WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Німецька модель держави - корисний досвід розвитку держави для України - Реферат

Німецька модель держави - корисний досвід розвитку держави для України - Реферат

черговому оберті кола історії, який означив крах марксистського соціалізму, Україна опинилася в таборі тих, хто зазнав поразки у змаганні двох світових систем. І в умовах спричинених цією поразкою політичних струсів, ідеологічної розгубленості, соціально-політичних розвалів, відчаю, апатії тощо питання самозбереження набувають у нас першорядної ваги. У цьому контексті нинішнє поширення в Україні націоналістичних настроїв виглядає абсолютно логічним. Але треба, щоб здоровий націоналізм (національна гідність і самоідентифікація без шкоди для інших народів) не переростав при цьому в ненависть до всього оточуючого світу. Уникнути цього лиха може допомогти досвід жахливих помилок нацистської Німеччини. Разом із тим інші аспекти цього досвіду дають приклади того, як треба будувати життєспроможну формацію та згуртовувати націю на досягнення цієї мети... Спробуймо ж пошукати раціональне зерно та видобути повчальні уроки.
Шукаючи вихід з того нестерпного становища, яке склалося в ній після революції 1918 року та поразки в першій світовій війні, в умовах економічної руйнації і занепаду, завалення грошової системи, масового безробіття і самогубств, гострих класових конфліктів тощо Німеччина знайшла короткий шлях до стрімкого відродження, на хвилі якого прогресує і досьогодні. Цим шляхом, який допоміг Німеччині порвати з минулим і вийти на дорогу, що вела прямісінько у майбутнє, виявилася, хоч як це парадоксально й дико звучить для нашого вуха, велика трагедія і водночас велика перемога фашизму, - перемога всупереч тій поразці, що її він зазнав у другій світовій війні. Фашизм програв мілітарно, але ідеологічно й організаційно здійснив те, чого прагнув: змусив Німеччину порвати назавжди й безповоротно з минулим і присилував її здійснити прорив у майбутнє.
Фашизм для Німеччини був тим самим, що й комунізм для Росії, - у тому розумінні, що це була справжня, хоч і зовсім інша за своїми характеристиками, революція, яка допомогла німцям покласти край хронічній історичній відсталості, консерватизмові, рутинності, вічній другорядності, у стислі історичні строки вихопитися до нових форм суспільного устрою, знайти нові форми соціального співробітництва всередині нації.
У практиці фашизму, якщо дотримуватися об'єктивності, поруч з огидним було багато чого, повторимось, такого, що передбачливо працювало на розвиток сьогоднішньої Німеччини і сприяло складанню того явища, котре згодом дістало назву "німецького дива". В основі цього дива лежали деякі істотні практичні здобутки німецького націонал-соціалізму, - саме того націонал-соціалізму, що його тиранічними засобами запровадив у життя в гострій боротьбі з іншими напрямками націонал-соціалізму не хто інший, як засуджений, подібно до Герострата, на довічну анафему Адольф Гітлер. Тому, що Німеччина сьогодні знову стала "локомотивом Європи" і осердям її об'єднання в нову історичну спільноту, світ зобов'язаний боротьбі проти фашизму, яка довела необхідність переходу від конфронтації на Європейському континенті (пов'язаної з тривалим історичним періодом формування держав-націй та їхнім змаганням за місце під сонцем) до загального братання та спільного протистояння майбутнім викликам історії. Але разом із тим саме фашизм якнайпарадоксальнішим чином створив той феномен, котрий заклав основи нинішньої соціально-політичної гармонізації у Німеччині та скандинавських країнах. Цей феномен, вже очищений від свого низького походження, тепер називається солідаризмом.
Перш ніж перейти до висвітлення питання про корені солідаризму, хотілося б заспокоїти читачів: автор цього допису не має ніякого наміру займатися прихованою реабілітацією або апологетизацією фашизму як такого чи непрямим оспівуванням особи фюрера як його найвидатнішого виразника і проводиря. Ідеться про інше - про той корисний історичний досвід, що його треба запозичувати, аби не повторювати чужих згубних помилок. Звісна річ, шукати такий досвід в історії гітлерівської Німеччини - справа досить ризикована. Тут можна й самому потрапити до розряду симпатиків фашизму... І досі панує міщанська громадська думка, що про фашизм треба або говорити тільки погане, або не говорити взагалі. Однак це - синдром слабкості, остраху перед потенційною привабливістю доктрини, а боятися доктрини означає визнавати її життєздатність і силу.
Ну а що, як ставитися до історичних процесів, вчень і практики, в тому числі й фашизму, лише як до модульних формацієтворчих конструкцій, - прагматично, беземоційно (одне слово - без страху і докору), як до перевіреного досвідом матеріалу, придатного для ефективного використання у теперішньому суспільно-політичному житті? У такому підході немає нічого, що б заслуговувало на осуд. Тим більше, що раціональні підходи так чи інакше візьмуть гору над емоціями.
Бо знання - сила. А фашизм - це частина людської історії й досвіду, особливо важлива тим, що фашистська ідеологія виявила надзвичайно велику рушійну силу історичного прогресу і була, як тепер з'ясовується, не лише руйнівною. І цю силу треба об'єктивно вивчати. Чому про людську історію не можна говорити так само відсторонено, як про хімію чи фізику? Адже хіміки породили напалм, а фізики - ядерні бомби. То невже через це треба проклясти і фізику, і хімію на довічні часи?!
У пошуках сили для України спробуймо торкнутися того, що стало для гітлерівської держави джерелом величезної сили, - солідаризму в його німецькому, або, за тогочасною термінологією, - нордичному вияві. Принагідно зауважимо, що європейська думка активно опановує цей матеріал. До останніх праць цього плану треба передусім віднести тритомне синкретичне дослідження Іоахіма Феста "Адольф Гітлер", в якому дається об'єктивна оцінка феномену гітлерівської епохи. Ця праця отримала всесвітнє визнання, стала взірцем для дослідників подібного спрямування і надала імпульс для деяких спроб практично інтерпретувати її окремі положення.
Освальд Шпенглер передбачав настання ери мас, що їх вестимуть за собою вожді. Пророцтво філософа справдилося. ХХ вік став епохою мас і вождів, небачених революцій і глобальних струсів, російського комунізму та німецького націонал-соціалізму.
За визначенням Гітлера, націонал-соціалізм був "консервативною революцією". Листопадова революція 1918 року поставила Німеччину перед історичним вибором. Зі Сходу її кликав до марксизму Ленін, із Заходу Вільсон навертав до демократії і Європи, яка щойно безжально наглумилася з переможеної Німеччини. Гітлер обрав третій шлях - шлях відродження Німеччини у всій колишній і ще небувалій майбутній величі. Шлях, який він, подібно до багатьох німців, гостро і трагічно передчував і переживав у своїй загостреній тотальною катастрофою свідомості. Гітлер обрав шлях власної національної німецької революції, шлях, який би узагальнив й увібрав у себе попередній досвід народницької, націоналістичної за змістом ідеології"фелькіше", та об'єднав німців проти основних їхніх кривдників - більшовизму (який сповідував інтернаціоналізм і проголошував злиття націй) та міжнародного капіталу. Це мала бути революція буржуазного світу проти революції пролетарської. Революція не задля зруйнування, до чого кликав
Loading...

 
 

Цікаве