WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Концептуально-теоретичні аспекти історичних досліджень російських істориків ХІХ – початку ХХ століття - Дипломна робота

Концептуально-теоретичні аспекти історичних досліджень російських істориків ХІХ – початку ХХ століття - Дипломна робота

можна дізнатися про народний побут часу написання житія.
Таким чином, Ключевський приходить до розуміння значення особистості через величезний досвід копіткої й виснажливої роботи над колосальною кількістю джерел (автор дослідив понад 5 тис. житій) [65, с.156].
В.Ключевський написав також серіюнаукових статей, виступів, в яких містяться важливі теоретичні обґрунтування біографістики як галузі історичної науки. Основну увагу науковець звертає на визначення головних "історичних типів" людей у сукупності іх зовнішнього та внутрішнього світу, на тлі історичної епохи, в якій вони жили. [65, с.29-36] Враховуючи вплив етнографічних та психологічних факторів за життя та діяльність особи, він фактично став першим істориком, який поставив питання про комплексне вивчення людини як представника етносу. Це пояснює і позицію Ключевського стосовно вибору об'єкта біографічного портрета - тут і монархи (Олексій Михайлович, Петро І), і державні діячі (Ф.Ретищев, О.Л.Ордин-Нащокін), і письменники (Д.Фонвізін, О.Пушкін), й історики (М.І.Болтін, М.М.Карамзін, Т.М.Грановський, С.М.Соловйов), і представники народу. Тому його "історичний портрет" не є вихопленим з життя фрагментом діяльності осіб або певною ілюстрацією історії, - вони характеризують особу, через глибоке та всебічне, як частину народу, його певний індивідуальний тип.
У 1890-1902 рр В.Ключевський читає спецкурс "Джерелознавство" у Московському університеті. В цьому лекційному курсі дається загальна характеристика джерел, ступінь їх розробки, розкривається проблема історичної критики. 1-2 лекція присвячені загальній характеристиці джерел, 3 лекція - актам, 4-6 лекція - літописам, 7-9 лекція - хронографам, 10-11 лекція - життіям святих. Для цього курсу він використав праці Колачова, присвячені "Руській правді", Н.Мурзакевича - Псковській судній грамоті, А.Попова - про хронографи, дослідження К.Бестужева-Рюміна, М.Борисова, С.Платонова [65, с.288-290]. Весь курс свідчить про глибоке значення літописів, хронографів, актів, записах іноземців, різних літературних пам'ятників, житій святих та інших джерел. Характерним був історіографічний підхід: історик показує процес накопичення джерел, подає оцінки тих чи інших джерел різними дослідниками. Він вводить також поняття "звода", "первинного літописа". Велику увагу приділяє хронографам, так як в них відображений "рух російської історичної думки і історичних поглядів" . [65, с.292-294] Важливою є і його думка про те, що будь-яке джерело стає історичним лише у взаємодії з суспільними відносинами, причому останні є визначальними, тобто в цьому відношенні він наближається до матеріалістичного розуміння історії.
Певну увагу приділяв В.Ключевський і термінологічному апарату історії. Зокрема він виділив такі групи джерел:
І. Терміни політичного характеру, що відносяться до території і адміністративного поділу: Русь як плем'я, край, область.
ІІ. Терміни, що відносяться до верховної влади : князь, князь-государ, государ-царь.
ІІІ. Терміни, що стосуються станового поділу: "служимі люди", "чорні люди", "клас бояр", "клас наймитів", "клас тіунів".
ІV. Терміни, що стосуються органів управління: "Боярська дума", "віче", "бояри".
V. Терміни економічного, фінансового й судового характеру: "село-місто", "село-двір", "купа", "ногата" [65, с.286-269].
В цілому наукова діяльність В.Ключевського знаменувала собою фактичне перетворення історичної науки в струнку теоретичну дисципліну. В результаті історична наука одержала "одну з найбільш яскравих концепцій історичного минулого країни" (М.Нечкіна).
Великий внесок в розробку проблеми історіографії і джерелознавства зробили В.І.Герьє, В.Іконніков, М.Павловський, С.Платонов, марксистські історики.
Володимир Іванович Герьє (1837 - 1919) протягом 30 років викладав курс історіографії загальної історії в Московському університеті і прекрасно був ознайомлений з багатьма французькими , англійськими і польськими джерелами. У 1873 р він видав "Збірник листів і матеріалів Лейбніца, що відносяться до Росії Петра Великого", додавши географічний, іменний та хронологічний покажчики. Головне завдання історика, на його думку, полягає у доброму стані знанні джерел, а вивчаючи останні він має справу зі складними конструкціями, ідеалами відображеннями дійсності в історичних пам'ятках, а тому повинен володіти методом історичної критики. Кожна його лекція містила грунтовну історіографічну частину та аналіз джерел. Так, говорячи про Французьку революцію він розказує про типи джерел (політичні брошури, памфлети, періодика, депутатські накази, мемуари, щоденники, аналізує концепції Зібеля, Токвіля, Тена, Дж.Мілле і інших істориків)невипадково після лекцій в Сорбоні дивували М.Карєєва: "це, власне кажучи не лекції, … а популярні бесіди". [96, с.225]
Микола Павлович Павлов-Сільванський (1869 - 1908) - автор теорії російського феодалізму - був і відомим джерелознавцем, чому сприяла його державна посада в Державному архіві. У 1897 р він опублікував "Проекти реформ в записках сучасників Петра Великого". Окремі нариси були присвячені документам І.Посошкова, П.Толстого, царевича Олексія. Пізніше, використовуючи величезний архівний матеріал, Павлов-Сільванський опублікував ряд праць присвячених декабристському рухові: "пестель перед Верховним кримінальним судом", "Матеріалісти двадцятих років", "Історія Південного товариства", підготував до друку знайдену в архіві "Подорож з Петербурга в Москву" [52, с.90-98].
Інший російський історик другої половини ХІХ - початку ХХ ст Олександр Сергійович Лаппо-Данилевський (1863 - 1919) видав праці "Зібрання і звод законів Російської імперії, складені в 1775 - 1783 роках", "Збірник грамот колишньої Колегії економії", "Пам'ятники російського законодавства", брав участь у виданні "Писем и бумаг Петра Великого" і тим самим заслуговує на увагу сучасних дослідників.
Учень В.Ключевського Сергій Федорович Платонов (1860 - 1933) для написання своєї магістерської дисертації "Давньоруські сказання і повісті про Смутний час як історичне джерело" використав понад 1520 рукописів, 60 творів російської писемності ХVІІ ст. Він також відкрив такі джерела як Врєменник дяка Івана Тимофеєва , мемуари Івана Хворостиніна [77, с.112]. Причому при вивченні кожного джерела Платонов намагається визначити час його появи і вказати на постать укладача; вияснити цілі, якими керувався укладач і обставини, в яких він писав; знайти джерела його свідчень та охарактеризувати ступінь їх достовірності та правдоподібності текста. Така кропітка праця дозволила Платонову написати блискучу наукову роботу, яку навіть стриманий щодо похвали В.Ключевський охарактеризував як "переворот в розвитку історичної думки" [52, с.106]. Величезну кількість джерел використав С.Платонов для написання своєї докторської дисертації "Нариси по історії Смути у Московській державі (ХVІ - ХVІІ ст)", лекційних курсів. Так, до своїх "лекцій" він увів 2 розділи - "Огляд російської
Loading...

 
 

Цікаве