WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Юзеф Пілсудський - Реферат

Юзеф Пілсудський - Реферат

навіть бути джерелом якихось антиавстрійських виступів. Відтак, національні легіони в австрійського штабу були немовби пасинками - їм давали найгірше озброєння, ставили на найнебезпечніші місця в бою, тощо. І хоча Пілсудському вдалося "виторгувати" у австрійців польського орла на кашкети своїх легіонерів, на рукавах вони змушені були носити жовто-чорну пов'язку - кольори Габсбургів. Пілсудському не вдалося отримати загального командування над усіма польськими легіонами. Формально він командував лише I бригадою. Проте для всіх легіонерів він був "коханим комендантом". І кожному з них передавалася непохитна віра Пілсудського, що легіонери проливають свою і чужу кров не заради чужого цісаря, а за власну батьківщину.
Легіони хоробро билися на фронті. Паралельно з цим Пілсудський створив з легіонерів і цивільних ПОВ - Польську військову організацію. Прикриттям перед австрійцями для неї була диверсійно-розвідувальна діяльність в російському тилу. Насправді ж "пеовяки" - еліта пілсудчиків, ті, кому комендант беззастережно вірив і перед ким не приховував, що в будь-який слушний момент він готовий повернути зброю і проти австрійців. Коли визнає, що це буде в інтересах Польщі.
У 1916 році явне небажання Пілсудського та легіонерів тягати каштани з вогню для Франца-Йосипа та Вільгельма II стало очевидним. Польські легіони було роззброєно і інтерновано, а самого Пілсудського ув'язнено в тюрмі німецького міста Магдебург. Проте було вже пізно. Пілсудський встиг викувати кадри обстріляних військових - патріотів, об'єднаних в єдину, хоч і таємну організацію.
Чудо "змартвихвстаня" і драма 1920-го
Понад сторіччя Польщі не було. Понад сторіччя поляки сподівалися на її відродження, а потім і вірити багато хто перестав. І у листопаді 1918-го, після революції в Німеччині, після краху Австро-Угорщини, Польща встала з мертвих.
Якби Юзеф помер немовлям або ж російський солдат-конвоїр застрелив сибірського засланця, Польща, мабуть, усе ж відродилася б і вижила як держава. Бо це було спричинено багатьма геополітичними, економічними, со-ціальними, національними обставинами. А може, й ні. Бо другого такого Пілсудського, який би з такою упертістю, послідовністю, а головне вірою, йшов до досягнення цієї мети, не було.
На Різдво 1918 року у Варшаві ходив жарт: "Яка країна найбільша в Європі?" - "Польща. Бо вона не має кордонів ні на Сході, ні на Заході, ні на Півночі". В кожному жарті є частка правди. Щойно виникнувши, польська держава відразу ж в'язалася в цілу низку збройних конфліктів: з німцями - за Познань і Верхню Сілезію, з чехами - за Тешинську Сілезію, з українцями - за Львів і усю Східну Галичину, з литовцями - за Вільнюс, з більшовиками - за Волинь і Білорусь.
Історія українсько-польської війни 1919 року достатньо відома. Українці в цій партії "грали білими" - на відміну від польських легіонів корпус Укра-їнських січових стрільців авст-рійської армії не було розпущено. І восени 1918 року лише українці мали в Східній Галичині організовану військову силу. Але використати цю перевагу повною мірою ми не змогли. Героїзм і завзяття стрільців та молодших старшин нівелювалися нерішучістю та непослідовністю вищого державного та військового керівництва ЗУНР. Коли справи на фронті стали зовсім кепськими, Євген Петрушевич отримав титул "диктатора Західної Української Народної Республіки". Це було зроблено явно за прикладом сусідів - ворогів - за кілька місяців перед тим Юзеф Пілсудський став "Тимчасовим начальником Держави Польської". "Диктатор" - це, мабуть, ще більш круто, аніж "начальник держави". Але ж якби залізна воля до перемоги, твердість та стратегічний талант визначалися тим, який титул ти носиш! Знову ж, співвідношення сил, міжнародна ситуація і ще сотня об'єктивних причин. Але хтозна, як би воно все закінчилося, якби галичани 1919 року мали вождя масштабу Пілсудського.
Ще не відгриміли останні залпи українсько-польської війни в Галичині, а перший маршал Польської Республіки вже думав про союз з... українцями. Ні, не з галичанами, а з наддніпрянцями.
Начальник відродженої держави був переконаний тоді (і з цим переконанням помер через півтора десятка літ), що остаточне звільнення Польщі від Росії можливе лише за умови, що вільною буде і Україна. "Польща, яку ми створили, затиснута між Німеччиною та Росією, може існувати лише за винятково сприятливої історичної кон'юнктури", казав він незадовго до смерті.
Пілсудський ще 1903 року уявляв собі майбутнє звільненої від влади царя своєї батьківщини як федерацію Польщі, Литви та "Русі" (під якою він розумів Україну). У 1919 році його "федералістські" плани були ще ширшими. Він уявляв собі тісний союз усіх колишніх європейських колоній Росії - від Фінляндії аж до Грузії. Звичайно ж, центральне місце у цьому союзі мала посідати Польща. І Литва - мала батьківщина Пілсудського. Але вся конструкція в його очах втрачала сенс, якщо від російського панування не буде звільнено Україну. За 70 років до Збігнєва Бжезинського Юзеф Пілсудський стверджував, що Росія перестане бути імперією і загрожувати безпеці сусідніх країн і цілого світу тільки за умови, якщо з-під її влади буде вирвано Україну.
Наприкінці літа - на початку осені 1919 року Пілсудський, можливо, врятував... Радянську владу. Всі збройні конфлікти - і з українцями, і з німцями, і з чехами, і з литовцями було вже виграно або ж "спущено на гальмах". А над червоною Москвою нависла страшна загроза - наступ Добровольчої армії Денікіна. Польські ж війська, які через півроку самотужки на рівних боролися із Червоною Армією, безчинно спостерігали за вирішальною сутичкою з Білорусі і Волині. І як не просили, молили, наказували, погрожували керівники країн Антанти (безвільною маріонеткою яких за твердженнями комуністичної пропаганди нібито був Пілсудський), польські "жолнєжи" з місця не зрушили. Пілсудський пізніше відверто писав, що у випадку перемоги білогвардійців і реставрації царської імперії, не могло бути й мови про вільну Україну, Балтію. Та й Польща могла в ліпшому випадку розраховувати на "етнічний кордон" (який згодом отримав назву лінії Керзона і став реальністю після Другої світової), а то й бути змушеною до якоїсь "федерації" з Росією. Відтак маршал почекав, доки денікінців буде розгромлено, і... виступив у похід сам.
Тогочасний міністр військових справ і один з найближчих соратників Пілсудського генерал Соснковський вважав, що у січні 1920 року "польсько-російська війна фактично вже була завершена, оскільки мирні умови, запропоновані росіянами, були кращі за ті, яких ми прагнули". Справді, польський сейм тоді вирішив обстоювати кордони, які зрештою і розділили Польщу і Радянську Росію у 1921 році і проіснували до 1939-го. А Ленін, який будь-що прагнув мирної передишки іперегрупування сил перед новим етапом світової революції, запропонував полякам "міні-Брест" - на додачу до тих земель, які вони таки отримали, ще нинішні Хмельницьку, Мінську, та частину Житомирської областей. "А військо наше було бідне, і країна зруйнована, - продовжує Соснковський. - Однак Пілсудський пішов на Україну".
У вересні 1919 року війська української Директорії
Loading...

 
 

Цікаве