WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Юзеф Пілсудський - Реферат

Юзеф Пілсудський - Реферат

потрапили на Поділлі у так званий "трикутник смерті". Вони були затиснуті між червоними росіянами Леніна та Троцького на північному сході, білими росіянами Денікіна на південному сході та поляками на заході. Смерть заглядала в очі. І не лише людям - усій щойно народженій державі. Отож, головний отаман Симон Петлюра просто мусив або ж згодитися на запропонований Пілсудським союз, або фактично капітулювати перед більшовиками, як зробили тоді чи через рік-два Володимир Винниченко і Михайло Грушевський. Рішення це виглядало вкрай болючим. Польська шляхта була історичним ворогом українського народу. Кривавилася свіжа рана ЗУНР - саме в цей час пілсудчики розпинали українську Східну Галичину. Але все ж Петлюра згодився на мир і союз, визнавши українсько-польським кордоном майбутній кордон радянсько-польський. Слід зазначити, що при цьому Пілсудський отримував менше земель, аніж йому запропонував Ленін і на додачу ще й війну з величезною Росією. Наддніпрянці ж фактично кидали напризволяще в біді своїх братів-галичан. Та Петлюра вирішив використати останній шанс зберегти державу - у союзі з поляками. Спробував. Не судилося.
На світанку 25 квітня 1920 року польські і українські війська перейшли в наступ по всьому українському фронту, а вже 6 травня практично без опору більшовицькі армії залишили Київ.
9 травня генерал Ридз-Смігли приймав на Хрещатику "парад переможців-визволителів". Скільки захвату це викликало у поляків тоді і пізніше! Лише один учасник того блискучого параду ротмістр Тадеуш Махальський охарактеризував його як грубу політичну помилку: "Український народ, що бачив у своїй столиці чужого генерала з польським військом замість Петлюри на чолі власних військ, не усвідомлював цього акту як визволення, а швидше як різновид нової окупації. Отож українці замість ентузіазму і радості зберігали понуре мовчання і замість того, щоб схопитися за зброю на захист отриманої свободи, залишалися пасивними глядачами". Може, саме тому ситуація змінилася блискавично. Вже 26 травня радянські війська перейшли в контрнаступ спершу в Україні, а тоді в Білорусі, а через два з половиною місяці поляки втратили не лише Київ, Мінськ та Вільнюс, а й побачили ворога за 13 кілометрів від Варшави. Над самим існуванням відродженої польської держави нависла смертельна небезпека. В окупованому Білостоці було створено Польський революційний комітет - зародок уряду Радянської Польщі, а командувач Західним фронтом Тухачевський відверто заявив у наказі своїм військам, що вони "через труп білопанської Польщі понесуть на своїх багнетах вогонь світової революції на Захід Європи". У польському таборі панувала паніка. Багато хто тікав з Варшави на захід, сейм намагався домовитися з більшовиками про мир чи перемир'я на будь-яких умовах. Але тепер уже в Москві не хотіли миру. Здавалося, що ліквідація польської держави і приєднання Польщі до "братської сім'ї радянських республік" - справа кількох тижнів.
І тут сталося "чудо на Віслі". У серпневій битві під Варшавою радянські війська зазнали нищівної поразки і змушені були відступити. Звичайно ж, головною причиною "чуда" став пат-ріотичний підйом польського народу. Лише за липень 1920 року до Війська Польського зголосилося понад 150 тисяч добровольців. Проте міф, створений пілсудчиками і самим Пілсудським, стверджує, що виграв цю "битву за Польщу" він і тільки він. Польські історики вже цілком документально довели, що план битви розробляв не стільки Пілсудський, скільки генерали Розвадовський і Соснковський та французький радник Вейган. А під час вирішальних боїв загальне командування польськими військами здійснював зовсім не Пілсудський, а той же Розвадовський, Галлер та Сікорський. Напередодні польського контрнаступу Пілсудський вирішив особисто очолити ударну групу, яка мала завдати контрудару по ар-міях Тухачевського з півдня, з-за річки Вепш. Але по цих військах у свою чергу ударила I кінна армія Будьонного, і вплинути на результат битви під Варшавою угруповання на чолі з Пілсудським просто... не встигло. Тухачевського було розгромлено без них. Це чи не єдиний випадок у новітній військовій історії, коли у вирішальний момент верховний головнокомандувач фактично добровільно відмовився від цього командування для того, щоб очолити якусь частину військ, яка, до того ж, як з'ясувалося, діяла на другорядному напрямку.
І втім, без Пілсудського не було б перемоги під Варшавою, хоча б тому, що не було б самої ... Варшавської битви. На початку серпня багато хто з вищого військового і цивільного керівництва країни вважав, що слід без бою залишити Варшаву і відступати на Захід до колишньої пруської Польщі, кордони якої більшовики нібито не зважаться перейти. Авторитетний генерал Ройя вимагав від уряду змістити Пілсудського, випустити з в'язниць польських комуністів і намагатися через них домовитися з Москвою. Про що? Про умови капітуляції? Тільки залізна воля і авторитет Пілсудьского вберегли все від розпаду.
Потім були ще перемоги над більшовиками на Німані. Але 18 жовтня варшавський сейм уклав перемир'я з Москвою, а 18 березня 1921 року і мирний договір у Ризі. Те, що мир, якого якомога скоріше прагнули і Москва, і Варшава, було укладено лише через п'ять місяців, викликано перш за все протидією Пілсудського. За свідченнями одного з його соратників Медзінського, він "ще шукав можливості продовження війни далі, вже не стільки для короткострокової польської оборонної політики, скільки для реалізації договору з Петлюрою і звільнення від більшовицької влади земель наддніпрянської України". Але вся Польща
об'єдналася проти нього. Країна була змучена шестирічною війною, федералістські плани Пілсудського видавалися химерою, а польська мирна делегація, складена з його політичних противників, чинила всі зусилля, щоб нову лінію кордону було проведено не надто далеко на сході - у сеймі просто не хотіли, щоб підданими Польщі стало забагато українців та білорусів. Головною ж умовою радянської делегації було, щоб поляки відмовилися від підтримки незалежності України. Після того, як польська делегація згодилася з цим, проблем практично не було.
Варшавська влада розірвала договір з Петлюрою. Проте Пілсудський усе ще не хотів визнати своєї поразки. Вже після перемир'я 12 польських кавале-рійських полків здійснили рейд на Коростень, з тим, щоб допомогти трьом петлюрівським дивізіям під проводом Омеляновича-Павленка закріпитися на Поділлі. Всіляко підтримували пілсудчики і похід військ Тютюнника на Радянську Україну в жовтні 1921 року. Настільки, що Рада Міністрів навіть намагалася розпустити "Двуйку" - другий відділ генштабу, який займався розвідкою таконтррозвідкою - за дії, спрямовані проти мирної політики держави". Проте обидва ці походи закінчилися нищівними поразками. Той, хто зміг пробитися назад на польську територію, був інтернований.
Пілсудський завжди був переконаний, що війну 1920 року не було доведено до логічного кінця. Через 15 років, за місяць до смерті, звірявся своєму ад'ютантові: "Я програв своє життя. Мені не вдалося створити вільну від росіян Україну".
Ще одним болючим розчаруванням для Пілсудського стало категоричне небажання його
Loading...

 
 

Цікаве