WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Хорватська та Словенська культура (XVI-XVIII ст.) - Реферат

Хорватська та Словенська культура (XVI-XVIII ст.) - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Хорватська та Словенська культура
(XVI-XVIII ст.)
Культурний розвиток на хорватських та словенських землях у XVI ст. відбувався у вкрай несприятливих суспільно-політичних умовах. Крім усної народної творчості, у хорватів і словенців у цей час значну роль відігравала протестантська література, яка розробляла релігійні теми та проблеми. Серед протестантів, котрі працювали в царині літератури, слід відзначити словенця Приморжа Трубара (1508-1586), істрянина Степана Конзула та Антуна Далматинця з Сеня.
Тривала літературна діяльність хорватських письменників та філософів латинською мовою. Як творчі особистості не лише національного, а й загальноєвропейського масштабу утверджуються Антон Вратич (1504-1573), Фауст Вранчич (1551-1617), Юрай Драгишич (1450-1520), Транквіль Андрейс (1490-1571), Франьо Петришич (1529-1597) та ін.
XVII ст. у хорватів минуло під впливом бароко з його мінливістю та поліморфністю, зміною провідної ідеології - Реформації та контрреформації, руйнуванням антропоцентричного світу ренесансного гуманізму як цілісної системи, побудованої на принципах розумності й гармонії.
Іншим наслідком політичного та культурного розвитку протягом XVII ст. стало формування на теренах сучасної Хорватії чотирьох відносно самостійних і практично незалежних одна від одної культурних зон: Вузької Хорватії, Славонії, Далмації та Дубровника. У кожній із них існували своє специфічне наріччя, власний правопис. Кожна зона перебувала під впливом різних "великих" культур, який здійснювався із сусідніх територій. Дезінтеграційні чинники переважали в цей час над інтеграційними.
У такому ж стані хорватська література зустріла й XVIII ст. Поступово в художній творчості утверджується просвітництво. У хорватській історії естетичної думки це явище здебільшого позначається терміном "раціоналізм", а в дещо розширеному сенсі вживається запозичений з австрійських джерел вислів "йозефінізм".
У XVIII ст. поділ на чотири культурні зони залишається актуальним. Для кожної із зон раціоналізм мав свою специфіку.
Найповніше й найпослідовніше просвітницьке начало виявилося у творах словенця Матії Антуна-Рельковича (1732-1798), автора хрестоматійного для хорватської літератури твору "Сатир, або дика людина", присвяченого проблемам виховання та обґрунтування ідеї необхідності докорінних змін у ньому.
В Далмації просвітництво виявилося в діяльності й творчості Філіппа Грабовця (1697-1749) та Андрії Качича-Міошича (1704- 1760). Перший написав цікавий за задумом, хоча й досить невиразний з огляду на естетичні особливості, твір "Квітка розмови народу іллірійського або ж хорватського", що являє собою віршовану хроніку подій європейської та світової історії з виразним наголосом на хорватській минувшині.Другий відомий насамперед як автор книги "Розмова приємна народу словінського", що стала визначною подією літератури того часу й мала величезне значення для подальшого розвитку хорватського красного письменства. Вона відіграла роль однієї з важливих складових, на яких згодом проросли ілліризм та хорватське національне Відродження.
Качич-Міошич уклав хроніку, в якій намагався охопити всю історію південнослов'янських народів, особливо ж - їхню боротьбу проти турків. Однією з істотних художніх особливостей твору є народність, яка поєднується зі справжнім демократизмом. Успіх твору свідчив, що він належав до єдиного типу літератури, який народ міг сприйняти та зрозуміти: народного за змістом і за формою; такого, що розповідає про минуле, але спрямований у майбутнє.
Специфічним явищем хорватської культури залишалося існування літератури на кайкавському діалекті, яким розмовляло населення Загор'я. Провідним кайкавським письменником XVIII ст. був Тіто Брезовачкі (1757-1805). Він увійшов в історію хорватської культури як найкращий драматург тієї доби, автор драм і комедій "Святий Олексій", "Матіяс Грабанціяш", "Діогенеш, або слуга двох братів, що загубилися" та ін.
Протягом XVII-XVIII ст. поступово актуалізується проблема створення єдиної літературної мови південних слов'ян, вибору діалекту, на основі якого вона могла б сформуватися. Одну з перших спроб у цьому напрямі здійснив житель Задра Шиме Будимич, який поєднав церковнослов'янську основу з елементами живої розмовної мови різних хорватських областей, додавши окремі чеські та польські слова. Бар-тол Кашич у 1604 р. завершив роботу над першою граматикою "іллірійської" мови. Матія Альберті зі Спліта виступив на захист чакавського діалекту, що домінував у XVI ст. й згодом був витіснений на периферію культурного розвитку штокавським та кайкавським діалектами. Найбільш зрілу, цілісну й разом з тим найпрогресивнішу концепцію розвитку мови запропонував Павел Ріттер Вітезович із Сеня (1652-1713). Йому ж належить надзвичайно цікава схема розв'язання національного питання в ареалі проживання південнослов'янських народів.
ЛІТЕРАТУРА
1. Австро-Венгрия. Опит многонационального государства. Москва, 1995.
2. История Югославии: В 2 т. Москва, 1963. Т. 1.
3. История южных и западных славян: В 2 т. Москва, 1998. Т. 1.
4. Культура народов Центральной и Юго-Восточной Европы в эпоху Просвещения. Москва, 1988.
5. На путях к Югославии: за и против. Москва, 1997.
6. Очерки истории культуры славян. Москва, 1996.
7. Хрестоматия по истории южных и западных славян: В 3 т. Минск, 1987. Т. 2. Чрня З. История хорватской культуры. Загреб, 1965.
Loading...

 
 

Цікаве