WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Нацистські концтабори Бухенвальд, Треблінка, Дахау, Освенцім, Заксенхаузен - Реферат

Нацистські концтабори Бухенвальд, Треблінка, Дахау, Освенцім, Заксенхаузен - Реферат

польські, чеські, грецькі та євреї з балтійських країн, з Варшави, Аушвітца й Штутхофа, а також з гетто й робочих таборів.
Вони повинні були працювати в гігантському військово-промисловому проекті, за допомогою якого режим хотів ще раз повернути хід війни. Для цього був утворений так званий мисливський штаб, з метою перевести авіапродукцію в шість бункерів під землею, щоб захистити її від бомбардувань. Організація й керівництво проектом перебувало в руках організації Тодт, яка надала замовлення самим великим фірмам. СС доставляли робочу силу. Для району Дахау повинні були побудувати в горах у Леху 3 бункери й у Мюльдорфі в Інні один бункер для військової авіапродукції МЕ 262. Із червня 1944 року в'язні були перекинені в Ландсберг-Кауферінг, де виникло 11 підтаборів, із середини серпня прибули перші в'язні в Мюльдорф, де було побудовано чотири підтабора. Усього було перекинуто близько 39 000 ув'язнених у ці два табірних комплекси. Говорять, що половина з них загинула. На всій території табірної системи Дахау не було проекту порівнянного з катастрофічно поганими умовами роботи й життя: більшість ув'язнених працювали на виробництві, часто вони повинні були багато кілометрів іти на робоче місце пішки. Робочий темп у денну й нічну зміни був убивчим. Дефіцит води сприяв спалахам хвороб. У приміщенні, де жили ув'язнені, тік дах, узимку було дуже холодно. Одяг і харчування були зовсім недостатніми, середня тривалість життя була оцінена у кілька тижнів. Литовський ув'язнений Цві Катц, що у віці 16 років прибув з Каунаса в Кауферінг, писав у своїх спогадах: "Харчування складалося з маленької робочої норми й були жахливі життєві умови. Проходило всього лише кілька тижнів, і можна було помітити жахливе явище: дивні, закутані в ковдру, повністю виснажені люди ходили по табору. Їхні тіла були настільки виснаженими, що походили на дошку. Під ковдрою можна було побачити схожі на колоду опухлі ноги, які вже неможливо не втиснути в штани, ні у взуття, і їхні запалі очі були порожні, позбавлені цілі блукаючі очі... Щоранку багато хто з них виявлялися мертвими й у тачці зі звішеними частинами тіла їх везли у вириту недалеко від табору яму". Як у Мюльдорфі, так й у Кауферинзі були відібрані хворі й діти й депортовані на смерть в Аушвітц. Пізніше хворі й поранені в'язні були переведені в табір Кауферінг IV, що був утворений як табір для хворих й вмираючих. Як у Мюльдорфі, так й у Кауферинзі були також жіночі табори. "Знищення працею" практикувалося в цих таборах до їхнього краху.
Можливо, табірний комплекс Дахау можна було в 1944 році представити у вигляді зображення трьох кіл, що накладались один на одного й взаємодіяли, але й відрізнялись один від одного:
1) головний табір, у якому безупинно погіршувалися життєві умови ув'язнених, які починаючи з літа безупинно прибували в нових транспортах із хворими й доведеними до знемоги. До кінця року спалах епідемії тифу привів до масової загибелі в'язнів. Хворі були надані своїй долі, у той час як інвалідів убивали або депортували в табір смерті. Поряд з роботою в табірному комплексі усе більше ув'язнених залучалися до робіт по прибиранню Мюнхена після бомбардувань. Вводилися нові покарання як, наприклад, горезвісний "Штебункер", збільшилися випадки відкритої страти через саботаж або спробу втечі. Розстріл 92 радянських офіцерів 4 вересня 1944 року в районі крематорію привів весь табір у стан шоку. З жовтня 1944 року велика кількість німецьких й австрійських арештантів були переміщені в штрафбатальон "Дірлевангер" на лінію фронту;
2) більшість із майже 170 підтаборів Дахау в 94 різних місцях, у яких жили й працювали ув'язнені в різних умовах. Більша частина (близько 25000) в'язнів підтаборів працювали у воєнній промисловості фірми "Мессершмідт", БМВ, "Дорнір", а також для аусбургського Міхельверке й мюнхенського фотопідприємства Агфа. Однак вони працювали також у будівельних проектах СС і на приватних підприємців;
3) обидва конгломерати підтабору Мюльдорфа й Кауферінга, які відрізнялися по своїй організаційній структурі від інших військово-промислових проектів й у яких жили й працювали практично тільки єврейські в'язні в найжахливіших умовах і із самими маленькими шансами вижити.
Наприкінці 1944 року Європа була в руїнах, а німецька сфера впливу зменшилася до вузького коридору в центрі Європи. Однак закінчення масової загибелі ув'язнених у концентраційних таборах усе ще залишалося неозорим. Для в'язнів Дахау надія вижити перемішувалася зі страхом, що вони не зможуть пережити зиму.
"Ніхто не насмілювався вголос вимовляти побоювання", писав Едмонд Міхелет. "Тільки похилі люди говорили про свої надії до різдва бути вже вдома". Австрійський лікар і психолог Віктор Франкель писав у спогадах про Кауферінг: "На тижні між Різдвом 1944 року й Новим роком 1945 року почалися небачені до цього масові смерті в таборі. На думку одного лікаря причина пояснюється не тяжкими умовами роботи, не жахливим продовольчим положенням або мінливими погодними умовами, або новими спалахами епідемій; у більшій мірі причина масових смертей була знайдена у факті, що велика кількість в'язнів віддавалася звичайно наївним надіям уже на Різдво знову опинитися дома".
Це тривало чотири місяці до звільнення ув'язнених наприкінці квітня 1945 року, протягом яких життєві умови безупинно погіршувалися. Табір був основою для постійно прибуваючих груп з інших таборів, які перед вступом союзницьких військ були катастрофічно переповнені. Продовольча ситуація продовжувала погіршуватися. Не було медикаментів. У листопаді 1944 року спалахнула епідемія тифу, від якої вже в січні 1945 року загинуло 3 000 ув'язнених, а до звільнення вона коштувала життям 15000 в'язнів табору. В останні дні квітня за наказом Г. Гіммлера почалася евакуація підтаборів і головного табору. З табору виїхав вагон з 2000 єврейських ув'язнених, а також примусово пішки рушило в південному напрямку ще 6887 в'язнів. Кожного арештанта, що не міг йти далі, розстрілювали. Група відомих заручників, серед яких був Леон Блюм, що був президентом Франції, і Франц фон Шушніг, що був канцлером Австрії, також були транспортовані на південь. Вони були передані союзникам у Тіролі 4 травня 1945 року. 27 й 28 квітня Дахау покинув персонал СС. 28 квітня група з 20-30 в'язнів Дахау разом з ув'язненими, що втекли раніше, спробували захопити ратушу міста. Загін СС, що повернувся, розстріляв шість повсталих, серед яких трьох в'язнів. Визволителі 42 й 45 піхотноїдивізії 7 армії США вступили в Дахау 29 квітня, де вони натрапили на транспортний поїзд, у якому перебувало більше тисячі мертвих, перш ніж вони добралися до близько 32000 в'язнів, що вижили. Більше тисячі мертвих лежало на території табору. Ще більше - 2000 ув'язнених померли вже в травні 1945 року. До 2002 року міжнародна служба пошуку Червоного Хреста встановило число загиблих у Дахау в кількості 32099 чоловік, до якого необхідно додати ще 40000, тому що не реєструвалися в Дахау ні ув'язнені, присуджені до смерті, ні ті, що померли в підтаборах, ні в'язні, що загинули під час евакуації, тому це число постійно зростає.

 
 

Цікаве

Загрузка...