WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Віктор Гюго і “Собор Паризької богоматері” - Реферат

Віктор Гюго і “Собор Паризької богоматері” - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Віктор Гюго і "Собор Паризької богоматері"
Віктор Гюґо - найавторитетніший з французьких романтиків, вождь французького романтизму і його теоретик. Він народився у досить дивній родині: батько, селянин за походженням, під час революційних подій став наполеонівським генералом, мати походили з давнього аристократичного роду. Гюґо прийшов на позиції романтизму під впливом поезії Шатобріана і Ламартина. Але його власний поетичний дар був набагато міцніший, ніж дар його вчителів. Саме йому судилося провести реформу французької поезії, створити умови для її подальшого розвитку.
Найбільш відомим твором першого періоду творчості вважається роман "Собор Паризької Богоматері"( 1831 ).
Роман створювався в період підготовки і під час Липневої революції 1830 р., але Гюґо звертається до подій ХУ ст. Чому? Безумовно, він наслідує принцип Скотта: від історії до сучасності, і обирає ХУ ст. не випадково. ХУ ст. у Франції пройшло у боротьбі між старим і новим, між середньовіччям і Ренесансом. Показуючи зміни у суспільстві на прикладі долі вигаданих особистостей, Гюґо звертається до скоттівської моделі історичного роману, але інтерпретує її по своєму.
Його романтизм називають "живописним", і не випадково. Гюґо - знавець середньовіччя, знавець старого Парижу, його архетиктури, його побуту. Він показує Париж з висоти польоту птахів, розповідає про історію міста, і особливо зосереджує увагу на духовному центрі середньовічного Парижу, на Соборі Паризької Богоматері, який народ будував віками, і який колись, до появи друкарства, висловлював його душу. Тому головним персонажем роману є Собор, вічний і нерухомий. Це не просто величезна споруда на острові Сіте, яка об'єднує Париж університетський і Париж буржуазний, це - жива істота, яка спостерігає життя Клода Фролло, Есмеральди, Квазімодо, і скоріш за все, ставиться до них байдуже. Собор втілює вічний закон "ананке", вічний закон необхідності, смерті одного і народження іншого. Не випадково грецьке слово є накресленим невідомою рукою не стіні однієї з його веж.
"Собор Паризької Богоматерi" - один iз найкращих творiв французького письменника. Письменник змальовує картини життя Францiї кiнця ХV столiття. Але iсторичнi подiї стають для нього лише приводом для роздумiв над сучаснiстю.
Роман написано у кiнцi 20-х рокiв ХIХ ст. У цей час Францiя переживає розчарування в iдеалах Французької буржуазної революцiї, в її наслiдках. Багато дiячiв культури того часу взагалi розчарувалися в можливостi прогресу. Гюго звертається до iсторичного перiоду, коли закiнчується доба Середньовiччя, i людство починає нову епоху - Вiдродження. Його цiкавить ця змiна свiтогляду людини, i вiн вiдчуває, що в сучаснiй йому Францiї теж назрiвають значнi свiтогляднi й суспiльнi змiни. У цих умовах для нього важливо визначити головнi естетичнi цiнностi. Тому теми добра i зла, прекрасного i потворного гостро поставленi в романi.
Собор Паризької Богоматерi - це не тiльки мiсце, де вiдбуваються подiї роману. Вiн рiвноправний герой цього твору як i поет П'єр Гренгуар, Есмеральда, Квазiмодо, Клод Фролло. За христианськими вiруваннями Богоматiр вiддала свого сина на муки, щоб врятувати людство. Собор на її честь - це данина її безмежної любовi до людей. У романi вiн втiлює iдею добра, справедливостi, любовi. Герої роману тiсно пов'язанi iз собором: для Квазiмодо вiн i дiм, i батькiвщина, i всесвiт. Але подiї, що зображує Гюго, дуже далекi вiд iдеальних християнсь ких стосункiв. Люди не знають нi спiвчуття один до одного, нi терпимостi, їхнiми вчинками керують пристрастi, заради яких вони забувають свiй обов'язок перед Богом. Архiдиякон Клод Фролло закоханий у циганку Есмеральду, дiвчину, яка вражає своєю красою. Домагаю чись її кохання, Клод iде на злочин.
Квазiмодо, потворний глухий горбун, виявляється спроможним на прекрасне кохання. Коли Есмеральда живе в соборi, вона не може звикнути до потворностi Квазiмодо. Щоб не дратувати дiвчину своїм потворством, вiн дає їй свисток, звук якого вiн може почути, вiн готовий в будь-яку хвилину прийти їй на допомогу. Його кохання сильне, пристрасне, заради нього вiн теж готовий на злочин. Квазiмодо зiштовхує Клода з вежi, свого благодiйника, єдину людину, до якої вiн був прив'язаний на цьому свiтi, коли розумiє, що той засудив на смерть Есмеральду. Його кохання самовiддане, вiн нiчого не вимагає вiд своєї коханої.
Есмеральда уособлює найкращi жiночi риси. Вона не тiльки прекрасна зовнiшньо, але й обдарована чудовим голосом, в якому звучить її нiжна i пристрасна душа. Її кохання до молодого капiтана Феба де Шатопер розкриває її прагнення i здатнiсть до сильних почуттiв. Але цим почуттям немає мiсця у свiтi, де живе Феб.
Гюго показує, що добро i зло можуть iснувати поруч, що люди не хочуть бачити прекрасного: нiхто не зрозумiв Квазiмодо i його любовi. А прекрасне не може виправити злої душi: любов до Есмеральди не робить Клода кращим духовно.
Добро i зло тiсно поєднанi, та iнколи людинi дуже важко визначити межу мiж ними. Вони завжди у боротьбi, в якiй гине чимало прекрасного (саме так читач сприймає смерть Есмеральди). Але Гюго вiрить у переможну силу добра, в людський прогрес. У фiналi роману вiн знову змальовує собор, який став нiмим свiдком трагiчних подiй i водночас символом можливостi повернення людей до вiчних цiнностей.
Завданням письменника-патрiота було створити величезний епос, присвячений нацiональнiй культурi французького народу. Тому так багато мiсця автор вiдводить опису пам'ятникiв середньовiчної архiтектури i насамперед Собору Паризької Богоматерi, бiля якого розгораються подiї роману.
Сюжет роману, як i трактування окремих образiв, глибоко романтичний. Оповiдь розгортається динамiчно i драматично. Гюго використовує гiперболу i емфазу в епiзодах зустрiчi божевiльної мешканки Щурячої нори iз загубленою дочкою бiля пiднiжжя шибеницi, на якiй та повинна загинути, в епiзодi смертi Фролло, якого скинув дзвонар з висоти Собору; в епiзодi, де описано скелет Есмеральди, знайдений в обiймах другого скелету з кривим спинним хребтом у склепi Монфокона.
Мотиви, якi покладено в основу сюжету, пiдкреслюють романтич ний характер твору: це чисте кохання потворного дзвонаря Квазимодо до прекрасної вуличної танцiвницi Есмеральди, злочинна пристрасть архiдиякона Клода Фролло, яка призводить до трагiчної загибелi Есмеральди. Образ Есмеральди - улюбленої героїнi народу - втiлив у собi в романтичнiй формi чудовi риси народного характеру: вона щира, правдива, спiвчутлива i людяна. В основi мотивiв роману знаходиться контраст прекрасного й потворного, свiтла й темряви як Квазимодо, так i Клода Фролло - романтичнi узагальнення: у Квазимодо божественна краса духу приховується в незвичайно потворному тiлi; жорстока й злобна душа Клода Фролло знаходиться в тiлi "божественної" краси. З iншого боку, за Гюго, аскет Клод i потвора Квазимодо - люди, якi вiдступили вiд законiв природи, природа мстить їм за це. Любов пробуджує в потворiлюдину, а у священика-аскета - звiра.
Клод Фролло, за уявленими свого часу, - людина вчена, має природнi здiбностi, але виявився морально та iнтелектуально спотвореним тою схоластичною наукою, всi ступенi якої вiн пройшов у пошуках поживи для свого розуму. Все людське в ньому виявилося придушеним церквою. Трагiчна iсторiя дiвчини з народу Есмеральди, яку звинува чують в чаклунствi i яка стала жертвою релiгiйного фанатизму, який розпалює церква, передається в романтичному стилi, не суперечить середньовiчнiй дiйсностi.
Фiнал роману не має, на думку Гюго, песимiстичної iнтонацiї. Свiт для Гюго - арена боротьби двох початкiв - добра та зла, боротьби, яка штовхає зло на кiнцеву поразку.
Гюго-романтик малює строкату й анархiчну юрбу, яка населяє "Двiр чудес" - мешкання бродяг та злочинцiв. Гюго зображує свiт знедолених.
Хай зараз цей народ не пiднiмає повстання проти суддiв палацу i проти самого короля Людовика ХI. Король радiє з цього, та фламандський панчiшник Коппеноль каже королю, що прийде час, i народ повстане.
Менi дуже сподобався цей роман i яскравими, незвичайними, подекуди екзотичними картинами, i пристрастями головних героїв, i боротьбою народних мас проти феодалiв i католицького духовенства.
Loading...

 
 

Цікаве