WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Суспільно-політичний рух у Болгарії в 60 -70-ті роки XIX ст. - Реферат

Суспільно-політичний рух у Болгарії в 60 -70-ті роки XIX ст. - Реферат

обстоювали різні способи досягнення мети. Такою метою, говорилося в програмі, було "...визволення Болгарії шляхом революції, моральної та збройної". Проте збройна боротьба розглядалася як надзвичайний засіб. Основними способами здобуття незалежності визнавалися пропаганда, публікації й порозуміння з османським урядом. У програмі не йшлося про майбутній політичний устрій Болгарії.
У 1871 р. В. Левський уклав "Статут-проект". Він виявився значно радикальнішим за програму Л. Каравелова. У "Статуті" прямо говорилося про всенародну революцію, яка не тільки дасть змогу досягти національного визволення, а й сприятиме встановленню демократичної республіки, ліквідації феодальної та буржуазної експлуатації, рівності всіх народів Болгарії.
Попри відмінності програми та статуту, їх прийняли у квітні-травні 1872 р. об'єднані збори болгарських комітетів, що проходили в Бухаресті. З метою консолідації всіх патріотичних сил члени комітетів не уточнювали форму майбутнього державного устрою Болгарії. Разом з тим збори відкрито назвали болгарських чорбаджі зрадниками народу. Збори обрали керівництво БРЦК. Його очолили Л. Каравелов (голова) та К. Цанков (заступник голови). В. Левського призначили головним емісаром комітету в Болгарії і в цій ролі він виїхав туди для підготовки збройного повстання. Під час цієї підготовки прибічники В. Левського іноді вдавались до терору та експропріацій, але ця тактика виявилася згубною для самих болгарських комітетів. Помічник В. Левського - Д. Обшті - після пограбування ним пошти, на допиті, намагаючись надати цьому нападові не кримінального, а політичного характеру, підтвердив існування мережі підпільних організацій. Він також назвав їхні адреси та керівний склад. Арешти, що сталися після зізнань Д. Обшті, викликали паніку в БРЦК. Л. Каравелов вимагав від В. Левського негайно розпочати збройне повстання. Однак В. Левського наприкінці 1872 р. видавзрадник, і в лютому наступного року його повісили.
Страта В. Левського деморалізувала БРЦК. Л. Каравелов утратив вплив у комітеті, вийшов з нього й надалі провадив тільки просвітницьку діяльність. БРЦК очолили прибічники радикальних методів В. Левського, котрі гостро критикували Л. Каравелова за його поміркованість і схильність до компромісів. Чільне місце серед них посідав революційний демократ, видатний поет і публіцист Христо Ботев (1848-1876). У його творах з особливою силою проголошувалася ідея незалежності та духовного відродження народу. На сторінках газет "Будилник" та "Знаме", які він видавав, X. Ботев обстоював необхідність негайної всенародної революції. Діяльність X. Ботева та його прихильників, безумовно, сприяла тому, що протягом 70-х років провідну роль у визвольному русі став відігравати революційний напрям, а ідеї незалежності знаходили відгук в усіх верствах болгарського суспільства.
У1875р. в Боснії та Герцеговині спалахнуло потужне анти-османське повстання. Воно луною відгукнулося в Болгарії, де місцеві комітети взялися готувати аналогічні виступи. У вересні 1875 р. повстали жителі Старої Загори, якими керував соратник X. Ботева - С. Стамболов. Це повстання не дістало широкої підтримки в сусідніх містах і селах і було потоплене в крові. На 1 травня 1876 р. болгарські революціонери - Н. Обретенов, С. Стамболов, П. Волов та інші - спланували нове повстання. Підготовка до нього проводилася одночасно в кількох революційних округах. Найбільших результатів добились патріоти Пловдивського округу, очолювані Г. Бенковським. Але через зраду це повстання розпочалося раніше визначеного терміну - 20 квітня.
У Квітневому повстанні брали участь різні верстви болгарського населення - селяни, ремісники, торгівці, представники духовенства й інтелігенції. Воно охопило близько 50 населених пунктів і наймасовішого характеру набуло в Панагюрському окрузі. Саме тут, у місті Панагюриште, болгарські патріоти створили Тимчасовий уряд.
До кінця місяця Порта зламала ситуацію в бунтівних округах. Регулярні армійські частини та іррегулярні загони башибузуків взяли під свій контроль міста, визволені болгарськими патріотами. Повстанці значно поступались карателям і в живій силі, і в озброєнні, й у військовій організації. Крім того, надто неузгоджено діяли революційні комітети. Керівники багатьох із них, дезорієнтовані передчасним виступом, вирішили розпочинати боротьбу лише після прибуття з Румунії болгарських чет X. Ботева.
Все це, безперечно, згубно вплинуло на результати Квітневого повстання. 7 травня 1876 р. повстанці зазнали остаточної поразки. Невеличкий загін X. Ботева потрапив до Болгарії вже після того, як османи ліквідували останні осередки опору. Загін оточили, а сам X. Ботев загинув у бою. Проте, незважаючи на загибель проводиря, його відділ вирвався з оточення й діяв на болгарській території протягом усього місяця.
Квітневе повстання не вирішило свого основного завдання - національного визволення Болгарії. Зробити це власними силами виявилось практично неможливим. Загострення "східного питання " після поразки виступу посилило надії болгар на збройну допомогу Росії. Саме зовнішнє втручання в поєднанні з внутрішньою боротьбою могло принести остаточний успіх болгарським патріотам.
ЛІТЕРАТУРА
1. Всемирная история: В 24 т. Минск, 1996. Т. 17, 18, 19.
2. Жебокрицкий В. А. Болгарин во время Балканских войн 1912-1913 гг. Киев, 1961.
3. История Болгарин: В 2 т. Москва, 1954. Т. 1.
4. Косев Д. Краткая история Болгарин. София, 1963.
5. Косик В.И. Русская политика в Болгарин, 1879-1886. Москва, 1991.
6. Косик В.И. Время разрыва. Политика России в болгарском вопросе, 1886-1894. Москва, 1993.
7. Краткая история Болгарин: С древнейших времен до наших дней. Москва, 1987.
8. Писарев Ю. А. Великие державы и Балканы накануне Первой мировой войны. Москва, 1985.
9. Погодим А. Л. История Болгарин. Санкт-Петербург, 1909.
10. Улунян А. А. Россия и освобождение Болгарин от турецкого ига. Москва, 1994.
11. Яровий Б. І. Історія західних та південних слов'ян у XX ст. Київ, 1996.
Loading...

 
 

Цікаве