WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Становище польських земель наприкінці XVIII – в 60-х роках XIX ст. - Реферат

Становище польських земель наприкінці XVIII – в 60-х роках XIX ст. - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Становище польських земель наприкінці XVIII - В 60-х роках XIX ст.
З 1795?. не існує єдиної історії Польщі - вона перетворюється на історії її окремих, частин, що перебували у складі трьох держав: Росії, Пруссії і Австрії. Однак
завдяки багатовіковій традиції державності, високому рівню національної самосвідомості польський народ значною мірою зберіг національну єдність, особливо в духовному житті, культурі, національно-визвольному русі. Незважаючи на митні бар'єри та інші перешкоди, тривалий час не переривалися й економічні зв'язки. З 1790-х років з'єднувальною ланкою в духовному й матеріальному житті поляків виступали емігрантські кола.
За трьома поділами до Росії відійшло 62% території Речі Посполитої, де проживало 45% населення, до Пруссії - 20% території і 23% населення, до Австрії - 18% території і 32% населення. На всіх приєднаних до Росії, Пруссії і Австрії землях окупанти відразу запровадили свої закони й адміністративну систему, мову, податки.
Відсутність власної держави відчули на собі всі верстви польського суспільства. Шляхту було позбавлено громадянських і політичних прав, якими вона користувалася протягом кількох століть, зокрема можливості брати участь у законотворчості і встановленні розміру податків, оскільки в жодній з трьох країн піддані таких прав не мали. Шляхта не могла відкрито висловлювати свою думку з приводу державних справ і передусім з приводу рішень монарха, втратила власні суди та органи місцевого самоврядування.
Втрата державності вплинула й на становище римсько-католицької церкви, яка підпала під цілковитий контроль влади. Усі монархи вимагали, аби польське духовенство зносилося з Ватиканом тільки за їхнього посередництва. На території Росії в 30-х роках XIX ст. греко-католицьку (уніатську) церкву взагалі було скасовано.
Зміна кордонів спричинила зміни в економіці: утворилися митні бар'єри в межах колись єдиного господарського комплексу країни, в обігу з'явилися нові гроші, зросли ціни. Все це заважало розвиткові торгівлі й погіршувало становище міст і міської людності. Яскравим прикладом є Варшава, яку протягом кількох років покинула майже третина її жителів. Матеріальне становище селян у цілому не змінилося, хоча запроваджувались нові податки, а також тяжка військова служба, яка тривала 12-14 років у Австрії й до 25 років у Росії.
Найпоміркованіші представники польського суспільства сподівалися відродити Польську державу, спираючись на підтримку однієї з держав, що брали участь у поділі. Наприклад, магнати з австрійської смуги окупації, що дістала назву "Королівство Галичини і Лодомерії", розраховували на Австрію. Натомість князь О. Чарторийський, міністр закордонних справ петербурзького уряду, укладав плани відродження Польщі за допомогою російського царя Олександра І.
Однак більшість патріотично налаштованої польської шляхти всі надії щодо визволення країни покладала на Францію. Тут зосереджувалася найактивніша частина польської еміграції. З 1798 р. у Франції оселився Т. Косцюшко, котрого звільнив Павло І. Радикальне крило однієї з емігрантських організацій під назвою "Депутація" виступило з ініціативою створення у складі французької армії спеціальних військових формувань-легіонів з польських емігрантів-добровольців. У майбутньому вони могли стати ядром збройних сил незалежної Польщі. І справді, в 1797 р. в Ломбардії (Італія), яку захопили французи, такі легіони було створено під командуванням генерала Яна Генріха Домбровського. Проте головнокомандувач французькою армією в Італії генерал Наполеон Бонапарт, хоч і намагався використати польські легіони для тиску на своїх противників у Європі, ніяких зобов'язань щодо Польщі на себе не взяв. Коли італійська кампанія наближалася до завершення, Наполеон уклав мирну угоду з Австрією, в якій про поляків і їхню державу навіть не згадувалося.
У зв'язку з французькою експансією на схід театр воєнних дій наблизився до польських земель. За таких обставин Наполеон продовжував загравати з поляками. Нічого конкретного їм не обіцяючи, він у 1806 р. знову дозволив створити польські збройні загони, які цього разу брали активну участь у війні Франції з Пруссією.
Розгромивши прусську армію, Наполеон зіткнувся з союзними їй російськими військами. Після важких для обох сторін боїв у червні 1807 р. Франція і Росія підписали Тільзітський мир. За умовами мирного договору польські землі, що належали Пруссії, Росія і Франція поділили між собою. За Пруссією залишались тільки Сілезія, Вармія і Помор'я. Підляшшя відходило до Росії. Центральна частина Польщі разом із Варшавою й Великопольща утворювали Варшавське герцогство, на чолі якого Наполеон поставив свого спільника - саксонського короля Фрідріха Августа, того самого, який, відповідно до Конституції 3 травня, мав обійняти польський престол після смерті Станіслава Понятовського. Гданськ проголошувався вільним містом. Проте й Варшавське герцогство, Тданськ перебували під протекторатом Франції.
Польські політики і військові, які співпрацювали з Наполеоном, висловлювалися за відновлення Конституції 3 травня 1791 р. Однак Наполеон запропонував власний варіант державного устрою герцогства. Він визначався конституцією, яку французький імператор підписав у липні 1807р. в Дрездені. Згідно з нею зовнішньою політикою герцогства керували саксонські дипломати, проте питання внутрішнього життя варшавський уряд вирішував самостійно. Конституція скасовувала особисту залежність селян, хоча за королівським указом, який доповнював конституцію, земля залишалася у власності поміщиків. Запроваджувався принцип рівності прав усіх жителів герцогства. Такі політичні права, як право обіймати державні посади, обирати й бути обраним до сейму надавалися тим, хто мав певний достаток або освіту. Фактично в герцогстві набував чинності французький цивільний кодекс (Кодекс Наполеона), що, безумовно, сприяло подальшому політичному й соціально-економічному розвиткові цієї частини Польщі.
У 1809 р. армія герцогства, очолювана небожем останнього польського короля, князем Юзефом Понятовським (1763- 1813), разом із французькими військами брала участь у воєнних діях проти Австрії, яка напала на Варшавське герцогство.
За Шенбруннським миром Наполеон приєднав до герцогства більшу частину Малої Польщі, яка до цього часу належала Австрії. В умовах зростання напруження у відносинах між Францією і Росією Варшавське герцогство перетворювалося на передовий форпост Наполеона на сході. В поході французького імператора на Росію брали участь і польські збройні формування, зокрема окремий корпус під командуванням Ю. Понятовського. Вигнавши Наполеона з Росії і переслідуючи рештки французької армії, російські війська зайняли територію Варшавського герцогства. Перед Ю. Понятовським постала дилема: скласти зброю перед росіянами чи залишитися з Наполеоном. Він обрав другий шлях: польський корпус підтримував французьку армію в кампанії 1813 р. У жовтні того ж року в "битві народів" під Лейпцигом Наполеон зазнавпоразки. Ю. Понятовський загинув.
Долю герцогства після остаточної поразки Наполеона в Європі вирішив Віденський конгрес країн-переможниць. Згідно з його заключним актом, підписаним 9 червня 1815р., відбувся новий поділ польських земель. Більша частина Варшавського герцогства відходила до Росії під назвою Королівства Польського. Познанський і Бидгоський департаменти герцогства, з яких утворювалось Познанське велике князівство, а також: місто Гданськ, знову дісталися Пруссії. Мала Польща (без Кракова) поверталася Австрії. Краків з невеличкою округою проголошувався "вільним містом " (Краківською республікою) і мав перебувати під контролем трьох держав. Черговий поділ польських земель укотре порушував економічну й політичну єдність країни, а також: створював специфічні умови для розвитку різних її частин.
Згідно з Конституцією Королівства Польського, підписаною 27 листопада 1815 р. у Варшаві російським імператором Олександром І, виконавча влада в ньому цілком належала російським царям, які відтепер водночас вважалися й польськими королями. Законодавча влада розподілялася між Сеймом і царем, але фактично останнє слово залишалося за монархом. Вищим урядовим органом
Loading...

 
 

Цікаве