WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Суспільно-економічне становище та політика "освіченого абсолютизму" в Словацьких землях - Реферат

Суспільно-економічне становище та політика "освіченого абсолютизму" в Словацьких землях - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Суспільно-економічне становище та політика "освіченого абсолютизму" в Словацьких землях
У 1703-1711 pp. на території Угорщини, Словаччини І Трансільванії розгорнувся потужний національно-визвольний рух під проводом ватажка угорських магнатів Ференца II Ракоці. У ході бойових дій імператорському війську було завдано декілька відчутних поразок, у результаті чого Словаччина потрапила під контроль повстанців. Звідти антигабсбурзькі виступи поширилися на інші краї Угорського королівства. У 1707 р. імператор Иосиф /(1705-17П) був навіть позбавлений мадярського трону. Однак угорська шляхта не зуміла скористатися з підтримки, що надходила від сільської та міської людності. Так, війська Ракоці жорстоко придушили повстання гірників. У 1708 р. під Тренчином Імператорська армія розбила повсталу угорську шляхту. Поступово антигабсбурзькі виступи були при-душені на всій словацькій території. Згідно з Сатумарським миром (1711) династія Габсбургів визнавалася в Угорському королівстві довічно, повстанське військо розпускалося, але права угорської шляхти практично не обмежувалися.
Імператор Карл ІІІ (1711-1740) прагнув поліпшити зовнішнє та внутрішнє становище імперії. Робилися спроби зміцнити центральну владу й стабілізувати економічну ситуацію в країні. Але всі ці заходи вимагали значних коштів, які поновлювалися лише за рахунок нових податків. Оподаткуванню підлягали навіть ті, хто палив. Посилення поборів з боку мадярської шляхти, яка домінувала у словацьких землях, постійні злидні та неврожайні голодні роки викликали у селян невдоволення. Вони втікали до лісів і чинили розбої. Так, у 1713 р. в Ліптовському Св. Мікулаші був розгромлений один із селянських загонів, а його ватажка Юрая Яношика піддали тортурам і повісили на гак за ребро. Згодом це ім'я набуло великої популярності в усній народній творчості. Яношика оспівували як народного героя, котрий відбирав майно в багатіїв і роздавав його біднякам.
Після придушення виступів угорської шляхти словацькі землі перебували в стані відносного спокою, який порушувався тільки діяльністю єзуїтів, котрі намагалися знищити наслідки Реформації. Політику покатоличення протестантів послідовно проводив австрійський уряд.
Поразка повстання Ракоці призвела до занепаду словацьких земель як центру політичного, громадського та культурного життя Угорського королівства. Поступово цей регіон перетворився на політичну периферію, яку покидали не тільки магнати, представники угорської еліти, а й пересічні піддані-мадяри. Такі суспільно-демографічні процеси сприяли посиленню тут словацького етнічного елементу. У першій половині XVIII ст. у словацьких землях проживало 2 млн. чоловік, більшість із яких становили словаки. Серед словацьких міст найбільшими (10 тис. жителів) були Братислава (Прешпорок) і Комарно, в Банській Штявниці налічувалося 7 тис. жителів. Разом із тим, унаслідок нескінченних війн, повстань, епідемій багато районів Словаччини збезлюдніли.
Спустошення словацьких теренів вело до економічного занепаду. У вкрай складному становищі опинилося селянство, яке виконувало по суті нерегламентований обсяг панщини та інших численних феодальних повинностей.
Навіть проводячи політику "освіченого абсолютизму", імператриця Марія Терезія (1740-1780) прагнула обмежити права угорської шляхти та нівелювати рештки державної самобутності Угорського королівства. Намагаючись ослабити соціальне напруження в аграрній сфері, Марія Терезія в 1767 р. видала для королівства "земельний акт" - "Урбарій". Згідно з ним обов'язки селян визначалися залежно від майнового стану. Тікаючи від феодальних повинностей, селяни переселялися до районів, залишених османами.
Угорській шляхті, незважаючи на процес централізації монархії, що відбувався за правління Марії Терезії, до середини 60-х років XVIII ст. вдалося відстояти свої автономні права. Однак у 1765 р. були розпущені Державні збори. Водночас за допомогою певних торговельних та митних законів Відень розпочав перетворення угорських та словацьких земель на сировинну базу. До того ж у 1771 р. в Угорському королівстві було заборонено засновувати нові мануфактури.
До середини XVIII ст. у словацьких землях виникла парадоксальна ситуація. З одного боку, на цих територіях склалися досить сприятливі умови для розвитку капіталістичних відносин. А з іншого - повне національне безправ'я словаків в Угорському королівстві та панування феодально-кріпосницької системи не давали їм жодних шансів соціально-економічного прогресу.
Територія компактного розселення словаків на півночі Угорського королівства з її багатими природними ресурсами (мідь, срібло, сірка, деревина) та відносно високою густотою населення (внаслідок османської навали в Задунав'я) була в економічному відношенні більш розвиненою, ніж інші області Угорщини. Саме тут розташовувалися головні центри з видобутку срібла, міді та заліза, на базі яких виникли підприємства з обробки металів. На цих підприємствах, шахтах, копальнях працювали словаки. Звідти вийшли мандрівні ремісники і торговці, утворивши особливу групу осіб, які займалися відхідним промислом. Вже у XVIII ст. далеко за межами країни уславилися своєю майстерністю словацькі ковалі, склодуви, а також лікарі-знахарі, які працювали не тільки в Угорщині, а й у Чехії, Австрії, на південне- та східнослов'янських землях. Водночас поширювалося виготовлення різних виробів ручного ремесла для продажу (полотно, мереживо, кераміка тощо).
Особливе значення для розвитку словацьких земель мав видобуток коштовних металів. Застосування прогресивних технологій, запропонованих словацькими майстрами з міста Банська Штявниця, вивело виробництво на європейський рівень. Нові технічні здобутки використовувалися на всіх копальнях Центральної та Східної Словаччини, що сприяло розвою гірничої промисловості. В середині XVIII ст. на словацькі терени припадало 12 % європейського видобутку міді, тут виникли перші суконні, паперові, шкіряні та керамічні мануфактури.
У Братиславському та чотирьох прилеглих комітатах (округах), а також у південних придунайських регіонах Словаччини було багато "королівських вільних" та гірничих міст, у яких разом з німецьким населенням традиційно проживала майже половина аристократичних угорських родин. Саме в словацьких землях діяли найзначніші культурні центри Угорщини: університет у Трнаві, Гірнича академія в Банській Штявниці, друкарні в Кошице й Трнаві, театр у Братиславі.
Указом Марії Терезії "Раціоедукаціоніс" започатковано реформу системи освіти, яка заклала основи світської освіти в Угорщині. Головним завданням реформи виступала ліквідація неписьменності населення королівства. І хоча проголошений у законі принцип навчання дітей 6-10 років не було реалізовано, загальний прогрес у цьому напрямі виявився значним. Наприкінці XVIII ст. завдяки спільним зусиллям владних структур, шляхти, міського та сільського населення побудовано тисячі нових шкіл.
У ході реформи освіти в словацьких землях, як і у всьому королівстві,зазнали змін програми навчання. Церковна схоластика і теологія поступалися місцем математиці, природничим наукам, історії, в тому числі історії Угорщини. Викладання в початкових школах здійснювалося рідною мовою місцевого населення - німецькою, угорською, словацькою. Латина залишалася як мова навчання в середніх шкодах. Німецька мова визначалася як "особливо корисна". Реформа освіти в Австрійській імперії була, таким чином, продовженням загальної політики централізації та понімечення населення багатонаціональної країни.
Однак внесення до "Закону про національні школи семи націй в Угорському королівстві" положення про запровадження мадярської, німецької, словацької, русинської, хорватської, іллірійської (сербської) та румунської мов створювало умови для поширення письменності та вивчення рідної мови для представників різних національностей. У королівстві стали видаватися підручники з граматики і правопису угорською, словацькою та іншими мовами.
Імператор Йосиф II (1780-1790) наслідував реформаторську політику своєї матері. Важливе значення для Угорського королівства мав Патент 1785р., згідно з яким селяни звільнялися від особистої кріпосної залежності, їм надавалося право на вільний відхід від поміщиків, хоча повинності залишалися. У державі також проведено церковну реформу. "Патент про толерантність" (1781) поклав край дискримінації греко-католиків і протестантів в Угорщині й Трансільванії. Закон про віротерпимість дозволяв протестантам вільно сповідувати рідну релігію, обіймати громадські і державні посади, будувати школи та храми.
У ході релігійної реформи римо-католицька церква втрачала певні права та привілеї, в тому числі право проголошувати папські булли без санкції імператора, розпускалися релігійні ордени, закривалися монастирі. Йосиф II проводив реформи, нехтуючи інтересами не тільки окремих осіб, а й цілих станів і навіть народів. Намагаючись досягти максимальної одноманітності та суворої централізації в управлінні імперією, Йосиф II підніс німецьку мову в ранг єдиної офіційної, зводячи тим самим усі інші мови до розряду другорядних. Це викликало масові протести представників інших народів, й водночас активізувало національно-культурні рухи.
Деспотичні методи управління та мовна політика Габсбургів загострили ситуацію в Угорському королівстві. До того ж Йосиф II протягом усього періоду свого правління жодного разу не скликав Державні збори й демонстративно відмовився коронуватися угорською короною. Він наказав перевезти коронаційні клейноди з Братиславського замку до Відня, де їх розмістили в придворному музеї. У річищі централізації в Угорщині була проведена адміністративна реформа: скасовувалося угорське шляхетське самоврядування, а королівство поділялося на десять країв на чолі з комісарами, котрих призначав особисто імператор. Словацькі землі були поділені на три області: Нітранська, Бансько-Бистрицька і Кошицька.
ЛІТЕРАТУРА
1. Историография истории южных и западных славян. Москва, 1987.
2. История Чехословакии: В 3 т. Москва, 1959. Т. 2.
3. История южных и западных славян: В 2 т. Москва, 1998. Т. 1.
4. Краткая история Венгрии. Москва, 1991. Краткая история Чехословакии. Москва, 1988.
5. Кузьмин М. Н. Школа и образование в Чехословакии. Москва, 1971.
6. Культура народов Центральной и Юго-Восточной Европы в эпоху Просвещения. Москва, 1988.
7. Освободительное движение народов Австрийской империи. Период утверждения капитализма. Москва, 1981.
Loading...

 
 

Цікаве