WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Концептуально-теоретичні аспекти історичних досліджень російських істориків ХІХ – початку ХХ століття - Дипломна робота

Концептуально-теоретичні аспекти історичних досліджень російських істориків ХІХ – початку ХХ століття - Дипломна робота

випередила західноєвропейську" [ 95, с. 72 ].
Відомими сходознавцями були І.Н. Березін і М.А. Казем-бек. Так, І.Н.Березін (1818- 1896) першим показав важливе значення ярликів монгольських ханів для вивчення історії Золотої орди, переклав праці східних авторів :
" Зібрання літописів" Рашід ед, Шейбані і Абулгазі. Професор Мірза Олександр Казам - бек (1802- 1870) видав " Загальну граматику турецько-татарської мови", опублікував фундаментальну працю "Баб і баббіди" :релігійно політичні смути в Персії у 1844- 1852рр.", що до наших днів представляє науковий інтерес. Пізніше історію сходу досліджували такі відомі історики як С.Ф. Олденбург (1863- 1934), А. Є. Кримський (1871 - 1941), В.В. Бартольд (1869- 1930), І.Ю.Крачковський (1871 - 1941) та інші.
Засновником школи російських єгиптологів став Б.О.Тураєв (1868 - 1920) (знав більше 10 мов, написав фундаментальну 2т. " Історію Стародавнього сходу" - В.М.), а його учень В.К.Шілейко започаткував російську ассивіологію [50, т . ІІІ, с. 373].
Видатним знавцем історії стародавнього світу був і академік Роберт Юрійович Віппер (1852 - 1954), автор над 30 праць. Серед найбільш важливих з наукової точки серед праць слід насамперед назвати " Церква і держава в Женеві ХVІ ст., в епоху кальвінізму (1894), " Нариси історії Римської імперії " (1903), " Лекції по історії Греції " (1905), " історія Греції в класичну епоху ІХ - ІV ст. До Р.Х " (1916) , " Виникнення християнства" (1918). Характерними рисами творчого стиля Віппера виступають:
- ерудованість; - незалежність і самостійність суджень;
- підкреслена адогматичність мислення ;
- схильність до полеміки і науково абгрунтованої модернізації історичної реальності .
Основними ідеями його праць являються:
- заперечення теорії прогресу і видатної ролі особистості в історичному процесі ;
- необхідно вивчати " соціальні революції " як основну рушійну силу історичного розвитку;
- в античний час існував капіталізм [50, т. ІІІ , с. 387- 389].
Помітне місце серед істориків античного світу посідає і Михайло Іванович Ростовцев (1870- 1952), автор праць " Історія колонату в Римський імперії" (1898), " Іранці і греки в Південній Росії ( на анг. мові), " Соціальна і економічна історія Римської імперії " (2т., 1941). Його учнями були таки видатні американські історики як Кларк Хопкінс, Лоренс Річардсон, Братфорд Уелс та інші [35, с. 362-363]. Творчість цього історика, на нашу думку, потребує спеціального монографічного дослідження.
Видатними спеціалістами з нової історії Європи були В.Ключевський і І. Лучицький.
Так, Василь Осипович Ключевський (1841- 1911) вже під час навчання в університеті написав дослідження по середньовічній історії - " Твори єп.Дюрана", а з 1867 по 1883 р. читав курс загальної історії в Олександрівському воєнному училищі в Москві. Він і став творцем першої в російській історичній літературі цілісної наукової концепції Великої Французької революції. Суть його концепції становили наступні положення:
по-перше, Французька революція стала поворотнім моментом в історії людської цивілізації;
по-друге, Французька революція мала "всесвітній, загальнолюдський характер" [6, №5, с.116];
по-третє, революційна конституція "мала величезний вплив на наступний політичний розвиток Європи" [86, с.114];
по-четверте, найбільш прогресивною силою у революції були праві жірондисти;
по-п'яте, діяльність якобінців мала трагічні наслідки для революційної Франції [92, с.113];
по-шосте, метою якобінців була демократична республіка, що мала базуватись на "ідеалах комунізму". [92, с.107];
по-сьоме, Французька революція спричинилася до зміни попередньої системи міжнародних відносин, до появи Священного союза, що "став символом реакції, а не нової щасливої ери в історії людства" [92, с.108.]
Великим знавцем нової історії Франції був і Іван Васильович Лучицький (1845-1918). Магістерську дисертацію написав він на тему "Феодальна аристократія і селяни у Франції" (1871). Ця його праця викликала зацікавлення не лише у Росії, а і в Франції. Зокрема А.Морі помістив цілу статтю про книгу Лучицького в Journal des Savants. У 1877 р вийшла його докторська дисертація "Католицька ліга і кальвіністи у Франції у другій половині ХVІІ ст"
Пізніше Лучицький зацікавився французьким селянством та аграрної історією Франції : "Селянські землеволодіння у Франції напередодні революції", "З історії сеньйоральних і земельних відносин у Франції", "Становище землеробських класів у Франції в епоху революції і аграрна реформа 1729-1798 рр". Суть його землеробської концепції історії французького селянства склали такі положення:
- основною тенденцією у розвитку французького села було зміцнення селянського землеволодіння та його розширення;
- у Франції не було підстав для виникнення класу вільних сільських трудівників, наймитів, на відміну від Англії;
- у французькому селі не існувало класових протиріч;
- Франція була до революції кінця ХVІІІ ст країною дрібного підприємництва і дрібного ремесла [50, Т.ІІІ, с.470-473].
В результаті І.Лучицький став чи не найбільшим авторитетом в галузі аграрної історії Франції ХVІІІ ст не лише в Росії, а й у Європі.
Отже, в працях російських істориків ХІХ - початку ХХ ст було розроблено багато питань, що стосувались методології, історіософії, всесвітньої історії, висунуто чимало оригінальних ідей, оцінок, концепцій всесвітньо-історичного процесу, що не втратили своєї новизни і оригінальності до наших днів. Зокрема актуальними залишаються історичні оцінки і теорії антикознавців Д.Крюкова (тези, про рабовласницький характер римського суспільства, олігархічний характер афінської демократії), М.Луніна (концепція багатополюсності історії), М.Куторги (теорія завоювання), медієвістів Т.Грановського (ідея прогресу), С.Єшевського (ідея "народної історії"), знавців Нового часу С.Соловйова (значення революції в історії людства), В.Ключевського (дослідження Великої французької революції) тощо.
Висновки.
ХІХ - початок ХХ століття стали "срібним віком російської історичної думки", епохою великих творчих успіхів і наукових відкриттів талановитих російських науковців . Вивчення їх життєвого шляху і наукового доробку дозволяє наблизитись до розуміння основних тенденцій тогочасного суспільного життя, більш глибоко осягнути труднощі, які поставали перед російською історичною наукою і які не втратили своєї гостроти до наших днів (трафаретність мислення правлячої верхівки, боязнь новизни і оригінальності у поглядах, слабка матеріально-технічна база, процвітання бездарності, нігілізму, заздрості і нездорової конкуренції).
Разом з тим вивчення концептуально-теоретичних розробок російських істориків дозволяє прослідковувати розширення меж історичного пізнання. Результатом поглибленого вивчення вітчизняної (російської) і всесвітньої історії стало видання великих індивідуальних і узагальнюючих досліджень по кардинальним проблемам історії
Loading...

 
 

Цікаве