WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Царство Стефана Душана (IX - першій половині XV ст.) - Реферат

Царство Стефана Душана (IX - першій половині XV ст.) - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Царство Стефана Душана
(IX - першій половині XV ст.)
Мілутин проявив себе як видатний державний діяч. Завдяки його політичному талантові Сербія наприкінці XIII - на початку XIV ст. здобула чимало великих успіхів, перетворившись урешті-решт на найпотужнішу силу на Волконському півострові. Збільшилася територія країни, процвітали економіка та культура, було збудовано багато нових церков і монастирів. Доба Мілутина значною мірою підготувала розквіт середньовічної Сербської держави, що його зазвичай пов'язують з епохою царя Душана.
Душан успадкував сербський престол від свого батька Стефана, котрий правив під ім'ям Уроша Ш й увійшов в історію головним чином як засновник монастиря Дечани. Уроша Ш сербські історики називають найтрагічнішою постаттю серед усіх Неманичів. Останньою з подій, що дала підстави для такої характеристики, стала боротьба за владу з власним сином, яка тривала протягом 1330-1331 рр. і закінчилася поразкою батька.
Сербія в період правління Стефана Душана
1 - орієнтовні кордони; 2 - кордони держави Стефана Душана
Під час правління Душана середньовічна Сербія сягнула вершин свого розвитку: Болгарія повністю залежала від його волі, Візантія шукала у нього підтримки, Венеція тішилася дружбою з ним. Територія Сербської держави збільшилася майже вдвоє; коли в 1346р. Душан проголосив себе "царем сербів і греків", то мав для цього всі підстави. Незадовго перед тим, у жовтні 1345 р., Душан, захопивши місто Серез, яке вважалося найзначнішим центром на території від Салонік до Константинополя, писав у листі до венеціанського дожа, що став "володарем майже цілого Царства Ромейського". Ідея перетворення Сербії на імперію - наступницю Візантії - не давала спокою сербському царю. Останні десять років свого життя Душан наполегливо готувався до походу на Константинополь, захоплення якого мало остаточно втілити в життя його амбітні плани.
За часів царя Душана серби зберігали свій традиційний соціально-економічний устрій, основу якого становили дві інституції - громада й задруга, перша з яких була специфічною національною формою організації суспільного життя, а друга - формою організації господарської діяльності.
Сербська громада мала яскраво виражений патріархальний характер. Заснована на родинних зв'язках між усіма її членами, вона базувалася головним чином на виховуванні з дитинства покірності "старійшині", в ролі якого, зазвичай, виступав найстарший чоловік. Влада "старійшини" поширювалася на всі, навіть найінтимніші, сфери життя. Готовність членів громади в усьому слухатися "старійшину" ґрунтувалася не так на примусовості, як на беззастережному визнанні авторитету й майже підсвідомій любові до нього.
"Старійшина" громади найчастіше керував і задругою. Він був зобов'язаний дбати про оптимальне з погляду спільного економічного інтересу забезпечення всіх ділянок господарської діяльності, яка була досить різноплановою, оскільки задруга в сербів самостійно виробляла практично все, в чому в неї виникала потреба. Купувалися тільки сіль, металеві знаряддя праці та частина посуду. Майно в задрузі вважалося власністю всіх її учасників, але не могло передаватися комусь із членів задруги, якщо той зпевної причини виходив з неї.
Рівень життя населення в державі царя Душана не був високий. За свідченням сучасників, великих міст у країні не існувало, в населених пунктах будівлі споруджували з дерева, а не з каменю, що також свідчило про бідність як простого люду, так і можновладців. У країні виробляли багато вина, олії та м'яса, що давало змогу населенню не голодувати, але й не давало великих прибутків. Найбільшу економічну вигоду приносили численні копальні золота й срібла, вироби з яких мали традиційний попит у Душанових сусідів, зокрема в дубровчан і візантійців.
Протягом XII-XIV ст. у сербів тривав процес становлення феодальних відносин. Замість рівноправності всіх щодо землі як основної цінності та знарядь праці встановлюються відносини залежності селянина від світського й церковного панства. Усередині XIV ст. ці відносини остаточно закріпив юридичний документ під назвою "Законник " - перший звід правил і норм суспільного життя у південних слов'ян і один з перших подібних зводів у Європі.
"Законник " царя Душана прийнято 21 травня 1349р. після досить тривалої і ретельної підготовчої роботи, у 1354 р. до його тексту внесено доповнення. Перша частина, що складається з 135 статей, містить здебільшого положення, які регламентують державно-правову й адміністративну сфери, тоді як друга, менша за обсягом, не має цілісного характеру і є доповненням до першої, зумовленим, очевидно, суто практичними потребами.
Головне завдання "Законника" полягало в зміцненні царської влади і в забезпеченні її незалежності від волі правителів окремих областей. З прийняттям цього документа Сербія стала державою, у якій законність формально не залежала від волі монарха, хоча в практичному житті далеко не всі положення "Законника" виконувалися повною мірою.
Несподівана смерть Душана у грудні 1355 р., в розквіті сил (він народився 1308 р.) і в зеніті слави, докорінно змінила ситуацію як усередині країни, так і поза її межами. Свого часу Душан поділив Сербське царство на 10 намісництв, кожним з яких керував окремий правитель, що визнавав як де-юре, так і де-факто зверхність царя. Уся владна структура трималася на авторитеті верховного державця і виявилася абсолютно недієздатною в ситуації, коли його не стало. Після смерті Душана сербський трон посів його син Урош V. Скориставшися слабкістю нового царя, а також ситуацією, що склалася в регіоні з появою тут турків-османів, намісники розпочали боротьбу проти Уроша V. Вони швидко домоглися посилення власної ролі з одночасним ослабленням центральної влади, що фактично означало ліквідацію єдиної Сербської держави.
ЛІТЕРАТУРА
Дринов М. Заселение Балканского полуострова славянами. Москва, 1873.
История Югославии: В 2 т. Москва, 1963. Т. 1.
История южных и западных славян. Курс лекций. Москва, 1979.
История южных и западных славян: В 2 т. Москва, 1998. Т. 1.
Качановский Б. История Сербии с половины XIV - до конца XV в. Киев, 1899.
Попов Н. Россия и Сербия. Москва, 1869.
Флоринский Т. Д. Памятники законодательной деятельности Душана - Царя Сербов и Греков. Киев, 1883.
Loading...

 
 

Цікаве