WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Хорватсько-Угорський договір 1868 р. Наступ реакції - Реферат

Хорватсько-Угорський договір 1868 р. Наступ реакції - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Хорватсько-Угорський договір
1868 р. Наступ реакції
В імперії Габсбургів після революції 1848-1849 рр. розпочалася доба політичної реакції. Імператором став молодий франц Йосиф, початок правління якого ознаменувався десятиліттям (1850-1860 рр.) найжорстокішого абсолютизму. Хорвати ці зміни відчули найпершими, причому дуже болісно: було скасовано всі прогресивні інституції, що виникли на хвилі революційного піднесення; закрито багато періодичних видань; обмежено свободу слова; заборонено хорватський трикольоровий прапор. У школах та органах влади всіх рівнів запроваджувалася німецька мова. До Хорватії введено частини австрійської жандармерії.
З погляду адміністративного підпорядкування Хорватію та Славонію було відокремлено від Угорщини, й вони дістали статус самостійної частини імперської "корони". Хорватам повернули місто Рієку.
Австрійський уряд не відновлював феодальні відносини, але спеціальним імператорським "патентом" (указом) 1854 р. передбачав відшкодування дворянству збитків, яких воно зазнало внаслідок звільнення селян і втрати маєтків. Це відшкодування мало фінансуватися за рахунок селянства, котре, згідно з указом, зобов'язувалося сплачувати колишнім господарям вартість одержаної землі.
У 1853 р. Л. Гай, який тоді потрапив у дуже скрутну ситуацію, мусив продати колишній орган іллірійського руху - "Народну газету", символ хорватського національного відродження, - австрійському урядові. Газета видавалася і згодом, але під іншою назвою: "Імператорська офіційна народна газе-зета". Перемога абсолютистського центру здавалася цілковитою й остаточною.
Період абсолютизму в Австрії скінчився внаслідок поразок імператорських військ в Італії під Маджентою й Сольферино в 1860 р. Народи Ґабсбурзької монархії знову отримали деякі права та свободи. Хорвати нарешті здобули власні органи адміністративного самоврядування, незалежні від угорських. Проте, згідно з ухваленою в лютому 1861 р. конституцією країни, обмежувалися права регіональних парламентів - у тому числі й хорватського Сабору, - а також посилювався вплив центральних органів влади на ситуацію в регіонах.
Протест хорватів виявився настільки рішучим, що Відень мусив достроково припинити роботу першого Сабору, скликаного після прийняття конституції 1861 р., й розпустити його. Особливо налякали австрійський уряд заклики багатьох депутатів до об'єднання південних слов'ян в одній державі, хоча й висловлені з уточненням, що стосувалося запровадження "особливої унії" цієї гіпотетичної держави з Австрією.
Наступного разу Сабор зібрався тільки в 1865 р., в надзвичайно складній ситуації. Політична криза в імперії Габсбургів поглиблювалася, необхідність її реформування усвідомлювалася більшістю політичних сил. Дискусії поступово звелися до обговорення основного принципу устрою держави, до пошуків відповіді на питання, чи залишиться вона унітарною, чи перетвориться на дуалістичну (вимога мадярів) або федеративну (цю ідею обстоювали хорвати, котрі вважалися "третім", після німців і угорців, народом імперії).
Засідання Сабору (1865) поставили на порядок денний ще одне, надзвичайно важливе для Хорватії, питання: про існування хорватських політичних партій, їх на той час сформувалося три: Партія права на чолі з А. Старчевичем та Є. Кватерником, Народна ліберальна партія Ю. Штроссмайєра й І. Мажуранича та партія "мадяронів ". Перша з них мала великохорватську (націоналістичну) орієнтацію; друга виступала за інтеграцію південних слов'ян під егідою Відня; третя обстоювала переваги хорватсько-угорського зближення, нехай навіть і за умови втрати національної своєрідності.
Хорватський Сабор у черговий раз розпущено в 1867 р., коли після поразки Австрії у війні з Пруссією (1866) Відень підписав австро-угорський договір, згідно з яким імперія Габсбургів проголошувалася дуалістичною, такою, що складалася з двох майже рівних у правах частин - австрійської та угорської.
Вибори до нового Сабору відбулися в 1867 р. й проходили під потужним адміністративним тиском, що забезпечило перевагу на них "мадяронам". У січні 1868 р., після того, як на засіданні новообраного Сабору всіма правдами й неправдами придушено гострий протест депутатів від Партії права, з'явилася постанова про визнання австрійсько-мадярського договору й приєднання хорватських територій до Угорської корони.
Влітку 1868р. делегація Сабору підписала в Будапешті хорватсько-угорський договір, який визначав основні засади нового об'єднання двох народів у спільному адміністративно-державному утворенні. Хорватія, Славонія та Далмація як "Триєдине королівство" визнавалися окремою частиною Угорщини зі збереженням самоврядування в адміністративній, шкільній, судовій та церковній галузях. Вищим законодавчим органом залишався Сабор, до складу якого мали обиратися представники католицької та православної церков, дворянства, міст і населених пунктів, а також посланці від селянства ("недворяни" дістали право обиратися до Сабору після подій 1848 р.).
Виконавчу владу в Триєдиному королівстві очолював бон, який перебував у Загребі і якого затверджував імператор за поданням угорського міністра-президента. Повноваження бана обмежувались трьома ділянками: внутрішні справи, юстиція, віросповідання і народна освіта. Бан був підзвітний
Loading...

 
 

Цікаве