WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Європа XIV-XV ст.ст. - Реферат

Європа XIV-XV ст.ст. - Реферат

підмайстри - майстри - старші майстри). Кожна така група мала свої чітко визначені права і обов'язки, а також юридичний статус, зафіксовані в цеховому статуті. Членами цехів офіційно вважалися лише майстри, які також поділялися на дві групи - власне майстрів (молодших майстрів) і старших майстрів. Справами цехів керували виборні посадові особи. На чолі об'єднання цехів стояв цехмістер, посада якого не оплачувалася, але була дуже почесною.
Цеховаорганізація була економічно-раціональною в ХІІІ-ХV ст і мала тоді прогресивне значення в розвитку середньовічної промисловості. Вона сприяла виробництву високоякісної продукції, вихованню ремісничої молоді. Згодом цехи стали стримувати розвиток продуктивних сил. Зусилля цехів увіковічнити дрібне виробництво, поставити всіх в однакові умови гальмувало технічний прогрес. Сувора регламентація виробництва і збуту призвела до застою у розвитку науки, техніки і, як наслідок, до занепаду промисловості.
У ХІV-ХV ст. у Європі виникла нова, вища форма виробництва мануфактура. На зміну кустарям-ремісникам прийшли більше організовані великі робітничі майстерні.
В ХІV-ХV ст. в країнах Європи інтенсивно розвивалася торгівля, чому сприяв розвиток ремесла та урбанізація. Особливо жваво вона провадилася у могутніх міських республіках Північної Італії - Флоренції, Венеції, Генуї та інших. Північноіталійські купці витіснили з середземноморських торгових шляхів візантійців та арабів. Генуезці, венеціанці, володіючи торговими і військовими кораблями, будували свої торгові факторії на східному узбережжі Середземного моря та в чорноморському басейні, Генуезці поступово закріпилися в пониззях Дону і Дніпра, на узбережжі Криму і Кавказу. Важливими їх колоніями були: Кафа (Феодосія) зіі ринком рабів, Балаклава, Солдайя (Судак) та деякі інші. Не відставали від генуезців венеціанці. Між гіівнічноіталійськими містами-республіками йшла гостра конкурентна боротьба.
Італійські купці торгували в основному із країнами Леванту (Сходу), чому їхня торгівля й отримала назву Левантійської. Зі Сходу привозили передусім південні овочі та фрукти (дактилі, фіги, помаранчі), а також пахуче коріння, ліки, перції, цукор та інші. Великий попит у Західній Європі мали дорогі тканини, скляні вироби, зброя, слонова кістка, ювелірні прикраси. З країн Причорномор'я поступали риба, ікра, сіль, зерно, хутро, невільники. У Єгипті найбільшим портом була Александрія, яка здобула славу "торгу двох світів": з одного боку сюди приходили каравани з індійським крамом, а з другого - італійські купці. Європейці торгували також із Багдадом, з країнами Середньої Азії, столицями монгольських ханів.
Важливе значення для Західної Європи мала також торгівля Балтійським і Північним морями, річками Ельбою, Шельдою, Одером, Темзою, Західною Двіною, Рейном, Дунаєм, Віспою, Німаном, Реною, Сеною. Якщо левантійська торгівля займалася переважно продажем східних товарів, то північна - виробів місцевої промисловості, продуктів сільського господарства.
Провідна роль у північній торгівлі належала Гамбургу, Любску, Бремену, Брюге, Лондону. Згодом вони об'єдналися у союз приморських міст під назвою Ганза (об'єднання, спілка). Свою діяльність союз розпочав у XII і діяв до XVII ст. У ХІV-ХV ст. до Ганзейського союзу входило 160 міст, у т. ч. Новгород Великий, Гданськ, Рига. Керівництво Ганзи знаходилося в Любеку. Ганзейський союз охороняв своїх членів від грабежів та насильства з боку феодалів, піратів, місцевих властей. Купці союзу монополізували торгівлю Північної Європи.
Товари середньовічних торговельників зустрічалися на чисельних ярмарках Західної Європи. Найбільшою популярністю користувався ярмарок м. Шампань, який тривав майже цілий рік. Ярмарковій торгівлі завдавали великої шкоди безперервні війни. У середні віки розвивалася і сухопутна торгівля. На її перешкоді була відсутність битих шляхів, натуральний характер господарювання, хижацька поведінка феодалів-власників земель, через які проходили торговельні каравани, чинені ними різні обмеження, митні побори. Значною перепоною були розбійницькі ватаги.
2. Культура Європи XІV-XV ст.
В основі середньовічної культури лежать традиції Західної Римської імперії, що представляють т.зв. "романський початок". Головними в культурній спадщині Рима є правова культура, наука, мистецтво, філософія, християнство. Ці традиції засвоювалися під час боротьби римлян з варварами і активно впливали на власну культуру язичеського родоплемінного життя франків, бриттів, саксів, ютів і інших племен Західної Європи, що представляє т.зв. "германський початок" середньовічної культури. В результаті взаємодії цих початків виникла напруга "діалогу культур", що дало могутній імпульс становленню і розвитку власне західноєвропейської середньовічної культури.
Середньовічна культура формувалася в умовах панування натурального господарства замкнутого світу сільського маєтку, нерозвиненості товарно-грошових відносин. Надалі соціальною основою культури усе більш ставало і міське середовище, бюргерство, ремісниче цехове виробництво, торгівля, грошове господарство.
Після XIII ст. намітився світоглядний поворот, усе більш усвідомлювалися домагання окремої особистості на визнання. Цей процес йшов поступово, поетапно, почавши з усвідомлення приналежності людини не тільки до християнського світу, але і до свого стану, цехового колективу, де особисті характеристики були можливі остільки, оскільки вони прийняті і схвалені своїм колективом. Людина ставала становою особистістю (на відміну від родової особистості античного світу).
Наступний етап - виконання людиною своїх соціальних ролей. Власне кажучи, у Зрілому Середньовіччі людина виступала не стільки як особистість, скільки як її соціальна роль (купець, рицар, ремісник), коли життя людини є виконання своєї соціальної ролі, що втілюється в професії. Людина ототожнювалася зі своєю професією, а не займалася тією або іншою професійною діяльністю. Канонічний тип особистості почав відчувати соціальну напругу під тиском розвитку форм спілкування людей у процесі становлення буржуазних відносин. Відчуваючи свою зростаючу самостійність в економічній сфері, особистість усе більш стала усвідомлювати свою протиставленість колективу. Це висувало нові вимоги і до духовного світу людини.
Головною рисою духовної культури Середньовіччя є домінування християнської релігії. Вона виступає як нова світоглядна опора свідомості, вираження претензії на святе, чисте життя, що виникає в людини, стомленої плотським активізмом пізньої римської Античності.
Loading...

 
 

Цікаве