WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Хорвати i Словенці в умовах абсолютизму та реакції. (XVI-XVIII ст.) - Реферат

Хорвати i Словенці в умовах абсолютизму та реакції. (XVI-XVIII ст.) - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Хорвати i Словенці в умовах абсолютизму та реакції. (XVI-XVIII ст.)
На початку XVII ст. істотного поліпшення становища хорватів і словенців не сталося. Зростав соціальний та національний гніт. Тривав процес утрати історичних територій: у 1627р., після створення за рішенням австрійського уряду Воєнної Границі (Країни), до якої увійшли прикордонні з Османською імперією райони від Адріатичного моря до Дунаю (Країна дістала статус самостійної провінції під австрійською зверхністю), площа Хорватії виявилася майже в шість разів меншою за площу сучасної Республіки Хорватії. До того ж ослабли зв'язки між окремими хорватськими областями: в Далмації господарювала Венеція, у Славонії - мадяри.
У цей час поволі формується нова глобальна ідея, навколо якої згодом об'єднається значна частина не лише хорватської людності, а й інших південнослов'янських народів, - ідея слов'янської єдності. Цю ідею живили пам'ять про славетну минувшину слов'ян і віра в не менш славетне майбутнє. Одним із перших її обґрунтував чернець-бенедиктинець Мавро Орбіт у книзі "Царство слов'ян" (1601), а довів до стану цілісної концепції та програми дій єзуїт Юрай Крижанич (1618- 1683), автор праці "Політика, або розмова про правління". У ній він запропонував конкретні заходи щодо вдосконалення державного устрою Росії, котру Крижанич уважав провідною силою у справі визволення всіх слов'янських народів.
До XVI ст. вся територія між річками Савою і Дравою називалася Славонією. До неї належали власне Славонія, Хорватія та Далмація. Кожна з областей поділялася на адміністративні одиниці - жупанії, або комітати. Формальним верховним правителем хорватських земель вважався австрійський імператор, але реально управління зосереджувалося в руках наступника престолу ("молодого короля"), молодшого брата імператора. Для ведення практичних справ безпосередньо на місцях Відень призначав бана (згодом - двох банів: у Загребі та Кніні), котрий і являв собою реальну владу, фактично будучи господарем довіреної йому території.
Чи не найголовнішою функцією бана було збирання податків і мита. Значна частина зібраних коштів відправлялася до Відня, але й те, що залишалося в його розпорядженні, становило солідну суму. Управління жупаніями з XIII ст. передається в руки окремих феодальних родів на умовах спадковості, внаслідок чого з'являються династії графів Модрузьких, Крбавських, Брибирських та ін.
У XVII ст. на провідні ролі висуваються сім 7 Зринських та Франкопанів. Правнук героя оборони Сигета Ніколи Зринського - Петар - разом зі своїм шурином Франом Крсто Франкопаном здійснили спробу в 1671 р. організувати змову хорватської знаті проти Габсбургів, Вони прагнули відокремити Хорватію від Австрійської монархії, уряд якої, на думку змовників, не оцінив відповідним чином заслуги хорватів у захисті кордонів від нападів османів. Змовникам відверто співчували мадяри. Керівники змови встановили контакти з основним конкурентом Австрії у Європі - французьким королем Людовиком XVI, а також наполегливо шукали шляхів досягнення компромісу з турками.
Ідеї Петара Зринського та Франа Крсто Франкопана підтримали більшість хорватських дворян, незадоволених своїм другорядним становищем порівняно з німцями та мадярами. Це давало заколотникам певні шанси на успіх, проте змову було викрито, а її керівників австрійські власті прилюдно стратили у Відні.
Політика централізму й абсолютизму посилювалася. Деморалізоване й роз'єднане хорватське дворянство, яке втратило після смерті своїх лідерів надію на визволення з-під влади Габсбургів, мусило піти на зближення з мадярами й відмовитись від національне свідомої політики. Цей крок, щоправда, також не дав вагомих результатів: використовуючи хорватів як природних союзників у протистоянні з Віднем, угорці наполегливо й послідовно намагалися мадяризувати їх і навіть гадки не мали забезпечувати право на вільний національний розвиток.
Після того, як унаслідок поразки османів у битві під Віднем у 1683 р. ситуація на австрійсько-турецькому кордоні стала спокійнішою, австрійський уряд здійснив низку кроків, спрямованих, на обмеження хорватської автономії. Зменшено повноваження бана; хорватське військо підпорядковано Військовій раді у Відні; до мінімуму зведено функції хорватського законодавчого (на місцевому рівні) органу - Сабору.
У 1715 р. в Хорватії запроваджено спеціальний орган управління - "септемвірат", що перебрав на себе роль вищої інстанції. У 1754 р. введено цензуру, а жупанії безпосередньо підпорядковано імператорській канцелярії. У 1767 р. "септемвірат" перетворено на " намісницьку раду", яка виконувала роль своєрідного хорватського уряду з певними автономними правами, але через кілька років раду було ліквідовано, а замість неї створено "угорську намісницьку раду". Це призвело до цілковитого адміністративного підпорядкування хорватських територій (крім Воєнної Границі) угорцям.
Антихорватський характер реформ Марії Терези яскраво виявився у переданні міста Рієка та кількох навколишніх районів (Рієцького, Бакарського та Винодольського) у володіння угорців із запровадженням образливої для хорватів назви "Угорське примор'я ". Ідея, що спонукала імператрицю до такого кроку, полягала в задоволенні прагнень угорців здобути вихід до Адріатичного узбережжя, але разом з тим безумовно зачіпала національні інтереси хорватів, ще більше шматуючи їхню історичну територію.
У Далмації в цей період повновладним господарем залишалася Венеція, яка, щоправда, так і не змогла поширити свою зверхність на Дубровник. Республіка Святого Марка контролювала ситуацію в підлеглих їй далматинських містах, призначаючи на посаду "графа" - верховного правителя міста - представника одного зі своїх знатних родів, а також регулюючи місцеве
Loading...

 
 

Цікаве