [26, с.162] Тим самим С.Соловйов закладає основи "державної школи" в російській історіографії. Держава виступає ціллю і смислом суспільного розвитку, виразником всіх проявів народного життя" [26, с.205]. І все ж він підкреслює : "Історик, що має на першому плані державне життя, на тому ж плані має мати і народне життя, так як їх розділяти не можна" [26, с.240], а історія є "передусім наукою народного самопізнання" [26, с.238]. Виступає як послідовний прихильник історичного прогресу, який освячується християнством, що "піднімає людство на висоту" і "стремлінні людства до ідеала", що його ставить християнство, є прогрес в світі моральному і суспільному" [26, с.241]. Проте виступає противником абсолютизації суспільного прогреса: "немає абсолютного прогресу, немає золотого віку впереді, а є лише певний рух" (поступ - В.М.) [26, с.272].
В передмові до І тому "Історії Росії з найдавніших часів" він пише: "Не ділити, не дробити руську історію на окремі періоди, частини …, не розділяти начал, а розглядати їх у взаємозв'язку, взаємодії, прагнути пояснити кожне явище з внутрішніх причин … - ось обов'язок історика" [21, кн.1,с.51] і в цьому вбачає необхідну запоруку цілісного розгляду історичного процесу. В основу своєї періодизації історії Росії він кладе родову теорію (розвиток суспільства відбувається за схемою сім'я - рід - плем'я - держава - В.М.) і виділяє такі періоди:
1) з ІХ ст. - другої половини ХІІ ст., коли панують родові міжкнязівські відносини;
2) з другої половини ХІІ ст до кінця ХVІ ст - час переходу родових відносин між князями в державні.
3) початок ХVІІ ст - "смута";
4) ХVІІ - сер.ХVІІІ Росія стає європейською державою перша половина ХІХ ст. - це час, коли запозичення "плодів європейської цивілізації" стало необхідними для "матеріального благополуччя" і "моральної просвіти" [23, кн.1, с.51-55]
Таким чином, прийнята Соловйовим схема відводить центральне місце в історичному розвиткові Росії виникнення, а в подальшому - еволюції політичних і юридичних структур, що складали державу. Це було типово для представників державної або історико-юридичної школи (Соловйов, Кавелін, Чичерін). Однак для Соловйова важливим фактором, що впливає на розвиток історичного процесу, являється ще і природа. Він надає великого значення впливу природніх умов на розвиток людської цивілізації взагалі і на історію народів історії Росії зокрема, і тим самим стає представником географічного детермізму в історичній думці Росії подібно до Ш.Л.Монтеск'є у Франції [23, с.кн.1, с.60-75]. Відповідно до теорії органічного розвитку він підкреслює: "Три умови мають особливий вплив на історію народу - природа країни, де він живе; природа племені, до якого належить; хід зовнішніх подій і впливів" [32, с.205], тобто показує необхідність діалектичного підходу до аналізу внутрішніх і зовнішніх детермінант історичного процесу. Велику увагу приділяє процесам централізації, яку характеризує як "хірургічну пов'язку на хворому тілі" [21, кн. 7 ,с.27], заперечує існування феодалізму як суспільно-економічного ладу на Русі . [21, Кн.2, с.654-657].
Серед інших заслуг Соловйова перед методологією історичної науки ми можемо назвати такі:
- він чи не перший вніс у вивчення руської історії принцип розвитку і поступовості в рості і зміні як форм і змісту народного побуту, укладу суспільства, так і всього духовного життя людини;
- для нього немає епох більш чи менш важливих, так як "з малого часто породжується велике";
- ідея безпартійності історичної науки;
- ідея європоцентризму, боротьби "лісу зі степом", Європи з Азією;
- розкрито значення "Смути" як боротьби державних і антидержавних елементів;
- визнання принципу життєвості, руху;
- ідея спадкоємності суздальських князів ХІІ - ХІІІ ст і московських князів ХІV - ХV ст;
- вказано на необхідність вивчення економічної та духовної історії.
- велику увагу було приділено історії Західної Русі (України);
Все це дозволяє нам стверджувати, що наукова творчість Соловйова стала переломною віхою в історії російської наукової думки і заклала фундамент для історичних студій на наступні десятиліття, а може і століття. Недарма відомий російський публіцист і соціолог ХІХ ст Валеріан Майков, оцінюючи науковий внесок Соловйова писав: "Це був погляд спокійного незацікавленого аналізу ..., який помалу став пануючим" [45, с.47], а М.Чернишевський підкреслював, що в концепції Соловйова "вперше нам відкривається смисл подій і розвиток нашої державності [30, с.297]. Дуже високо цінив творчий доробок С.Соловйова його учень В.Ключевський [7, VІІ, с.126-144; VІІІ, с.253-256].
На відміну від Соловйова-державника як історик-народник виступає відомий російсько-український історик Микола Іванович Костомаров (1817-1885), автор праць "Про причини і характер унії в Західній Росії" (1842), "Богдан Хмельницький і повернення Південної Русі до Росії" (1857), "Руїна", "Мазепа", дослідник, що "при тогочасному стані історичної думки сказав все можливе" [57, с.188]. Знаменним є і такий факт: за підрахунками А.Богданова у своїх працях Костомаров використав матеріали 65 архівів і бібліотек Росії,
Loading...

 
 

Цікаве