WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Господарське життя Європейських країн XIV – XV ст. - Реферат

Господарське життя Європейських країн XIV – XV ст. - Реферат


Реферат
на тему:
Господарське життя Європейських країн XIV - XV ст.
Наприкінці XIII ст. виникають більш складні сівозміни. У Фландрії практикуються посіви кормових культур по пару; в Англії в окремих частинах велося більш раціональне господарство із значним удобренням. В XIV - XV ст. в Англії сіяли по пару ярі культури, залишалися маргінальні землі, краще удобрювались інші. В деяких районах Німеччини деякі ділянки поля використовувались то як пасовище, то як поле.
У більшості районів Європи переважали зернові культури. Лише на півдні поряд із зерновими були поширені виноградники і сади. Велике значення для розвитку сільського господарства мали бобові культури, які не тільки йшли на їжу людині та корм худобі, а й збагачували грунт азотом. Збільшення посівів гороху, бобів, квасолі спостерігалося у Франції, Німеччині, Італії. З XIV ст. дедалі частіше сіяли гречку, але значного поширення вона набула лише наприкінці XV ст. Дещо раніше араби завезли в Іспанію рис, який у XV ст. проник в Італію та Південну Францію.
Урожайність зернових коливалася залежно від сорту і району вирощування. Хоча в окремих господарствах феодалів збирали досить високі врожаї (пшениці - сам-8, гороху - сам-9, вівса - сам-10), середня врожайність становила не більш сам-3 - сам-4.
З XIV ст. у деяких європейських країнах відбувається спеціалізація районів на вирощуванні окремих сортів садово-городніх культур. Розвивається приміське промислове городництво і садівництво. З'являються великі сади і городи в Німеччині, Франції, Італії. В країнах Середземномор'я садівництво і городництво набирає експортного характеру.
Із зростанням міст збільшилося виробництво технічних культур. У районах з розвинутим текстильним виробництвом вирощували фабричні рослини: шафран, марену, вайду та ін. Повсюдно в Європі сіяли коноплю й льон.
У XI - XV ст. значних змін зазнало тваринництво. Якщо до кінця XIII ст. воно відігравало допоміжну роль, то в XIV - XV ст. набуло першорядного значення, особливо в районах з несприятливими кліматичними умовами для вирощування зернових. Тенденція до зростання поголів'я великої рогатої худоби у співвідношенні до дрібної стала загальним явищем. У господарствах феодалів збільшувалось поголів'я великої рогатої худоби. Селянські господарства, не маючи достатньої кількості кормів, основну увагу приділяли розведенню овець, кіз, свиней. У деяких районах Європи інтенсивно розвивалося вівчарство як постачальник сировини для суконного виробництва.
Справжній переворот у тваринництві стався з виникненням стійлово-табірного способу утримання худоби. В XIV -XV ст. табори з'явилися у найбільш розвинутих районах Європи. Велике поголів'я потребувало розвитку кормової бази. Це спонукало до осушення, вирівнювання і огородження лук. Інтенсивно тваринництво розвивалось у Нідерландах. Звідси на європейський ринок постачали м'ясо, сир, сало. Тут були виведені фрісландська і фламандська породи великої рогатої худоби. В Англії повсюдно розвивалось вівчарство, яке стає основним постачальником вовни в Європі. Вівчарство витісняє землеробство, воно зумовило аграрний переворот у XVI ст. Конкурували з Англією у виробництві вовни Іспанія та частково Німеччина.
Прогрес у сільському господарстві досягався досвідом і вмінням селян, хоч вони мали обмежені можливості для запровадження передових методів. У середні віки найуспішніше розвивалися поміщицькі господарства. Феодали експлуатували не тільки дармову силу селян, а й їхній інвентар та худобу. Залежність селян від феодала гальмувала загальне піднесення сільського господарства. Значні зрушення в Західній Європі відбулися тоді, коли перемогло парцелярне селянське господарство.
Середньовічне місто. Розвиток ремесла і торгівлі
З XI ст. в економічному житті Західної Європи почався період урбанізації - відродження римських міст (Рим, Неаполь, Париж, Генуя, Ліон, Лондон, Бонн) і утворення нових (Гамбург, Любек, Лейпціг, Магдебург), посилення їх господарського значення. Головною причиною цього було економічне піднесення, руйнування натурально-господарських форм виробництва. Вотчинне ремесло вичерпало себе, феодальний маєток не міг розвивати своїх промислових проблем. Успіхи сільського господарства зробили можливим існування населення, яке могло не займатися сільським господарством. Вотчинні ремісники переводились на оброк. Вони йшли з маєтків і селилися на перехрестях доріг, у торгових містечках, біля стін замків і монастирів. Поступово ці поселення перетворювались в міста.
Крім старих римських центрів, середньовічні торгово-промислові міста перебували під владою феодалів, які були зацікавлені в їх виникненні на своїх землях, оскільки міста і податки з них приносили немалі прибутки. Система феодальної земельної власності міцно прив'язувала торгово-промислові центри до землевласника, а самі міста певною мірою повторювали структуру феодального маєтку. Значну частину території міста займав замок з господарськими і громадськими будівлями. Феодал постійно жив у місті. При ньому перебувала значна кількість воїнів і слуг, яким роздавали земельні ділянки. Решта землі, як правило, належала церкві. Феодал ставився до міських жителів як до сільських ремісників, котрі переселилися в місто. Тому вони відбували всі феодальні повинності. В дещо кращому становищі були купці, хоч також виконували повинності.
На феодалові лежали нові обов'язки. Він повинен був захищати місто, його жителів від зазіхань інших сеньйорів або зовнішніх ворогів. У X ст. це було нелегко. Набіги норманів, арабів, угорців спустошували землі Європи. Лише добре укріплене місто могло протистояти загарбникам. У XI ст. зовнішня небезпека майже повністю зникає і феодали втрачають своє значення захисників міст. Таке становище надзвичайно загострило суперечності між міщанами і феодалами. У країнах Заходу вони вирішувалися протягом XI - XIII ст. у ході так званих комунальних революцій. В Італії великі торговельні міста добилися повного визволення вже в XI ст. Дещо пізніше на шлях боротьби за визволення стали міста Північної Франції і Німеччини. В XII - XIII ст. у багатьох містах Західної Європи утворилося чимало міст-комун або міських республік, що цілком звільнилися від сеньйорів і отримали повне самоврядування. До відання міст переходили управління й суд, збирання податків, військова повинність, догляд за міською торгівлею тощо. Серед таких республік особливо виділялися італійські міста, насамперед Венеція, Генуя і Флоренція, які захопили багато земель і стали великими купецькими державами.
Там, де феодали зберігали свою могутність, боротьба міст набувала надзвичайної гостроти й тривала іноді впродовж десятиріч. Далеко не всім містам Західної Європи вдалося звільнитися з-під руки феодалів. Більшість міст певною мірою залишалася їм підвладною і в кращому разі діставала грамоту, що визначала розмір виплат сеньйору і гарантувала громадянам особисту свободу. Такі міста називалися "вільними містами". Вони ніколи не досягали прав міста-комуни;управління й суд там залишалися в руках сеньйора, проте права та обов'язки їхніх представників - так зване "прево"- точно визначалися, щоб уберегти міське населення від зловживань.
У XIII ст. сформувалося феодальне міське "магдебурзьке право", яке встановлювало порядок виборів і функції органів міського самоврядування, суду, купецьких об'єднань, цехів, регулювало питання торгівлі, опіки, успадкування тощо.
Економічно розвинуті міста Англії, Франції та Німеччини в XI - XII ст. досягли значного розвитку. Зросло міське населення, розвиваються ремесла і торгівля. Панівне місце посідає виробництво вовняних тканин, збут яких забезпечував піднесення ремесла і торгівлі. Збагачуються купці, посилюється їх вплив.
У XII - XIII ст. у містах сформувалися ремісничі об'єднання - цехи. Середньовічний цех співзвучний із сучасним тільки за назвою. У ті часи він створювався за професійними ознаками (шевський, ковальський, кравецький, ювелірний та ін.). Цехи складалися з майстерень певного профілю. Кожний цех мав свій статут - цей документ узаконював і регламентував не тільки виробничий і духовний, а й моральний спосіб життя ремісничого колективу. В них було записано, зокрема, таке: у майстернях дозволялося працювати майстру, підмайстру, одному або двом учням. Як правило, вони жили, харчувалися в невеличкому приміщенні
Loading...

 
 

Цікаве