WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Хорватсько-Угорський договір 1868 р. Наступ реакції - Реферат

Хорватсько-Угорський договір 1868 р. Наступ реакції - Реферат

Сабору.
Територія королівства адміністративно поділялася на 8 жупаній, кожну з яких очолював великий жупан. Сабор мав делегувати 40 депутатів до нижньої і трьох до верхньої палати угорського сейму. Право на членство у верхній палаті здобували також 18 представників вищого хорватсько-славонського дворянства - "магнати" (князі, графи, барони). Передбачалася участь 12 хорватських депутатів у складі угорської делегації до центрального парламенту у Відні.
55 % державних прибутків Хорватії мало передаватися до Будапешта, 45 % залишалося на потреби хорватів з уточненням, що ця сума не могла бути меншою за 2,5 млн. гульденів.
У Кабінеті міністрів Угорщини запроваджувалася спеціальна посада міністра у справах Триєдиного королівства. Офіційною мовою в Королівстві проголошувалася хорватська, що, безумовно, було важливою перемогою хорватів у боротьбі за національні права, проте не знімало всіх проблем і не пом'якшувало гостроти загального невдоволення, що запанувало на хорватських теренах після підписання договору 1868 р.
Це невдоволення пояснювалося тим, що для всіх у Хорватії договір став документом, котрий перекреслював прагнення як мінімум двох поколінь борців за національне відродження. Він об'єктивно відкидав хорватів на багато років назад.
Продовжуючи діяльність, спрямовану на мадяризацію хорватських земель, угорці намагалися нейтралізувати невдоволення населення та політичної еліти за допомогою легальних методів - запроваджуючи нові закони, якими надавалися певні поступки в не дуже принципових питаннях.
У 1873 р. до хорватсько-угорського договору внесено низку змін і доповнень: кількість хорватських депутатів у мадярському парламентізбільшено, а мінімальний обсяг хорватського бюджету визначено в розмірі 3,5 млн. гульденів. Крім того, баном Хорватії призначено І. Мажуранича, котрий мав у своїх земляків великий авторитет. За задумом Відня та Будапешта, він міг значною мірою посприяти нормалізації стану справ у Королівстві.
Нормалізації досягти не вдалося, і в 1880 р. Мажуранич пішов у відставку. Політика мадяризації хорватів тривала й навіть посилилась, особливо після того, як у 1883 р. баном призначено представника радикально налаштованих угорських націоналістів - К. Хедерварі, який залишався на цій посаді до 1903 р.
Урядування Хедерварі характеризувалося постійним політичним, економічним та культурним тиском, мета якого полягала в подоланні опору національна свідомих сил, денаціоналізації та мадяризації хорватських земель, перетворенні їх на звичайні угорські провінції. Інструментами такої політики виступали свавілля й насильство під час виборів, політичні утиски інакодумців, цензура тощо.
Політичні репресії застосовувались насамперед до найвизначніших діячів хорватського національного руху, в тому числі - до лідерів політичних партій. У 1885 р. ув'язнено А. Старчевича; в 1888 р. Ю. Штроссмайєр одержав від імператора догану за те, що надіслав до Києва вітальну телеграму з нагоди святкування 900-річчя хрещення Русі.
Методи залякування та політичного шантажу дали змогу Хедерварі зруйнувати єдність найбільшої хорватської політичної партії - Народної. Частина її членів перейшла на бік "мадяронів", котрі перетворились на офіційно визнану урядову партію. У такій ситуації прогресивна частина хорватського суспільства згуртувалася навколо Партії права, яка й надалі обстоювала хорватські національні інтереси й намагалася парламентськими методами протистояти діям бана та його оточення, їй це, щоправда, практично не вдавалося.
В умовах постійного погіршення загальної політичної ситуації в Хорватії тривали економічні та соціальні перетворення, зумовлені скасуванням феодальних відносин і становленням капіталізму. Відбувалося соціальне розшарування суспільства та перерозподіл національного багатства на користь буржуазії. Характерною особливістю останньої третини століття стала масова еміграція до Америки, яка в більшості випадків мала економічний характер.
Наприкінці XIX ст. Хорватія залишалася слаборозвиненою, переважно аграрною країною. Майже 80 % населення жило з сільського господарства, тоді як у діяльності, пов'язаній з високим інтелектуальним потенціалом - медицині, праві, інженерних роботах, - брали участь здебільшого іноземці. У країні фактично панувало всевладдя бюрократії, багато чиновницьких посад обіймали угорці та німці, які навіть не володіли мовою місцевого населення. Промисловість розвивалася низькими темпами, так само, як і торгівля, що практично цілком опинилася в руках іноземців - німців, угорців, італійців. Хорватська залізниця належала Угорщині.
ЛІТЕРАТУРА
1. Австро-Венгрия. Опит многонационального государства. Москва, 1955.
2. Балканы в конце XIX - начале XX века. Очерки становления национальных государств и политической структуры в Юго-Восточной Европе. Москва, 1991.
3. История Югославии: В 2 т. Москва, 1963. Т. 1.
4. История южных и западных славян: В 2 т. Москва, 1998. Т. 1.
5. Лещиловская Й. Й. Иллиризм. К истории хорватского национального возрождения. Москва, 1968.
6. Лещиловская Й. Й. Общественно-политическая борьба в Хорватии, 1848-1849. Москва, 1977.
7. На путях к Югославии. Москва, 1997.
8. Фрейдзон В. Й. Борьба хорватского народа за национальную свободу. Москва, 1970.
Loading...

 
 

Цікаве