WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Становище Словацьких земель після 1849 р. "Меморандум словацького народу" - Реферат

Становище Словацьких земель після 1849 р. "Меморандум словацького народу" - Реферат

національного руху Ш. Дакснер (1822-1892), відкидаючи концепцію "єдиної мадярської нації", обґрунтовував існування словаків як самобутнього народу й вимагав забезпечення йому всіх політичних прав. Ш. Дакснер сформулював основну тезу словацької національної ідеї: "Ми цю державу (Угорщину) настільки визнаємо, наскільки визнані в ній ми є ". Логічним наслідком неврахування словацьких домагань було відчуження словаків у такій державі. Однак на початку 60-х років словаки ще сподівалися на досягнення домовленостей з мадярами.
З березня 1861 р. в Будапешті видавалася словацька газета "Пештбудські відомості", її заснував Я. Францисці (1822-1905), колишній капітан загону добровольців під час революції 1848 р., який прагнув через часопис провадити агітацію за словацьких кандидатів до угорських Державних зборів. Але угорська влада затримала видання газети, й жоден словак не потрапив до парламенту.
За умов, що склалися, активісти національного руху вирішили зібрати Національні збори з метою розробки та виголошення основних вимог словаків.
У червні 1861 р. в Турчанському Св. Мартіні делегати Національних зборів затвердили програму, яка дістала назву "Меморандум словацького народу", її авторами були Ш. Дакснер та Я. Францисці. В документі містилися вимоги визнати словаків як самобутню націю, а територію Словаччини - якавтономну адміністративну одиницю в складі Угорщини; запровадити словацьку мову в державних установах, у школах і в церкві тощо. Меморандум став основою державно-правової програми, хоча містив лише основні принципи й не був деталізований.
Словацька делегація представила "Меморандум" на розгляд Державним зборам. Угорська влада документ відхилила й розпочала антисловацькі акції. Така політика вочевидь засвідчила, що в мадярській внутрішній політиці нічого не змінилося.
У другій половині серпня 1861 р. загострилися відносини між Віднем і мадярами. Франц Йосиф І розпустив Державні збори і був готовий розглянути мовні проблеми народів Угорського королівства. Словацькі діячі вирішили скористатися сприятливою ситуацією і подали свої вимоги імператору. Вони прохали надати словацьким землям автономію з власними законодавчими й виконавчими органами влади. Проте імператор обмежився неконкретними обіцянками, оскільки розглядав певні поступки словакам та іншим народам Угорщини лише як спосіб тиску на мадярів.
Словацький національний рух у 60-ті роки XIX ст. перебував у кризовому стані. Поразка Меморандуму виявила, що намагання словаків досягти політичної та культурної автономії у складі Угорщини нездійсненні. Унаслідок цього національні сили поділилися на два табори. Деякі словацькі лідери, очолювані Ш. Дакснером, розраховували на добру волю імператора й, попри невдоволення його політикою, залишилися прибічниками "Меморандуму". Інші, під проводом Я. Поларіка, були прихильниками орієнтації словаків на Угорщину, прагнули порозуміння з мадярами. Час показав, що пошук шляхів співпраці з угорцями заводив у глухий кут.
Національні збори ухвалили рішення про заснування "Матиці Словацької", котра мала стати головним культурним центром словаків: опікуватися виданням книг, організацією культурного життя, підтримкою наукових досліджень та літературної творчості. Вже через два роки для цієї справи було зібрано понад 50 тис. злотих.
У серпні 1863 р., під час заходів на відзначення тисячоліття просвітницької місії Кирила та Мефодія, у Великій Моравії було урочисто проголошено заснування "Матиці Словацької". Очолив "Матицю" католицький єпископ Ш. Мойдес (1797-1869), а його першим заступником став євангелістський священик К. Кузмані (1806-1866). Так відбулося символічне об'єднання двох конфесійних напрями "словацького" національного руху.
Часи "Матиці Словацької" в історії національної культури позначалися особливою плідністю. Вона від початку свого існування видавала "Літопис Матиці Словацької", де друкувалися праці з історії, мовознавства, етнографії, природничих наук. Щорічно улітку проводилося свято на честь закладення "Матиці", що являло собою огляд досягнень словацької культури.
У цей період словаки зробили спробу ввести навчання словацькою мовою в деяких середніх школах. Мадярські чиновники намагалися цьому перешкодити. Проте словаки на власні кошти відкрили у вересні 1862 р. євангелістську гімназію в місті Ревуці. Незабаром вона перетворилася на осередок виховання словацької інтелігенції. Згодом виникли ще дві словацькі гімназії: євангелістська в Турчанському Св. Мартіні й католицька в Кляшторі під Зневом.
"Матиця Словацька" справила великий вплив на словацьку літературу. Вийшли друком твори багатьох письменників. У цей період опубліковано перші вірші видатного поета доби реалізму Гвездослава. Серед прозаїків зажили слави Л. Кубані та 3. Ласкомерекі. Серед драматургів - Я. Паларік, Я. Заборський.
ЛІТЕРАТУРА
1. История южных и западных славян: В 2 т. Москва, 1998. Т. 2.
2. История Чехословакии: В 2 т. Москва, 1959. Т. 2.
3. Історія світової культури. Київ, 1997.
4. Краткая история Венгрии: С древнейших времен до наших дней. Москва, 1991.
5. Краткая история Чехословакии: С древнейших времен до наших дней. Москва, 1988.
6. Погодин А. Л. Славянский мир. Политическое и экономическое положение славянских народов перед войной 1914 г. Москва, 1915.
7. Словацкая литература от истоков до конца XIX в. Москва, 1997. 4.1
8. Славянские съезди. XIX - XX вв. Москва, 1994.
9. Славянские культуры в эпоху формирования и развития славянских наций ХУШ-ХІХ вв. Москва, 1978.
10. Хрестоматия по истории южных и западных славян: В 3 т. Минск, 1989. Т. 2.
Loading...

 
 

Цікаве