WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Битва за Іводзіму - Реферат

Битва за Іводзіму - Реферат

напад надійшло навіть до захисників острова, які змогли перехопити повідомлення спантеличеного противника "Нас атакують камікадзе. Терміново допоможіть!". Нальоти загонів "смертників" тривали ще декілька днів, завдаючи значних втрат десантованим частинам і кораблям США.
22 лютого 4-у дивізію морської піхоти, яка зазнала значних втрат на підходах до плато Мотояма, замінила 3-а дивізія. 5-а дивізія продовжувала бій за Сурібаті. Солдати США випалювали в горі підземні укріплення противника і перекривали тунелі сполучення, ізолюючи в окремих бункерах японські частини. Вночі опір захисників було зламано.
23 лютого, о 10:15, вояки 5-ї дивізії встановили прапор США на вершині гори Сурібаті на знак своєї перемоги. О 12:15 його замінили на вдвічі більший. Момент підняття другого прапору був зафіксований на фотографії Джо Розенталя. Цей твір змистецької точки зору був нікудишнім, але мав важливе символічне значення, яке підхопила преса і уряди союзників. Вперше прапор США було піднято на японській території, що давало багатьом надії на швидке і переможне завершення війни. [11] Для морської піхоти США, у доцільності існування якої сумнівалось чимало військовиків, ця фотографія послужила демонстративною заявою своєї професійності. Адмірал Джеймс Форестел, побачивши майоріючий прапор, навіть промовив до генерал-лейтенанта Сміта: "Тепер за існування морської піхоти можна п'ятсот років не хвилюватися"[12]
Після падіння Сурібаті, невеликий загін японських вояків контратакував її вершину, відбив противника і, скинувши зірково-стрічковий прапор, здійняв японський Стяг ранкового Сонця. Солдати США двічі перехоплювали гору і двічі піднімали свій прапор. За їх свідченнями, трофейний японський стяг був весь червоний від крові його захисників.
Бій у околицях Мотоями
Після взяття Сурібаті та повернення наглядача за операцією адмірала Джеймса Форестела до США, битва за Іодзіму ставала дедалі запеклішою. Японський головнокомандувач Курібаясі все ще мав у розпорядженні більшу частину свого війська.
З 24 по 26 лютого дивізії морської піхоти США повільно просувались до летовища Мотояма. Зазнаючи значних втрат у живій силі, її солдати послідовно знищували підземні укріплення японців. В середньому швидкість просування становила 10 м на годину. Переконавшись на власному досвіді, що артилерія неефективна проти підземного противника, морські піхотинці широко використовували вогнемети, ручні гранати і танки з вогнеметною установкою. Бої тривали навіть вночі при освітленні острова авіацією і кораблями США.
Нарешті, під вечір 26 лютого летовище Мотояма було захоплено силами США. Того ж дня інженерний батальйон почав його перебудову, яку завершив за п'ять днів. 4 березня перший бомбардувальник B-29, що зазнав пошкоджень під час нальоту на Токіо, приземлився на Іодзімі і був відремонтований. Острів було підготовлено для здійснення широкомасштабних бомбардувань японських міст.
Незважаючи на падіння летовища, плато Мотояма залишалось під захистом 2-ї японської об'єднаної бригади генерал-майора Сенда. Завдяки його вишколу, цей неупорядкований підрозділ було перетворено на потужну бойову машину. Через запеклий опір вояків Сенди, солдати США називали фронт в районі Мотоями "м'ясорубкою". Впродовж десяти днів чисельно і технічно переважаючий противник не міг прорвати тутешню оборону.
З наближенням військ США, 5 березня генерал-лейтенант Курібаясі переніс свій штаб до північного району Іодзіми. Зранку 7 березня загони 3-ї дивізії морської піхоти пішли у масовий наступ і захопили центральну частину острова. Японські сили опинилися роз'єднаними на півночі і сході.
Останні дні
Наступ США все наростав. У захисників острова вичерпалися запаси води і вони почали страждати від спраги. Ті з японців, хто виходив із підземних бункерів здобути дощової води, практично не поверталися. 14 березня командир 145-піхотного полку полковник Ікеда, який захищав штаб головнокомандуючого, урочисто спалив військовий прапор, щоб не дістався противнику. Готуючись до завершення операції, 16 березня генерал-лейтенант Курібаясі відправив прощальну телеграму до Генштабу у Токіо:
" Наступив час останнього бою. З моменту прибуття ворога, [мої] підлеглі офіцери і солдати воювали завзято, немов демони. Я радий, що не зважаючи на неймовірні наземні, морські і повітряні атаки чисельно переважаючого [противника], [наші воїни] блискуче продовжували боротьбу...Через безперестанний натиск ворога, [вони] полягли один-за-одним. Всупереч Вашим очікуванням, [мені] нічого не залишається як передати острів у руки противника. З невиразним жалем у серці, уклінно осмілююсь просити Вас пробачити мене. Зараз, коли вичерпались снаряди, висохла питна вода і всі бажають ринутися у останній бій, [я] постійно думаю про ласку імператора і не жалкуватиму [за неї] свого життя. Знаю, що імператорські землі не матимуть спокою допоки Іодзіма не відвойована. Тому навіть якщо я стану привидом, присягаю обов'язково повернути її. Перед останнім боєм, висловлюю Вам свої істинні помисли і, безперестанно молячись за перемогу нашої Монаршої держави, навіки прощаюсь з Вами...[13]
"
17 березня війська США досягли найпівнічнішої точки острова - місцевості Кітанохана. Цього ж дня з Токійського Генштабу було надіслано повідомлення про підвищення Курібаясі до рангу генерала, однак він не дізнався про це. Противник зруйнував усі засоби зв'язку. Курібаясі встиг лише віддати останній наказ своїм воякам:
" 1. Наступив час останнього бою.
2. [Наказую] корпусу [Оґасавара] розпочати в ніч на 17 березня загальний наступ і знищити ворога.
3. [Наказую] усім підрозділам атакувати ворога на відповідних фронтах [лише] опівночі. Битися на смерть до останнього; назад не оглядатися.
4. Я буду постійно попереду вас.[14]
"
За цим наказом решти японських сил перейшли від оборони до наступу. Під час нього загинув командир танкового полку, полковник Нісі, який незважаючи на важке вогнеметне поранення, продовжував боротьбу ще 2 доби.
У ніч з 25 на 26 березня була проведена завершальна контратака японців. Генерал Курібаясі і контр-адмірал Ітімару, особисто очоливши декілька сот вояків, щосили вдарили по позиціях противника.
Перед виступом, Ітімару склав послання-заповіт на ім'я президента США, Франкліна Рузвельта - "Лист до Рузвельта"[15]. Контр-адмірал переклав його англійською за допомоги японського солдата з Гаваїв і, передбачивши, що противник обшукуватиме тіла полеглих офіцерів, заховав його собі під пазуху. Під час контратаки Ітімару загинув, а лист потрапив до рук морських піхотинців. 11 липня його опубліковали у газетах США. У цьому посланні покійний контр-адмірал покладав відповідальність за розв'язання війни між двома країнами на Рузвельта і викривав
Loading...

 
 

Цікаве