WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Концептуально-теоретичні аспекти історичних досліджень російських істориків ХІХ – початку ХХ століття - Дипломна робота

Концептуально-теоретичні аспекти історичних досліджень російських істориків ХІХ – початку ХХ століття - Дипломна робота

філософським аналізом. Від історика вимагається, щоб він "опрошедшем обстоятельно знал и о будущем из примеров мудро рассуждая" [32, с.80] Причому історію повинен знати кожен, так як без її знання жоден "мудр и полезен быть не может". Для підтвердження своїх слів Татіщев посилається на значення історії для таких наук, як юриспруденція, богослов'я, медицина, політика, воєнна справа [277, Т.1, с.80-81].
Важливим є і той факт , що в своїй "Історії Російській" Татіщев рішуче відказується від провіденційної точки зору на історичні процеси і події, пояснюючи їх властивостями людського розуму, подібно до того як історичний процес розуміли такі європейські філософи як Вольтер, Пуфіндорф, Бейль. Він пише, що причина всіх людських вчинків "від розуму , або дурості походить" [30, Т.1,с.184]. В дусі тогочасної просвітницької філософії велике значення надає ідеї "просвіти розуму", тобто ідейному розвитку суспільства, яку кладе в основу своєї концепції всесвітньої історії. На його думку, існувало три способи "просвіти розуму" в історії людства : винайдення писемності, розповсюдження християнства, винайдення книгодрукування. Особливо велику увагу вчений надає виникненню писемності, так як вона:
по-перше, стала основою для достовірності історичного знання;
по-друге, зробила можливою появу книг;
по-третє, сприяла виникненню законодавства. [52, с.18]
Вважаючи історію вираженням в ній закладеного розумного начала, Татіщев в основу своєї теоретичної побудови кладе розвиток російського самодержавства, використовуючи при цьому послідовний ряд історичних систем: історія людства, історія народа-держави, історія одиничних людських дій. Основний висновок його такий: "…всяк может видеть, сколько монархическоє правление государству нашему протчих полезнее". [27, Т.1,с.167]. Правда ж не заперечує він і демократичний спосіб правління, але вважає, що демократія найбільш доцільна для міст і малих країн, тоді як для великих країн необхідною умовою для нормального функціонування є монархія [50, Т.1 с.185]. Відповідно до розвитку монархії подає і свою періодизацію руської історії:
І період ІХст. - 1132 р. - "домінування самовладдя";
ІІ період 1132 - 1462 рр - удільний період;
ІІІ період 1462 - 1613 рр - період від визволення з-поміж влади татар до коронування Михайла Романова [32, с.80]
Однак у 45 главі "Історії" він подає зовсім іншу періодизацію руської історії:
І період. Найдавніший період (до 860 р.), в якому головними діячами історії були скіфи, сармати і слов'яни.
ІІ період. Від 860 р. до нашестя татар в 1238 р.
ІІІ період. Від нашестя татар в 1238 р. до повалення їх влади "першим царем Іваном Великим" (мається на увазі Іван ІІІ - В.М.)
ІV період. Від Івана ІІІ (1462) до обрання на престол Михайла Романова (1613) [27, кн 4.1, с.ХХІ - ХХІІ]. Пізніше цю періодизацію запозичили чимало істориків другої половини ХVІІІ - ХІХ ст.
В цілому, праця Татіщева являє собою першу спробу наукового висвітлення вітчизняної (російської) історії з позиції раціоналістичної філософії. Звернення до методів історичної критики, намагання розрити реальні причини подій і явищ засвідчило, що в працях Татіщева історія набуває статусу науки, а цьому значною мірою посприяла розробка ним методологічного інструментарію. В результаті, за словами відомого історика ХІХ ст К.Н.Бесьужева-Рюміна, "він зорієнтував науку руської історії на правильну дорогу", тісно пов'язав історію "з іншими рідними їй знаннями" [52, с.20].
Методологічні розробки В.Татіщева продовжили інші дворянські історики Михайло Михайлович Щербатов (1733-11790) і Іван Микитович Болтін (1735-1792).
М.М.Щербатов написав фундаментальну працю "Історія Російська з найдавніших часів", яка являла собою першу спробу написати цілісну історію Росії на конкретному фактичному матеріалі.
"Історія Російська" М.Щербатова написана на основі методології англійського історика і філософа Девіда Юма (1711 - 1776), згідно якої рушійною силою історії є ідеї, знання і мораль, а історик має передусім віднаходити причинно-наслідкові зв'язки. [41, с.92]. Тому Щербатов в семи томах своєї праці детально досліджує концепти "причина-наслідок", "загальне-індивідуальне" крізь призму психології діючих історичних осіб. Зауважимо, що саме Щербатов вперше в російській історіографії виокремив як унікальний період епоху Івана Грозного, звернув увагу на потребу критичної обробки джерел, генеологічних та історико-психологічних досліджень.
І.Н.Болтін, інший відомий дворянський історик, у своїх працях "Примітки на історію древньої і нинішньої Росії п.Леклерка" (1788), "Критичні зауваження на історію кн. Щербатова" (1793-1794) також висловив чимало цінних думок, що стосувалися теорії і методології історії:
- головними характеристиками історичної праці повинні бути "правильність, вірогідність", "суттєвість, чесність і чистота мови?" [32, с.109] (ця думка не втратила своєї актуальності і в наші дні. - В.М.);
- історик повинен "завжди і про всіх говорити правду, без всякого лицедійства" (в ХХ ст категорії "істинне", "неістинне", "правда", "наукова правда" стануть предметом багатьох наукових дискусій, набудуть чіткого історично визначеного комплексу методологічних вказівок. - В.М.);
- історик не повинен використовувати всі наявні у нього факти, але лише найбільш важливі і суттєві;
- історичний процес має розумітись як певна цілісність, а тому конкретний фактичний матеріал має підпорядковуватись історичній концепції. [33, с.110].
В цілому, методологічні розробки В.Татіщева, М.Щербетова, І.Болтіна заклали міцний фундамент для метологічних пошуків і напрацювань російських істориків ХІХ ст.
У ХІХ ст у Росії, як і в інших європейських країнах, спостерігається торжество історизму, а історія стає професійною діяльністю. В цей час виникають історичні кафедри в університетах, часописи, музеї, архіви. Інтерес до минулого підносить науковий престиж історії до небаченої раніше висоти - праці істориків швидко зникали з полиць книгарень, лекції збирали багатолюдні аудиторії. Недарма французький історик О.Тьєррі писав: "Саме історія покладе свій відбиток на ХІХ ст… Вона дасть йому ім'я, так само як філософія дала своє ім'я ХVІІІ століттю". [42, с.110] Не оминула ця загальноєвропейська тенденція і Росію. Так, історико-філологічні факультети було відкрито в Казанському, Харківському, Петербурзкому університетах, історичні товариства появились в Казані, Харкові, Одесі, Києві та в інших містах, появляються нові фундаментальні праці, присвячені проблемам російської та світової історії. ХІХ вік - це вік М.Карамзіна, С.Соловйова, М.Карєєва, М.Ростовцева, М.Костомарова, В.Ключевського, С.Платонова, а кожне з цих імен "це цілий напрям в науці, своя школа, свої учні" [75, с.129]
Започаткував російський "вік історії" відомий історик, офіційний історіограф Микола Михайлович Карамзін (1766-1826). У 1789 - 1790 рр він відвідує Німеччину, Швейцарію, Францію,
Loading...

 
 

Цікаве