WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Нацистські концтабори Бухенвальд, Треблінка, Дахау, Освенцім, Заксенхаузен - Реферат

Нацистські концтабори Бухенвальд, Треблінка, Дахау, Освенцім, Заксенхаузен - Реферат


Реферат на тему:
Нацистські концтабори Бухенвальд, Треблінка, Дахау, Освенцім, Заксенхаузен.
Німецькі концтабори Бухенвальд, Треблінка, Дахау, Освенцим, Заксенхаузен були потужними фабриками смерті. В Совєтському Союзі комуністичні концтабори по своїй природі та змісту були такими ж фабриками смерті, хоч без крематоріїв та газових камер. На островах ГУЛАГу був свій метод винищення жертв політичних репресій - голод.
Людський матеріал (термін головного ідеолога комуністичної партії Бухаріна) використовували до повного виснаження на тяжких фізичних роботах в кліматично суворих умовах незалежно від пори року під наглядом своїх "капо" - різного роду кримінальних злочинців. Від виконання непосильної для більшості в'язнів планової норми виробітку залежав розмір пайки хліба та кількість баланди. Виснажених фізично в'язнів переводили в спеціальні бараки або концтабори для доходяг, де вони вмирали без ніякої медичної допомоги зломлені як морально, так і фізично. Таких бараків в системі ГУЛАГу було тисячі, а концтаборів сотні і сотні
Освенцім
Вїздні ворота у концтабір (на воротах напис нім. Arbeit macht frei - праця робить вільним)
Освенц?м (нім. Auschwitz) - нацистський концтабір, що існував з кінця травня 1940 до січня 1945 у м. Освенцімі (Польща).
Створений за наказом Г.Гімлера від 24 квітня 1940.
У концтаборі водночас утримувалося 180-250 тисяч в'язнів.
За деякими даними, в концтаборі було знищено бл. 3,5 млн. чол., з них 1,2 млн. євреїв.Українських в'язнів (в основному, військовополонені) було в Освенцімі понад 15 тисяч чоловік.Частина українців були політв'язнями з Західної України, більшість з яких - члени ОУН. Значна частина з них загинула від голоду, епідемій, виснажливої праці або були страчені, в тому числі брати С.Бандери - Василь і Олександр.
Українці у таборі протестували проти поділу їх не за національною ознакою, а за громадянством (громадяни СРСР, Польщі, Чехо-Словаччини і т. д.).
3 липня 1943 українські в'язні взяли участь в загальнотабірному повстанні, але внаслідок поразки виступу майже всі загинули. В кінці 1944 року українських політичних в'язнів перемістили до концтабору в Маутгавзені-Ебензее (Австрія).
27 січня 1945 в'язнів Освенціма (близько 7650 чоловік) звільнили радянські війська.
В'язень №131396
У концтаборах в'язні не мали імен - лише номери
Офіцери одразу направили полонених до кімнати дезінфекції, де всі мали опуститися у великий чан зі смердючою рідиною. "Ми закривали ніс та рот руками і ниряли у рідину. Потім нас поголили і змусили взути дерев'яні колодки. Ходити в них було неможливо. Боліли ноги. Десь через два тижні я зняв з померлого його черевики. Згодом нас одягли в полосаті костюми, що зовсім не захищали від холоду і промаркували. Мій номер був - 131396. Виданий одяг міняли раз у кілька тижнів, а то й раз на місяць. Прати білизну нам не дозволяли, що призводило до епідемій", - розповідає Борис Галайда.
В Освенцімі близько місяця Борис Сергійович перебував у карантинному блоці. Він згадує, як щодня, по команді, в'язнів вчили знімати шапки і завмирати у якійсь позі. Згодом його перевели у корпус, де були слов'яни. В інших корпусах тримали таждиків, євреїв та людей інших національностей. Щодо євреїв, то, зазвичай, відразу після прибуття у табір, їх відправляли у газові камери. На все життя залишився у пам'яті один епізод. Прибув потяг з євреями. Німці та інші поліцаї Освенціма, серед яких також були євреї, вигружали їх з вагонів, мов якесь каміння. Штовхали, били і розстрілювали. Людей гнали прямо у газові камери без реєстрації та маркування. Вже після війни стало відомо, що прах спалених полонених використовували як добриво, або ж ним засипали прилеглі ставки та річки. Золоті зуби, які виривали у трупів, переплавляли та направляли в центральне сануправління СС...
Самому ж Борису Галайді, якщо можна так сказати, пощастило. Він потрапив до групи, яка щодня ходила на будівництво. "Нас заставляли вставати і йти на роботу вже о шостій ранку. У невеличкому сквері поруч з кухнею духовий оркестр грав марші, які мали підбадьорювати. Але було не до музики. Нас хитало від голоду. Замість сніданку давали "каву" - пів черпака смердючої рідини, пайку хліба зі шматком маргарину чи якоюсь ковбасою, не відомо з якого м'яса зробленою. Ковтнеш кави з хлібом і все. На обід баланда з капусти чи то з хліба. Ввечері знову "кава". Багато помирало. В голові була лише одна думка - де взяти їжу. Іноді хтось з місцевих, хто працювали з нами на будівництві, давав чогось перекусити. Пам'ятаю, я роздобув брукву. Лушпайки кидав на землю, а їх піднімали і їли інші. Люди були вкрай виснажені тяжкою працею та голодом. Нас часто били хлистами. Тоді, якщо день прожив - радів цьому", - каже Борис Галайда і цитує: "С хлыстом баланду раздавали, с хлыстом укладывали спать, с хлыстом с утра нас поднимали, рубцов от них не сосчитать".
За кілька місяців, у 1944-му, Галайду перевели до іншого табору смерті - Бухенвальду. Та протримавши там лише кілька місяців у карантинному блоці, перевезли у місто Нортхаузен.
У таборі Нортхаузен, який розташувався в горі на долю Бориса Галайди випали чи не найжорстокіші випробування. "Ми жили всередині гори. У ній німці розмістили підпільну лабораторію і виготовляли ракети "Фау-1". Гітлерівці планували розширити виробництво ракет. Для цього вони пробивали гору, а ми мали після вибуху розгрібали каміння. Часто серед каміння ми знаходили трупи. А уявляєте, скільки пилу після вибуху осідало на нас. І ми ним дихали. Спали не роздягаючись, на камінні. Ці часи були найжахливішими за все пережите", - згадує ветеран.
Визволення
Обличчя фашизму Борис Галайда бачив на власні очі
У березні 1945-го в'язнів вирішили вивезти з концтабору. "Нас посадили у відкриті вагони, дали півбуханця хліба і повезли до Німеччини. По дорозі потяг почали обстрілювати літаки. Полонені плигали з вагонів і тікали. Німці стріляли по втікачах. Я також плигнув і... побачив перед собою німця, який вже цілився у мене. Яким дивом я від тієї кулі втік не розумію. Вдалося сховатися за колесами вагонів. А через деякий час я та ще троє колишніх полонених зустріли радянські війська. Мене обмундирували і призвали до війська. В останні дні війни отримав поранення. Куля пройшла навиліт, через голову, від вуха до вуха. Проте вже другого травня я був у Берліні, де і закінчив війну", - закінчує свою розповідь Борис Галайда.
Потім була служба у групі радянських військ в Німеччині, а у 1951 році ветеран повернувся у Кременчук. Працював на заводі імені Сталіна (тепер "Кредмаш"), на Казі, колісному, дослідно-експерементальному механічному заводах.
27 січня 2005 року він разом з кременчужанином Володимиром Кушніренко знову побував у Освенцімі на урочистостях з нагоди 60-ї річниці визволення в'язнів табору. Коштами на поїздку допомогли міський голова Микола Глухов, депутат міськради Валентин Бойко та керівництво ЗАТ "Нафтохімік". "Я знову побачив крематорії,газові камери, ставок з прахом спалених полонених, деякі корпуси та головні ворота табору з написом "Праця дає волю"...
Спогади про Освенцім навіяли Борису Галайді
Loading...

 
 

Цікаве