WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Другий етап розвитку німецького романтизму. Гейдельберзька школа романтиків - Реферат

Другий етап розвитку німецького романтизму. Гейдельберзька школа романтиків - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Другий етап розвитку німецького романтизму. Гейдельберзька школа романтиків
ПЛАН
Вступ
1. Поняття та загальні засади романтизму
2. Другий період розвитку німецького романтизму ( 1806-1815 ). Гейдельберзька школа
3. Основні особливості другого етапу німецького романтизму
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Романтизм як певний тип культури в різних країнах мав свої національні особливості. У Німеччині, роздрібненій більш як на 360 великих і малих суверенних держав - королівств, курфюрств, рицарських володінь, уся інтелектуальна енергія виплеснулася в галузь теорії, що знайшло відображення в філософсько-естетичних шуканнях, художній літературі, роботі славнозвісної школи Ієнських романтиків.
Французська революція стала важливим стимулом німецької духовної революції, яка розгорталася в кінці 18 - на початку 19 ст. ЇЇ активними учасниками були німецькі діячі культури, особливо письменники. Це стало основою першого періоду німецького романтизму та надоло йому всесвітнього значення. Треба також відмітити, що розвиток романтизму проходив у специфічних умовах в країні у той час, яка через роздрібленість та інші причини відставала у розвитку від інших західно-європейських країн.
1. Поняття та загальні засади романтизму
Термін "романтизм" першочергово застосовувався в літературі, головним чином романо-германських народів, а пізніше охопив музику та образотворче мистецтво. Це дозволило трактувати романтизм як переважно художній напрямок. Однак вже в 19 ст. починають говорити про "романтичні тенденції" у філософії, "економічний романтизм", "романтичні ілюзії" в соціалізмі, тобто трактувати його як загальнокультурний рух, а не лише напрямок чи стиль.
Те, що романтизм об'єднував найрізноманітні явища, напрямки (прогресивний та реакційний, "епіко-міфологічний" та "лірико-іронічний", національні форми романтизму, тощо) - ускладнює виділення в ньому сталого інваріантного ядра. Однак існують фундаментальні фактори цілісності романтизму, що знайшли відображення у сукупності його суттєвих ознак. Це передусім - спільність соціокультурної ситуації, спільність світосприйняття та світосвідомість.
Головна соціокультурна передумова появи романтизму як цілісного напряму в культурі криється в наслідках Великої Французької буржуазної революції. Подібно тому, як революція ознаменувала корінний переворот в соціальному житті, романтизм позначає собою революцію в культурі. Однак романтизм виник не на пустому місці. Він мав попередників в особі Руссо, який в період розквіту Розуму заговорив про першочерговість почуттів, про своєрідність та неповторність кожної людини. В якості найважливіших джерел потрібно вказати також на філософію Фіхте з її абсолютизацією творчої свободи, й Шопенгауера з ідеєю сліпого, нерозумного бажання, що створює світ згідно своєї волі. Ці ідеї були дуже цікавими та близькими романтикам, так само як шукання широкого кола музикантів, художників, в творчості яких пробивалися паростки нового, відмінного від класицизму бачення світу та задач мистецтва.
Розвиток романтизму - розпадається на три головні етапи: передромантизм кінця XVIII ст., романтизм першої половини XIX ст. і неоромантизм кінця XIX - початку XX ст. Крім того романтиків можна поділити на реакційних та прогресивних. Виходячи з однакового прагнення до вираження неприйняття довколишньої дійсності, реакційні романтики фактично відривалися від дійсності, протиставляючи їй ідеалізовані патріархальні відносини середньовіччя, тоді як прогресивні романтики, навпаки, усі свої надії покладали на майбутнє.
Незважаючи на виняткову складність та суперечливість, романтизм в цілому має ряд визначальних рис та ознак. Йому притаманні так звана світова скорбота, романтичні "два світи", підкреслений інтерес до внутрішнього світу людини, гротескно-сатиричне зображення дійсності та проникливе відтворення природи.
Заперечуючи класицизм і просвітницький реалізм, їхню регламентацію та світогляд, романтики прославляють самоцінність окремої людської особистості, її цілковиту внутрішню свободу. Романтики розкривають дивовижну складність та суперечливість людської душі, її одвічну невичерпність. Заглибленість у внутрішній світ особистості, пильний інтерес до могутніх пристрастей та яскравих почуттів, до всього надзвичайного, тяжіння до інтуїтивного та неусвідомленого - характерні риси романтичного методу в усіх видах мистецтв.
Якщо теоретики класицизму виходили з прагнення наслідувати природу, то романтики виходять з прагнення перетворити природу. Вони створюють свій, особливий світ, на їхню думку, величніший і прекрасніший, ніж світ реальний. У цьому й полягає суть їхнього учення про два світи. З уявленням про два світи пов'язаний суровий захист романтиками цілковитої творчої свободи митця від будь-яких регламентацій і будь-яких норм.
Надзвичайно своєрідним явищем у поетиці романтизму була й так звана романтична іронія. Головними теоретиками її виступали письменники такі, як Фрідріх Шлегель, Карл Зольгер і Жан-Поль Ріхтер. До методу романтичної іронії широко вдавалися майже всі провідні романтики, а згодом і деякі представники критичного реалізму, наприклад Анатоль Франс. В основі романтичної іронії лежить різке контрастове підкреслювання відносності всіх і будь-яких обмежень в особистому та в суспільному житті. Усі ці обмеження романтики зображують як бездумне насильство над природним плином життя, як результат глупоти та дурості людей. Природний рух життя ламає усі ці штучні перепони, і той, хто намагається втиснути природний плин в закам'янілі рамки, сам опиняється у смішному становищі.
Заперечуючи нормативність в художній практиці, основними рисами поетики романтиків стали:
уява, яка була не тільки вимислом, фантазією, але й засобом сприйняття світу та художньою реалізацією цього пізнання;
тяжіння до символу та символіки чк до прешочергових засобів художнього вислову, адже головним стає вираження духовного та душевного змісту, тобто змісту, позбавленого матеріального буття.
2. Другий період розвитку німецького романтизму ( 1806-1815 ). Гейдельберзька школа
Відразу після визволення від Наполеона почалася жорстока реакція, коли будь-які народні виступи пригнічувалися та будь-які ліберальні зміни зупинялися. Проблеми народу, його історії, співвідношення особи і суспільства все більш наполегливо давали про себе знати в творчості романтиків. Значна конкретність художнього мислення в порівнянні з творчістю романтиків 90-х років XVIII ст. характерна для Гофмана і Клейста, Арніма і Брентано і тісно пов'язана з постановкою в їх творчості нових проблем.
В основі другого періоду лежить діяльність Гейдельбергського гуртка ( 1805-1806 рр.). Він складає якісно новий етап розвитку німецького романтизму. Повертається щирий інтерес до народної творчості, тому провідною в цей період стає народно-фольклорна течія.
Якщо ієнці орієнтувалися на загально-людські інтереси, тогейдельбержці - на суто німецькі. Учасники гуртка з величезною цікавістю збирають, вивчають та видають памятки народного мистецтва - книжки, пісні, казки. Найбіш видатною збіркою стала збірка народних пісень "Чарівний ріг хлопця" (1805р.), що вула укладена та видана Йоахимом фон Арнімом і Клеменсом Брентано. Саме вони разом з Йозефом Герресом
Loading...

 
 

Цікаве