WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Юзеф Пілсудський - Реферат

Юзеф Пілсудський - Реферат

земляків-литовців увійти хоч у якусь федерацію чи конфедерацію з Польщею. Більше того, 1920 року литовські війська воювали проти поляків у союзі з більшовиками. Генерал Людвік Желіговський, такий самий литвин, як і Пілсудський, восени 1920 року формально вийшовши з польської служби, захопив із своїми "добровольцями" Вільнюс і Віленщину, більшість населення яких складали зпольщені литвини. Було створено квазідержавне утворення - "Центральну Литву" (щось на кшталт "Молдавської" Придністровської республіки). Три роки Пілсудський умовляв литовців повернутися в
"обійми польського брата" і отримати назад свою старовинну столицю взамін за "союз". Але литовці ніяк не згоджувалися з втратою незалежності. Тоді Віленщину було приєднано до Польщі, у складі якої вона й перебувала до 1939 року, а "невдячні брати-литовці стали для пілсудчиків чи не страшнішим ворогом, ніж росіяни разом з німцями.
Може, це все й стало основною причиною того, що у 1923 році Пілсудський зрікся всіх державних посад і влади та відправився у добровільне заслання в містечко Сулеювек під Варшавою.
Санація
та пацифікація
Після дводенних боїв у Варшаві 12-13 травня 1926 року пілсудчики зламали опір військ, що залишалися вірними законному демократичному урядові, і привели до влади свого вождя та кумира. Режим всевладдя Пілсудського існував у Польщі до самої його смерті у 1935 році, а фактично навіть довше, позаяк аж до чорного вересня 1939-го всю повноту влади в країні збе-рігали пілсудчики. "Пілсудський іде з демократією, і демократія приходить з Пілсудським", - стверджували прибічники коменданта. Це, звичайно, абсолютно не відповідало дійсності. Створений під демократичними гаслами санації (оздоровлення) суспільства, боротьби з корупцією та захисту прав знедолених верств населення, режим насправді нічого спільного з демократією не мав.
З дев'яти років своєї практично необмеженої влади Пілсудський лише 25 місяців був прем'єром, принципово не бажав боротися за президентство. Більше того, перший маршал республіки у 1928 році відмовився і від прем'єрства, формально залишившися лише... генеральним інспектором збройних сил. Якщо спершу якісь демократичні умовності зберігалися, то 1930 року було розігнано сейм і проведено масові арешти всіх політичних опонентів Пілсудського. Втім, арешти почалися ще раніше. Так, відразу після травневого заколоту 1926 року (перепрошую, революції) за сфабрикованими звинуваченнями у фінансових махінаціях було заарештовано генерала Розвадовського, який, нагадаємо, командував польськими військами під Варшавою у 1920 році. Через півроку генерал вийшов із в'язниці, але незабаром помер при загадкових обставинах. Подейкують, що його отруїли. Але роз-слідування так ніхто ніколи і не проводив. Підживлювала ці чутки та дріб'язкова послідовність, з якою Пілсудський знищував (принаймні політично) усіх тих, хто міг суперничати з ним у популярності, претендував на лідерство в польському націонал-патріотичному таборі. Пілсудський дуже любив легенду про себе, як про батька незалежності і єдиного творця держави, і робив усе, щоб розбудувати і закріпити її. Він намагався поставити себе вище за будь-які державні посади, не кажучи вже про політичні партії, стати таким собі батьком, чи навіть дідом нації. Не випадково, що прізвисько Дзядек, Дідусь, дуже часто вживалося на сторінках проурядової преси, і Пілсудський нічого проти такої фамільярності не мав.
Створений Пілсудським санаційний режим з позицій сьогодення не може викликати жодного захвату. Фактично всю владу було зосереджено в руках одного-єдиного клану - колишніх легіонерів та пеовяків. За екзальтованою патріотичною риторикою пілсудчиків у багатьох випадках крилася кричуща некомпетентність, а дуже часто і корупція, під гаслами боротьби з якою вони і прийшли до влади.
Пілсудський за його власними словами абсолютно не розу-мівся на економіці і намагався не втручатися в ці питання.Тому політику пілсудчиків у цій сфері важко назвати ефективною. Досить зауважити, що аж до кінця існування Другої польської республіки у 1939 році так і не було досягнуто рівня промислового виробництва, який існував на цих землях у 1913 році.
Проте найбільші історичні претензії українці можуть пред'я-вити Пілсудському за його національну політику. Однією з підвалин санації була так звана пацифікація (умиротворення) національних околиць, перш за все українських земель. Мабуть, немає потреби переповідати широко відомі факти переслідування та утисків польською владою української культури, громадської активності, навіть православної церкви. Зауважимо тільки, що крилатий вираз "Чоботи найкраще чистити українською кров'ю" належить не Юзефові Пілсудському, а одному з пілсудчиків, який на практиці реалізовував політику пацифікації свого "коханого вождя". Залишається лише загадкою, як Пілсудський міг розраховувати на якусь співпрацю з українцями (хай не галичанами, а наддніпрянцями) у майбутньому. Чи він уже тоді не сподівався на реалізацію своїх федералістських планів?
Загалом, складається враження, що все, чи майже все, що було в Польщі з кінця 20-х - до кінця 30-х років доброго, існувало і творилося не завдяки, а всупереч правлячому режимові.
Щоправда слід зауважити, що в останні роки свого життя Пілсудський багато хворів, дуже постарів і не завжди був здатний займатися державними справами.
Життя після смерті
Юзеф Пілсудський помер 25 травня 1935 року. І Польща пережила тоді шок, який можна порівняти лише із шоком, який пережила Радянська Росія на 11 років раніше, коли помер Ленін.
Спадкоємцем Пілсудського на посаді генерального інспектора польських збройних сил, а фактично диктатором Польщі став Ридз-Смігли.
А ще через чотири роки у вересні 1939-го, вся споруда, яку з такою упертістю та старанністю зводив Пілсудський, завалилася. Протягом кількох тижнів Гітлер та Сталін розгромили виплекану Дзядеком армію і поділили його державу.
А проте фундамент виявився надзвичайно міцним. Польща Пілсудського далеко не була взірцевим суспільством. Та переконаність у абсолютній цінності власної незалежної держави увійшла в кров переважної більшості поляків саме за два десятиріччя існування "міжвоєнної", як кажуть наші західні сусіди, Польщі. І підважити цю переконаність не змогли ані п'ять з половиною років нацистської окупації, ані 45 років правління залежного від Москви режиму польських комуністів. Чи справді "змартвих встанє" Польщі у 1918 році - в першу чергу заслуга Пілсудського?Однозначної відповіді на це питання не може дати ніхто. Але, зрештою, нині це вже не так і важливо. Пілсудський нерозривно пов'язав своє ім'я у свідомості більшості поляків з відбудовою незалежності, зі створенням польської держави. Він вчасно народився, вчасно діяв - Польща на початку ХХ сторіччя потребувала саме такого діяча, і навіть вчасно помер - доживши до 1939 року маршал мав би потім чималі клопоти із своїм посмертним іміджем. "Пілсудський здобув собі таку славу, яка у Польщі напевно вже не випаде нікому протягом наступної пари століть", - стверджує політолог та історик Мєчислав Прушинський. Згодимося.
Loading...

 
 

Цікаве