WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Концептуально-теоретичні аспекти історичних досліджень російських істориків ХІХ – початку ХХ століття - Дипломна робота

Концептуально-теоретичні аспекти історичних досліджень російських істориків ХІХ – початку ХХ століття - Дипломна робота

проблемою, як і науковідосягнення російської історичної науки в ХІХ - початку ХХ ст.
З-поміж великої кількості історичних праць ми вважаємо за доцільне виокремити три групи.
І група. Наукові праці, присвячені теорії і методології науки як специфічної сфери суспільного буття, універсального способу освоєння дійсності. Серед них особливу увагу заслуговують праці Г.Гегеля [36], В.Дерекова [40], Л.Зашкальнека [41], В.Козлова [44], В.Майкова [45], К.Маркса і Ф.Енгельса [46], Л.Мельника [47], Г.Міронова [48] , П.Поппера [51], В.Чишка [56]. В їх працях висвітлюються проблеми становлення наукового знання, формування базових стуктурно-логічних ланок, методики і методології наукових досліджень, особливості конструювання наукових схем і моделей.
ІІ група. Підручники, посібники та інші загальні видання з історіографії. Особливо слід відзначити праці таких відомих радянських науковців, як М.Алпатов [31], В.Астахов [32,33], А.Сахаров [53], А.Цамутолі [54,55], М.Нікуліна [87]. В цих наукових розвідках детально висвітлюється розвиток російської історичної науки в ХІХ ст, становлення різних історичних шкіл і напрямів, розкриваються наукові здобутки окремих істориків. Недоліки заідеологізованість і політизованість радянських історіографічних розвідок, вузький класовий підхід, недостатня увага до постатей окремих дослідників (М.Болтіна, І.Забеліна, Н.Павлова-Сільвонського, Р.Віппера, А.Нізеветтера та інших). Грунтовну наукову розвідку про російських істориків ХІХ - ХХ століття написав відомий російський емігрантний дослідник з діаспори, син В.Вернадського, Г.Вернадський [35]. Зокрема, на увагу заслуговують його нариси про М.Карамзіна [35, с.69-73], С.Соловйова [35, с.138-148], П.Мілюкова [35, с.1116-165]. Важливим є і той факт, що Г.Вернадський для написання своїх нарисів широко використовував праці не тільки російських дореволюційних і рарянських дослідників, а й західноєвропейських, американських, істориків діаспори.
Серед сучасних наукових історіографічних досліджень важливе значення має комплексне колективне дослідження під назвою "Портрети істориків" [52] , в якому вміщені бібліографічні нариси про В.Татіщева, М.Карамзіна, М.Костомарова, І.Забєліна та інших істориків.
ІІІ група. Наукові розвідки, присвячені життю і творчості окремих російських істориків. Так, наприклад, грунтовне дослідження життєвого шляху та наукового доробку В.Татіщева зустрічаємо в працях І.Шакінко [71], А.Кузьміна [62], Т.Грановського - у науковій розвідці А.Левандовського [63], М.Бічуріна - у статті А.Хохлова [95] "Останньому літописцеві" (за висловом О.Пушкіна) М.Карамзіну присвятили свої дослідження Н.Ейдельман [58], Ю.Лотман [64], С.Гомаюнов [80]. Про маловідомого історика ХІХ ст. І.Забєліна написали грунтовні наукові розвідки А.Формазов [68], Н.Рубінштейн [99]. Однак найбільше наукових досліджень присвячено таким видатним російським історикам як С.Соловйов [59,69,70,98,99] і В.Ключевський [65; 70; 73; 85; 86; 92; 100; 101]. Серед них відзначимо фундаментальне дослідження життя і творчості В.Ключевського М.Нечкіної [65]
У 90-і рр ХХ ст - перші роки ХХІ ст появились статті, присвячені науковому доробку таких маловідомих російських істориків як П.Струве [74], С.Платонов [76;77], Р.Віппер [78], О.Брікнер [81], М.Іванишев [83]. Автори на архівному матеріалі розкрили творчі пошуки вчених, розповіли про відкриття і невдачі, зробили спробу реконструювати обставини і час, в яких жили і творили дослідники, інтелектуальне середовище, в якому вони створювали свої праці, розробляли концепції.
В цілому, умови і результати досліджень обумовлювались станом і розмірами джерельної бази, можливостями їх використання, зміною ідеологічних пріоритетів і методологічних засад, врешті-решт, таким суб'єктивним чинником, як особистість дослідника. А сам аналіз історіографії проблеми підтверджує необхідність і правомірність створення узагальнюючої роботи, яка була б присвячена концептуально-теоретичним розробкам російських істориків ХІХ - початку ХХ ст.
Структура даної роботи складається з вступу, трьох розділів, висновку, списку використаних джерел і літератури.
Розділ І
Методологічна база історичних досліджень російських
науковців ХІХ - початку ХХ ст
Епоха Просвітництва з своєю філософсько-раціоналістичною доктриною суспільного розвитку запропонувала погляд на історію як на наукову дисципліну, котра має свій об'єкт , предмет і методи вивчення, тобто поставила перед дослідниками завдання зайнятися розробкою методологічних проблем історії, отже методологія історії як фундаментальна теоретична дисципліна, інструментарій наукових досліджень становить перед істориками багатьох країн необхідність виокремити та теоретично осмислити такі головні елементи історичного пізнання:
1) об'єкт і предмет вивчення;
2) суб'єкт пізнання (історик), методи і логіка його дослідницької діяльності у процесі створення історичних знань;
3) структура історичних знань, їх адекватність щодо реальності, соціальна значущість [40; 47; 49].
Розробкою названих елементів історичних студій і зайнялися дослідники Франції, Німеччини, Великобританії, США, Росії та інших країн. Особливо великий внесок у розробку методологічних проблем зробили російські історики ХІХ - початку ХХ ст., хоча, на жаль, він і надалі залишається маловивченим у теоретико-історичній науковій думці.
Зауважимо, що вже російські історики ХVІІІ ст (В.Татіщев, М.Щербанов, М.Болтін та ін.) спробували побудувати певну систему понять, категорій і принципів, які б допомогли історику свідомо рухатися від джерел до наукових історичних знань, зрозуміти роль і функції історичних знань у суспільстві. В їх працях вперше принцип історизму набуває значення підстави та методу розуміння й пояснення минулого, формується соціологічний підхід до вивчення і розуміння суспільства, його історичної ретроспективи, а історія починає відокремлюватися від літератури.
Особливо знаменною в цьому плані є постать Василя Микитовича Татіщева (1686 - 1750) - видатного російського історика, підприємця, політичного діяча, автора унікальної "Історії Російської". Саме він, за словами С.М.Соловйова, став засновником російської історичної науки, "вказав шлях і способи своїм співвітчизникам до заняття російською історією" [32, с.83]
Певну увагу В.Татіщев приділив і методологічним проблемам. Так, в своїй "Історії Російській", він пише : "... всякому народу і області знання своєї власної історії і географії більш потрібне, ніж іноземних", однак "без знання іноземних своя (історія - В.М.) не буде ясною і достатньою" [27, с.81]. Тим самим встановлюється зв'язок між національною й світовою історією, що є дуже важливим з методологічної точки зору. До того ж, на його думку, історик має володіти "наукою критики", місце якої він визначає так : "Довольное чтение и твердая память это "скудно" для историка, обучение "во всей философии" убыточно" [27, Т.1, 682], а тому пропонує поєднувати емпіризм з
Loading...

 
 

Цікаве