WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Битва за Іводзіму - Реферат

Битва за Іводзіму - Реферат

Реферат на тему:
Битва за Іводзіму
Битва за Іодзіму
Друга світова війна, Війна на Тихому океані
Розбита техніка військ США у перші дні штурму острова
Дата: 16 лютого 1945 - 26 березня 1945
Місце: острів Іото (Іодзіма), Японія
Результат: перемога США
Сторони
Японська імперія
США
Командувачі
Курібаясі Тадаміті
Голланд Сміт
Військові сили
20 933 110 000
Втрати
20 703 убито,[1]
216 потрапило в полон[1]
Загальні: 20 919 6825 убито[1]
1401 померло від ран,[1]
19 189 поранено,[1]
494 пропало без вісти[1]
Загальні: 27 909
Зміст
1 Передумови
2 Планування операції
2.1 План Японської імперії
2.1.1 Підземні укріплення і комунікації
2.1.2 Нарощування військових сил
2.1.3 Підготовка до оборони
2.2 План США
3 Сили учасників
3.1 Японська імперія
3.2 США
4 Хід битви
4.1 Десант військ США
4.2 Бій за гору Сурібаті
4.3 Бій у околицях Мотоями
4.4 Останні дні
5 Підсумки і наслідки
6 Виноски
Битва за Іо?дзіму (яп. , іото но татакай або іодзіма но татакай; англ. Battle of Iwo Jima[2]) - бій, який тривав з 16 лютого до 26 березня 1945 року, на завершальній фазі Другої світової війни на Тихоокеанському фронті між військами Японської імперії і США за контроль над островом Іото, більш знаним як Іодзіма, з групи островів Оґасавара.
Битва відома як одна з найзапекліших на Тихому океані. Це була перша військова операція сил США на японській землі. Імперська армія Японії створила широку мережу підземних фортифікаційних споруд, бункерів і замаскованих блокгаузів, що дозволило їй відбивати впродовж місяця атаки суперника, який мав чисельну та технічну перевагу. Майже весь японський 21-тисячний контингент загинув. У 100-тисячному війську США кількість убитих і поранених становила близько 28 тисяч вояків. Битва за Іодзіму була єдиною наземною операцією японських сил, у якій втрати армії США перевищили втрати Японії.
Передумови
Іодзіма - острів вулканічного походження групи островів Оґасавара, що знаходиться 1080 км південніше Токіо та 1130 км північніше Гуаму. Більша частина поверхні острова вкрита відкладеннями сірки, за що він отримав назву Іодзіма - "сірковий острів" (яп. іо, "сірка"; яп. дзіма, "острів"). Довжина острову з північного сходу на південний схід становить менш 8 км, а ширина - 4 км на півночі і близько 800 м на півдні. Загальна площа Іодзіми дорівнює 21 км2. Її найвищою точкою є гора Сурібаті. Через великий вміст вулканічного попелу у ґрунті, прісної води на острові мало, а та що є, має гіркуватий присмак. В основному, жителі острова, яких до початку Другої світової війни нараховувалося близько 1000 чоловік, добували воду з колодязів або збирали дощові води. Вони також займалися гірничою справою і розведенням цукрової тростини.
З початком війни на Тихому океані у 1941 році, Іодзіму було поставлено під контроль бази Імперського флоту Японії на сусідньому острові Тітідзіма. На ньому знаходився постійний контингент у 1200 чоловік, а також 3700-3800 солдатів Імперської армії Японії. З розгортанням бойових дій японське командування усвідомило стратегічне значення Іодзіми як зв'язуючого пункту на повітряному шляху між Японським архіпелагом та фронтом у Південно-Східній Азії, і спорудило на острові летовище Тідзіма за 2 км північніше гори Сурібаті. Це летовище постійно мало 20 літаків і 1500 солдат авіації.
У лютому 1944 року армія США захопила Маршалові острови і здійснила масштабне бомбардування атолу Трук з групи Каролінських островів. Японський генштаб прийняв рішення усіма засобами боронити імперію по лінії Каролінські острови - Маріанські острови - острови Оґасавара. Для її захисту була сформована 31-а армія під командуванням генерал-лейтенанта Обати Хідейосі. Його підлеглий генерал-лейтенант Курібаясі Тадаміті був призначений керівником оборони району островів Оґасавара. З березня по квітень 1944 року до Іодзіми почали прибувати підкріплення, в результаті чого кількість військ на острові сягнула 5000 чоловік.
Влітку 1944 року основні сили армії і флоту США прорвали японську лінію оборони і захопили Маріанські острови. З листопада того ж року вони розпочали перші авіанальоти на Японський архіпелаг літаками B-29. Проте вповні розгорнути програму бомбардувань не вдавалося через острів Іодзіма. Він відігравав функцію сигнального пункту японців, з якого відомості про наближення літаків противника надходили до Токіо. З огляду на віддалену відстань Маріанських островів до Японії і дороговизну палива, авіація США не була у змозі висилати разом із бомбардувальниками літаки прикриття. B-29 перетворювались на літаючі мішені для японських сил протиповітряної оборони, які регулярно сповіщалися про небезпеку радистами Іодзіми. В свою чергу, японці також відправляли з Токіо через острови Оґасавара бомбардувальники до баз США і успішно нищили B-29. Японські літаки, навіть зазнавши пошкоджень, могли пристати до Іодзіми і пройти там ремонт.
Виходячи з ситуації, що склалася, генштаб США вирішив оволодіти Іодзімою і побудувати ній свою авіабазу. Захоплення цього острова припинило б японські нальоти на Маріанські острови, знищило японські радари і, відповідно, систему попереджень Токіо про наближення B-29, а також, завдяки скороченню відстані між авіабазами США і Токіо, дозволило б відряджати бомбардувальники разом із винищувачами.[3] З поступовим завершенням битви за Лейте на Філіпінах, армія і флот США зосередилися на завоюванні Іодзіми перед вторгненням на Окінаву. План по штурму острова дістав назву "Операція Детачмент" (англ. Operation Detachment).
Планування операції
Генерал-лейтенант Курібаясі Тадаміті - командуючий обороною острова Іодзіма
План Японської імперії
Підземні укріплення і комунікації
У травні 1944 року генерал-лейтенант Курібаясі був призначений до острова Тітідзіма. На перших порах він розташував свій штаб у тамтешній фортеці, проте у результаті аналізу даних розвідки, він вирішив, що сили США атакуватимуть сусідню Іодзіму, і переніс на цей майже незахищений острів командний центр і 109-у дивізію. Було очевидно, що Іодзіма довго не встоїть перед військами противника, який володів наступальною ініціативою на морі і на суші.
До кінця серпня було завершено евакуацію цивільного населення острова, після якої Курібаясі розробив план повномасштабної фортифікації Іодзіми. Через те, що наземні укріплення не витримали б потужного вогню авіації і флоту США, задумувалося спорудити широку оборонну мережу під землею, використовуючи природні і штучно вириті тунелі.
Восени 1944 року, у битві за Палау, японські війська змогли успішно і впродовж довгого часу чинити опір силам США завдяки системі підземних
Loading...

 
 

Цікаве